Глава 11

Цей мерзенний низькочастотний гул, який пробивався крізь міжповерхове перекриття ЖК «Тінь і Спокій», більше не мав нічого спільного з заспокійливими звуками природи. Це була прорахована, акустична помста.

Ярослав Ольшанський сидів на своїй кухні, міцно затиснувши шумомір у кулаку. Цифровий екран у напівтемряві безжально миготів: 52,4 дБА. Прямо над його головою відбувалося щось таке, що за звуковою текстурою нагадувало перші кадри голлівудських трилерів про покинуті психіатричні лікарні. Ксю підключила свій професійний бінауральний заєць-мікрофон до потужного вібростенду і запустила трансляцію під назвою «Звуки, які зведуть твого злого сусіда з розуму».

Шурх... шурх... шурх... — глибокий, вологий, придиховий шепіт, штучно посилений низькочастотними фільтрами, повільно повз по його стінах, наче велика звукова хвиля.

— І тепер... мої дорогі пупсики... — шепотіла вона прямо в його слуховий нерв, майстерно чергуючи канали праворуч і ліворуч. — Ми слухаємо, як великий і поважний директор стартапу починає судорожно шукати свої німецькі беруші... Цок-цок-цок... Це я стукаю іржавою голкою по порожній бляшанці з-під його заспокійливого чаю... Він вірить усім пліткам у холі... Він думає, що я їду в Карпати... Але він не знає, що його власна репутація зараз котиться під три чорти... Шурх...

Ярослав заплющив очі. Його мізофонія, підігріта повною відсутністю кави та почуттям глибокої людської образи, миттєво відповіла гострим спазмом у щелепі. Метод контролю гніву знову видав критичну помилку. Його намагалися вижити з власного дому за допомогою професійних звукових технологій.

Він повільно підвівся, Рішення про вирішення пройблеми прийшло миттєво. Це була холодна, прорахована лють інженера. Він не збирався підніматися на дев'ятнадцятий поверх і благати її вимкнути апаратуру. Якщо систему неможливо відкалібрувати зсередини, її потрібно просто знеструмити. Ярослав узяв із шухляди передпокою металевий ліхтарик, перевірив надійність капців — повна тактична тиша — і рішуче вийшов на пожежні сходи.

Службовий коридор зустрів його глибоким неоновим напівмороком. Гуркіт АСМР-хоррору тут був настільки щільним, що залізні дверцята гігантського розподільчого електрощитка злегка вібрували. На дверцятах висіла велика наліпка: «Власність ОСББ. Стороннім вхід заборонено». Кандидат технічних наук Ольшанський особисто підписував акти приймання цієї щитової минулого року, тому знав геометрію внутрішніх автоматів краще за власні фінансові звіти.

Він спокійно відчинив металеві дверцята ліктем. Промінь ліхтарика вихопив довгі ряди акуратних чорних тумблерів. На кожному з них висіла маленька пластикова бирка з номером квартири.

— Квартира сто сорок два, — процідив Ярослав крізь зуби, локалізувавши потрібну фазу. — Максимальне навантаження — сорок ампер. Автомат триполюсний.

Він підняв руку, розрахував зусилля і з коротким металевим звуком «КЛАТЦ» опустив тумблер вниз.

У ту ж мікросекунду глибокий, вологий хоррор-шепіт Ксю зверху обірвався на пів слові, наче йому перерізали горло. Настала вона. Благословенна, стерильна, довгоочікувана тиша. Ярослав заплющив очі, з насолодою вдихаючи прохолодне повітря коридору. Його внутрішній шумомір нарешті зафіксував норму.

Але його інженерний розрахунок знову не врахував один маленький, але дуже суттєвий чинник сучасної житлової архітектурної схеми. Автомат квартири №142 перебував на одній системній магістралі з аварійним освітленням усього дев'ятнадцятого поверху.

КЛАТЦ... ПШШШ...

Разом із колонками Ксю весь довгий коридор дев'ятнадцятого поверху миттєво занурився в непроглядну темряву. Вимкнулися неонові лампи, згасли світлодіодні стрічки на стелі, і єдиним джерелом світла залишився тонкий, білий промінь ліхтарика в руках Ярослава, який відбивався від металевих дверей щитка.

— О боже... — пролунав раптом з темряви, всього за три метри від нього, знайомий жіночий голос.

Ярослав різко розвернувся, спрямувавши промінь ліхтарика вперед. На порозі квартири №142 стояла Ксю. Вона була в тій самій вільній білій футболці, її русяве волосся було розпатлане в різні боки, а в руках вона судорожно притискала свій iPhone, спалах якого вона намагалася ввімкнути як ліхтарик. Світло від ліхтаря Ольшанського вихопило її великі бурштинoві очі, в яких зараз читався не просто переляк, а справжній, первісний жах людини, яка щойно монтувала хоррор і опинилася в повній темряві.

— Ольшанський?! — закричав вона, засліплена яскравим світлом. — Це ти?! Ти... ти що, реально маніяк?! Ти навіщо мені світло вирубав прямо під час монтажу ефіру?! У мене ж комп'ютер!..  Всі треки полетіли нафіг!

Ярослав не став вимикати ліхтарик, але трохи опустив промінь донизу, щоб не сліпити її, висвітлюючи її світлі капці на підлозі. Він зробив два кроки вперед, і його постать закрила собою весь простір металевого щитка.

— Я не маніяк, Ксеніє Андріївно, — сухо, але з глибокою образою в голосі сказав він. Його баритон у темному порожньому коридорі відлунював досить дивно. — Я ліквідував джерело акустичного тероризму, яке перевищувало всі допустимі санітарні норми безпеки моєї квартири. Твій хоррор-шепіт створював вібрацію моєї стелі. І найголовніше... після того, що я почув через твої бісові колонки, я мав повне право повністю знеструмити твою квартиру.

Ксю зробила крок назустріч. Вона підійшла настільки близько, що Ярослав знову відчув цей слабкий аромат м'яти та чебрецю від її волосся. Навіть у темряві, під впливом адреналіну, цей запах миттєво знайшов шпарину в його логічному захисті.

— Що ти там почув, Децибел?! — обурено вигукнула вона, і її пальці міцно вчепилися в край його джемпера, змушуючи опустити ліхтарик ще нижче. — Що я шуршу голкою по блянці?! Так це ж правда! Ти прибіг зранку, накричав на мене, звинуватив у змові, а тепер стоїш тут із цим своїм ідіотським виразом обличчя і віриш кожному слову мого колишнього менеджера!

— Я вірю фактам, Ксю! — Ярослав уперше за весь тиждень не стримався і теж підвищив голос. — Едік розповів мені про твій контракт на шоу «Холостячка». Про те, що ти наступного тижня їдеш у Карпати з двадцяти мужиками! Про те, що все наше побачення в лісі біля обриву, де ти пригощала мене сидром і розповідала про тишу душ... це був просто твій офіційний, безкоштовний кастинг-прогон для продюсерів каналу! Ти сама скинула йому гео в Телегу, щоб він сидів у кущах із камерою і знімав, як ти розводиш свого сусіда-мізофона на чисті емоції заради тизера! Я для тебе просто зручний реквізит для розігріву публіки перед великим телесезоном!