Кохання щасливе та болюче
"Між днями, що нас роз’єднали"
Вони зустрілись — юні, світлі, ніжні,
У поглядах — весна, мов сонце в снігу.
Вона сміялась, як дзвіночки в вишні,
Він обіцяв: «Я вічно за тобу».
Спочатку — дні, як шепіт пелюстковий,
Кохання з рим і випадкових слів.
І світ здавався лагідним, шовковим,
Без тріщин, сумнівів, зими й грозів.
Та будень — звір, що спершу грає тихо,
А потім кусає в найболючіше з ран.
Вона варила каву. Він мовчки дихав.
І погляди — вже різні, як туман.
Слова ставали лезами — не стишиш.
Щоденні справи — клітка без ключа.
Вона чекала дива. Він — щоб втихли вірші.
А ніч ішла між ними — мов ріка.
«Ти вже не слухаєш…» — шептала, наче вітер.
«А ти давно не вірш, а календар».
В серцях зростала тиша — зла і сита,
Що витісняла музику й жар.
Вона гадала: «В нього, певно, інша».
Він думав: «Її серце вже не тут».
І недовіра, сіра, мов пустиня,
Поволі перетворювала суть.
Кохання, що могло б стояти віки,
Розсипалось, як попіл в порожнечі.
Вони ще раз мовчки сіли навпроти —
Немов два береги однієї течії.
І хто з них винен — вже ніхто не знає.
Бо в кожнім — біль, образи, боротьба.
Кохання не зникає — ні, воно вмирає,
Коли на нього тисне суєта.
Відредаговано: 20.06.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
