Розділ 1

Eмілія

Якщо вам нудно, закохайтеся у свого зведеного брата. Зробіть так, щоб лише від одного його погляду, у вас зносило голову. Від одного його голосу, тіло вкривалося сирітками. І щоб один  ваш поцілунок  зніс всі грані існуючого. Повірте, буде не нудно. 

Вже декілька місяців я живу іншим життям, не своїм. З моменту, коли моя мама вийшла заміж за свого, вже на цей час чоловіка, моє життя дуже змінилося. Воно стало іншим, не звичним, чи як... 

Заможне життя, машини, відпочинки на самих крутих курортах - це все круто. Але признайтеся, що занадто нудно. Найкращий коледж, самодостатні студенти та дорогі вечірки. Інколи дивуюся, що це взагалі моє життя. Адже до одруження мами з Кирилом моє життя було зовсім інше. 

- Добрий ранок. - вітаються до мене батьки в один голос. 

- Добрий, - даю коротку відповідь і прямую до кухні, але різко завмираю на місці. 

Прислуга метушиться, з кухні доносяться вишукані аромати їжі, а мати з вітчимом переглядають якийсь сімейний альбом. Відчуття, що до нас має завітати сам міністер Великої Британії, іншої гадки я й не маю. 

- Мамо, а що відбувається? - запитую я, та здивовано дивлюсь на маму. 

- А щось відбувається? - спокійним голосом запитує вона, а сама навіть не підводить погляд. 

Це що за зайнятість така? Сьогодні що, ретроградний Меркурій? 

- Через що такий рух в будинку? Ми когось чекаємо? - на мої слова навіть не реагують. - Та що в біса таке! 

- Емілія, сьогодні повертається мій син. - він щиро посміхається, а я закочую очі. - Ви будете мати змогу познайомитися, адже на весіллі ви цього не зробили. 

- Я хотіла, але ваш син, настільки був задоволений вашим одруженням, що одразу після церемонії повернувся до Італії. - нагадую я. - Хоча знаєте, я його навіть розумію.

- Емілія! - з докором в голосі говорить мама. - Давай сьогодні без цього. 

По її погляду я зрозуміла, що якщо зіпсую цей вечір, мене буде чекати не приємна розмова та статус: "найгірша донька світу "- довічно. А взагалі мені начхати, за останній час я вислухала вдосталь нотацій, тому вже маю імунітет. Досягнення: " найгірша донька" вже й так досягнуто. Чи можу я цим пишатися? А чому й ні? Принаймні у свої дев'ятнадцять думку я відстоювати навчилася, й забудемо про те, що її ніхто не бере до уваги. 

Таке життя. 

Заходжу до кухні, відчиняю холодильник. Проходжу очима повз приготовлені страви та зупиняюся на активії. А чим не сніданок? Визнаю, ці страви так смачно виглядають, що я готова їх з'їсти без вагань та сумнівів, але остання наша суперечка з мамою, не дає мені цього зробити. Та, інколи, я занадто протестую. Але де це заборонено? 

П'ю свій йогурт та виходжу з кухні, і яке було моє здивування, коли замість вільного простору, я бачу перед собою м'язисте та велике тіло. Підіймаю очі на його володаря та завмираю. Блакитні очі, манливі губи та не слухняно вкладене волосся. І тільки заперечте, що цей чоловік не Аполлон! Я здається починаю вірити в Богів. Якщо він не Бог, то явно грішник, адже як можна бути таким красивим? В його очах хочеться тонути, його руки хочеться відчувати на собі, а губи цілувати до нестачі кисню. Я вловлюю його погляд на собі.

- Сестричко. - він кутиками губ посміхається. - Чекав нашої зустрічі. 

Бляха, серйозно? Цей красень мій брат? Чорт, та чому саме він! Невже це не міг бути якись хлопець в окулярах, з метеликом на шиї та книжками в руках? Тоді б, мені легше жилося з ним в одному будинку. Принаймні, я б не згорала від думок, що він до чортиків привабливий. 

- Ти? - здивовано дивлюся на нього. 

Так, у день весілля я його навіть не бачила. Він стояв в кінці залу, першим привітав батьків та відразу повернувся до Італії. Тому навіть гадки не мала, як він виглядає ( до цього моменту). Там було безліч незнайомих мені чоловіків, тай знайти серед них братика, я й не намагалася. Очікувала, що він підійде сам. Звідки я мала знати, що він навіть не дочекається кінця фуршету. 

- А ти мене якось по іншому уявляла? - він незадоволено сміється та забирає в мене мій сніданок. - Дякую за сніданок, хоча й не буду заперечувати, що в тебе він жалюгідний. 

Сказати, що я очманіла, просто не має слів. Так, можливо, зовнішністю він і вдався, а ось характером, взагалі ні. Тепер можу впевнено сказати, що його зовнішність на мене ніяк не діє, але й досі не знаю як буду жити з ним під одним дахом. Буду молитися та надіятися, що через декілька днів, ну максиму даю тиждень, і він назад пошкандибає в свою Італію. Якщо я не приб'ю його раніше, а ніж він це зробить. 

- Ти взагалі очманів? - різко викрикую я. - Це був мій сніданок!

- Ти скажена? - підіймає вверх одну брову. - Хочеш, щоб сюди збіглася вся охорона? 

Його тон холодний та злий, і причиною цього є - Я. О так, і мені це навіть починає подобатися! Ну що, я приймаю цю гру, і готова змиритися з будь-якими її наслідками. 

- Нехай. - продовжую обурюватися. - Можливо, побачать, справжнє обличчя сина Лоренського. Чи ти завжди такий?

- Який? - перебиває мене він.

- Ображений на життя. - я посміхаюся, задоволена своїми стараннями. 

- Заткнися і йди звідси. - гарчить він та зжимає руки. Чомусь мені здається, що цей йогурт буде летіти в мене. 

Нашу суперечку не дає продовжити мамин чоловік. Десь я йому навіть вдячна. Не думаю, що була б задоволена, якщо б вміст цієї пляшки був на мені, тай бажання продовжувати суперечку теж не було, ворога шукати я собі не хочу, тим більше у вигляді зведеного брата. 

- О, я бачу ви вже познайомилися? - Кирило нам посміхається, а ми дивимося один на одного вбивчими поглядами. - Дан, і як тобі в дома? 

- Чудово просто. - холодно говорить він. - Моя сестра дуже тепло мене зустріла. 

- Емілія. - називаю своє ім'я, а він істерично посміхається. - Завжди рада до помогти. Я, напевно, піду до себе.

Друзі!!!Рада вітати вас, в своїй новинці! Буду вдячна підтримці та вподобайці. Добавляйте книгу до бібліотеки:) Веселих свят!