Глава 16

До квартири вони дісталися майже опівночі. Усередині панувала тиша, і після шумного дня вона здавалася особливо приємною. Ксю скинула кардиган і залишилася в тонкій темній блузці. Вона втомлено провела долонею по волоссю, розпускаючи його ще більше, і на мить заплющила очі. Ярослав дивився на неї, стоячи біля кухонного острова, і раптом подумав, що саме такі моменти й руйнують усі добре продумані правила: не великі події, не гучні слова, а звичайний вечір, коли людина, яка стала тобі близькою, просто стоїть навпроти в домашньому світлі.

Він налив їм зеленого чаю. Ксю підійшла ближче й простягнула руку за чашкою. Їхні пальці зустрілися на ручці, і цього разу ніхто не поспішив відпустити її. Вона подивилася на їхні руки, потім на нього, і ледь усміхнулася.

— Здається, у нас знову проблема з дистанцією.

— Схоже на те.

— Ти ж казав, що сорок п'ять сантиметрів — це принципово.

— Казав.

— А зараз?

Ярослав повільно підняв погляд. Вона стояла настільки близько, що він відчував тепло її тіла, чув тихе дихання і бачив, як золотисті відблиски кухонного світла загубилися в її бурштинових очах. Він міг зробити крок назад. Вона теж могла. Але жоден із них не зробив цього.

— Зараз, Ксю, — тихо відповів він, — я починаю підозрювати, що проблема ніколи не була в сантиметрах.

Її усмішка стала ледь помітною, але дихання змінилося. Вона не відвела погляду, тільки повільно поставила чашку на стільницю. Ярослав теж поставив свою, і на кілька секунд вони просто стояли поруч, не торкаючись одне одного, хоча кожен уже відчував присутність іншого майже шкірою. Ксю обережно поправила комір його джемпера, ніби це була найзвичайніша річ у світі, але її пальці затрималися біля шиї трохи довше, ніж було потрібно.

Ярослав накрив її руку своєю. Не стискаючи, просто залишивши долоню поверх її пальців. Ксю ледь здригнулася, але руку не забрала. Навпаки, подивилася на нього з тією тихою усмішкою, яка вже давно перестала бути просто ввічливістю чи жартом. Між ними залишалося кілька сантиметрів, але цього разу вони не здавалися безпечною дистанцією. Вони стояли так близько, що Ярослав відчував тепло її долоні, м'який аромат волосся і ледь помітне прискорення її дихання, а Ксю, здається, відчувала те саме.

— Завтра знову будемо серйозними партнерами, — прошепотіла вона.

— Обов'язково.

— А сьогодні?

Ярослав ледь усміхнувся й провів великим пальцем по її пальцях.

— Сьогодні ми просто втомилися.

Ксю тихо засміялася, але не відступила. І в цій майже домашній тиші, серед чашок із зеленим чаєм, розпущеного волосся та теплого світла кухні, їхня домовленість про сорок п'ять сантиметрів втратила колишню впевненість. Вони ще не зробили нічого, що не можна було б виправдати втомою, випадковістю чи просто дружньою близькістю, але обоє вже чудово розуміли: проблема не в тому, наскільки далеко вони стоять одне від одного. Проблема скоріше в тому, що тепер кожному з них хотілося, щоб ця відстань ставала дедалі меншою.

.

Продовження вже близько! Тисніть кнопку «Підписатися», щоб система одразу маякнула про вихід нового розділу.