Глава 1.

Твір є об'єктом авторського права.
Для републікації твору або його фрагменту потрібно отримати безпосередній дозвіл автора.

Каріна зайшла до квартири та зачинила двері. Стомлено знявши босоніжки, дівчина попрямувала до кімнати та підійшла до відчиненого вікна. Теплий літній день був у самому розпалі. На блакитному небі не було жодної хмаринки. У дворі шумно грали діти, з дороги було чути гул автомобілів, хтось із сусідів голосно ввімкнув музику. Каріна задумливо дивилася кудись у далечінь. Сьогодні її начальниця оголосила, що закриває фірму і переїжджає жити за кордон з чоловіком. Крім Каріни, без роботи залишилося ще багато людей. Ніхто не очікував цього і всі засмутилися.

На пошуки нової роботи потрібен час, а грошей у Каріни майже не залишилося. Пару тижнів тому її матері зробили операцію, на яку пішли майже всі заощадження дівчини. А позавчора господиня квартири, яку винаймала Каріна, оголосила про підвищення вартості оренди. Настрій був на нулі. Дівчина дивилася на те, що відбувається за вікном і намагалася зібратися з думками. Нічого не виходило.

Каріні дуже захотілося відчути чиюсь підтримку. Вона була не з тих, хто всі свої проблеми розповідає друзям у пошуках співчуття і допомоги. Довірити свої переживання дівчина могла тільки мамі чи коханій людині. Але мамі зараз були протипоказані будь-які стреси, отже залишався тільки Олексій — хлопець Каріни. Він був дуже приємним молодим чоловіком, уважним і турботливим. Але останнім часом Олексій був дуже зайнятий роботою. Він часто розповідав про якийсь важливий проект, що може відкрити йому блискуче майбутнє. Не вдаючись в деталі, Олексій стверджував, що стоїть на порозі чудового кар'єрного зростання.

Каріна взяла телефон і набрала номер Олексія. Він взяв слухавку майже одразу.

— Привіт, Олексію! — почала дівчина. — Є вільна хвилинка?

— Привіт, Каріно! Я саме збирався зателефонувати тобі, але ти мене випередила.

— Я не відволікаю тебе? Мені просто дуже хотілося поговорити з кимось.

— Мені теж потрібно поговорити з тобою. Це дуже важливо, — Олексій зробив паузу.

Каріну стривожили якісь незрозумілі нотки у його голосі. Начебто він хотів повідомити їй щось важливе, але не знав як. Дівчина відчула тривогу, але досить спокійно сказала:

— Тоді ти перший! У тебе щось трапилося?

— Нічого такого... Це щодо мого проекту, пам'ятаєш я розповідав тобі? Сьогодні його затвердили, а мене призначили головним керівником.

— Вітаю! Дуже за тебе рада! Відсвяткуємо ввечері?

— Ні, Каріно… Дослухай, будь ласка! За умовами проекту я повинен переїхати до Канади. Саме там ми плануємо все реалізувати. Ти розумієш, що це означає? Ти дуже гарна дівчина, гарна і щира. Мені було дуже приємно з тобою зустрічатися… За інших обставин я б з радістю прожив з тобою все життя. Але ти повинна зрозуміти — такий шанс дається один раз у житті. І я не хочу його втрачати... Я їду через тиждень.

Каріна мовчала. У душі вона відчувала справжню бурю емоцій, але не могла сказати вголос жодного слова.

— Алло, Каріно, ти мене чуєш? — Олексій очевидно очікував якоїсь відповіді.

— Скажи, коли ти дізнався, що для реалізації проекту потрібно переїхати до Канади? — Каріна щосили намагалася приборкати величезне душевне потрясіння.

— Я знав це з самого початку, але не хотів хвилювати тебе. Раптом нічого б не вийшло з цією справою? Тоді я б хотів залишитися з тобою.

— Я б могла поїхати з тобою до Канади. У мене непогано з англійською, — вимовила Каріна і відчула сором. Їй ніколи не доводилося напрошуватися на щось, але вона так хотіла залишитися з Олексієм.

— Це неможливо! Робочу візу відкриють тільки мені, вони одразу попередили про це. Їм потрібна людина, вільна від зобов'язань. Яку ніщо не утримує в рідній країні.

— Отже, ти зустрічався зі мною і розумів, що залишиш мене щойно з'явиться можливість реалізації цього твого проекту?

— Каріно, навіщо ти так? Адже нам було добре разом...

— Я думала, що ти любиш мене і хочеш завжди бути зі мною. Я й гадки не мала, що я була для тебе тільки тимчасовою розвагою! Поки з кар'єрою не виходить.

— Якщо хочеш, я буду іноді приїжджати до тебе. Ми можемо продовжувати спілкуватися як друзі. Сама подумай, ти б відмовилася від пропозиції працювати в Канаді?

— Так! Заради коханої людини я б відмовилася. Або постаралася б влаштувати так, щоб ми могли поїхати разом. І я б вже точно повідомила тобі, що чекаю можливості реалізуватися у кар'єрі та можу виїхати за кордон у будь-який момент! — Каріна майже кричала.

— Я не думав, що ти так відреагуєш, — схоже, Олексій схоже був щиро здивований. — Я сподівався, що ти порадієш за мене і ми залишимося друзями.

— Олексію, я кохаю тебе. І я б ніколи не проміняла тебе на кар’єру! Але якщо ти так ставишся до моїх почуттів... Їдь у свою Канаду! Щасливої ​​дороги!

Каріна натиснула на відбій виклику. Сірі очі дівчини швидко наповнилися сльозами — вона розплакалася. Кілька хвилин вона чекала, що Олексій передзвонить їй. Каріні дуже хотілося почути, що він передумав їхати, кохає її та ніколи не покине. Але телефон мовчав і вона зрозуміла, що вибір Олексія остаточний.