Епілог

Минуло два роки

Як і два роки тому, знову розцвіли весняні сади, напоюючи повітря казковим ароматом. Таня і Сергій розташувалися на вихідні у своєму заміському будинку, щоб відсвяткувати другу річницю весілля. Вони взяли за правило вітати один одного наодинці без гучних святкувань і великих компаній гостей. Так, за два дні до них приїдуть Віка і Даша, інші друзі, батьки та дідусь Павло Андрійович. Але сьогодні це був їхній день, день народження щасливої сім’ї.

Тетянка зручно вмостилася на кріслі, на її ніжках лежав теплий плед. Сергій метушився біля мангала, запікаючи улюблені Таніни овочі та м’ясо. В холодильнику чекало морозиво та тірамису, яке чоловік спеціально навчився готувати, щоб здивувати дружину. Таня щасливо посміхнулася:

— Сергійку, яка ж я тільки щаслива! — смарагдові оченята пускали грайливі зайчики.

— Кохана, я теж! Уяви собі! — засміявся Полянін, трохи відволікаючись від мангалу. Він підійшов до Тані на хвильку і легенько поцілував, — Ти просто не уявляєш, яке щастя ти мені даруєш! Тепер кожен день для мене радісний, бо ти поруч.

— Якби ж я могла бути такою повністю щасливою …

— А що сталося з моєю німфою? — чоловік насупив брови, — Хто посмів образити? Ти тільки скажи, я розберуся.

Дівчина захихотіла:

— Так мені ж скоро захищатися на бакалавра. От і хвилююся.

— Ти все знаєш, Танюшо. І все в тебе буде гаразд. Не хочеш після захисту піти працювати до мене першим заступником?

— Нічого собі! Де це бакалаврам пропонують відразу таку високу посаду? — Таня підхопилася з крісла і підійшла до чоловіка, міцно обійнявши його зі спини.

— Я тобі пропоную. Якби не царський подарунок твого дідуся, то мені б не вдалося так швидко набрати такі ж самі обороти, як були раніше.

— Ти ж чув? Дідуся ніхто не примушував вручити мені дарчу на власний будиночок. Це він від щирого серця зробив нам подарунок… — дівчина мрійливо посміхнулася.

— Але ж він не планував продавати будинок. Там були милі його серцю речі, як пам’ять про твою бабусю. Не хотілося б думати, що він вирішив піти проти своїх принципів заради нас, — з гіркотою в голосі промовив Серж.

— Сергійку, у нього велике щире серце. Крім того, ти ж знаєш, що він поки їздив на обстеження, зустрів свою Людочку. Він зізнався мені, що кохання до бабусі буде завжди жити в його серці, але так хочеться знову відчути оте тремтливе почуття кохання. Нехай і останнього кохання… Ми ж не будемо його засуджувати…

— Ніколи… Я думав, що вже ніхто не зможе розтопити моє серце. А тобі, моя пташко, це вдалося.

Сергій легко підхопив Таню на руки і закружляв навколо себе як в день їхнього весілля. Дівчина верещала від захвату, а потім промуркотіла:

— Легше, коханий. Краще опусти мене на землю, ще встигнеш закрутити мені голову.

— А чому так? Мені хочеться тебе носити на руках і кружляти, щоб весь світ кружляв разом з тобою, — віддано зазирнув у очі.

— Сергійку, незабаром нас стане троє…

— Дякую, Таню! Я не можу в це повірити! Який же сьогодні неймовірний день! Тетянко, я тепер точно найщасливіший чоловік у всьому світі!