РОЗДІЛ 15. ЕМІЛІЯ

М'яке фасадне підсвічування вихоплює з темряви величний силует маєтку Ітана Колдвелла у долині Шеврез. Світлий кам'яний фасад, високі аркові вікна й широкі тераси одразу видають старовинне французьке шато. З вікон ллється тепле світло, ліхтарі освітлюють гравійну доріжку, що веде до високих двостулкових дверей, а десь удалині крізь вечірню тишу долинає тихе дзюрчання фонтана. Старі дерева оточують маєток щільною стіною, ніби навмисне ховаючи його від сторонніх очей. 

Ми з Марком крокуємо до дверей. Гравій тихо шарудить під підборами моїх новеньких човників Manolo Blahnik. З кожним кроком нервове напруження лише зростає. Сьогодні мені доведеться грати дівчину Марка набагато переконливіше, ніж в офісі. Тут достатньо одного невпевненого погляду чи незручного дотику, щоб люди, які знають його багато років, зрозуміли: між нами немає нічого справжнього.

Я поправляю край своєї вечірньої сукні глибокого відтінку Oxblood із шовковим відливом — однієї з моделей приватної колекції Maison Mireval. Вона ідеально облягає силует, м'якими хвилями спадаючи до самої підлоги, а глибокий виріз на спині залишає шкіру відкритою прохолодному нічному повітрю. Марк поруч виглядає невимушено, але, як завжди, бездоганно. Сліпучо-біла сорочка з розстебнутим верхнім ґудзиком і підкоченими до ліктів рукавами оголює міцні передпліччя, а темно-коричневі штани до щиколоток лише підкреслюють його розслаблену, проте впевнену поставу.

На порозі він повертається до мене й кладе долоню на мою оголену спину. Уздовж хребта миттєво пробігає дрібне тремтіння.

— Готова показати, як сильно ти мене кохаєш, Еміліє? — Марк нахиляється ближче, і в його сапфірових очах уже танцюють знайомі бісики. На відміну від мене, він не виглядає анітрохи схвильованим. Для нього це черговий раунд гри, в якій він намагається виграти. 

— Я спробую тебе не підвести.

Мені зовсім не до жартів. 

Піднімаємося останніми сходинками, коли двері відчиняються раніше, ніж Марк встигає натиснути на дзвінок.

— Добрий вечір, месьє Коваль. Мадемуазель, — чемно вітається літній дворецький у бездоганно випрасуваному чорному фраку. — Прошу.

Ми переступаємо поріг. 

Усередині пахне свіжими квітами. Під ногами блищить мармур молочного кольору, над головою мерехтить величезна кришталева люстра, а сучасні картини на стінах дивовижно гармоніюють зі старовинною ліпниною. Дворецький проводить нас крізь просторий хол і відчиняє двері до головної зали.

Я завмираю.

Коли Марк сказав, що ми їдемо на вечерю до Ітана Колдвелла — друга його сім'ї та одного з найвпливовіших акціонерів Maison Mireval, — я уявляла затишний вечір у компанії восьми, максимум десяти людей.

Реальність виявляється зовсім іншою.

Я злюся на себе. І на Марка. На нього навіть більше. Він міг хоча б попередити, що це буде не вечеря, а вечірка. Дав би мені трохи більше деталей, і я почувалася б значно впевненіше.

У просторій залі з високою стелею, панорамними вікнами й довгим столом, прикрашеним десятками свічок і композиціями з білих троянд, уже зібралося не менше тридцяти гостей.

Чоловіки — у бездоганно пошитих костюмах. Жінки — у дорогих вечірніх сукнях із шовку, атласу та органзи.

Тепер до мене доходить, чому Марк так наполягав, щоб сьогодні я вдягла одну з найефектніших суконь із приватної колекції Maison Mireval. Чому купив мені нові туфлі і звідкись дістав діамантові сережки та кольє.

Я протестувала. Казала, що це вже занадто. Але він навіть слухати не захотів, заявивши, що його дівчина має виглядати розкішно. І я справді виглядаю розкішно. Шкода лише, що це зовсім не допомагає почуватися більш розкуто.

Офіціанти безшумно ковзають поміж гостями з келихами шампанського на срібних тацях. Я обводжу залу поглядом, вихоплюючи знайомі обличчя.

Мати Марка. Луї поруч із ефектною блондинкою. Леоні в компанії статного чоловіка, який ніжно тримає її за руку.

А потім помічаю Анрі. Красунчика з Le Café Mireval, який підсів до мене за столик і першим зав'язав розмову.

— Не витріщайся на Анрі так, наче він морозиво і тобі кортить його облизати, — загрозливо шепоче Марк мені на вухо, міцніше притягуючи мене за талію.

****

Першими, з ким Марк мене знайомить, стають Ітан Колдвелл та його дружина Барбара, щойно ми опиняємося в головній залі.

Ітан виявляється зовсім не таким, як я собі уявляла. Чомусь після всіх розмов про впливового члена ради директорів, вечерю в його маєтку й людей, яких він тут зібрав, я очікувала побачити когось значно пихатішого. Чоловіка, який одним поглядом змусить мене відчути власну незначущість. Натомість він тепло тисне мені руку й усміхається так щиро, що я одразу трохи розслабляюся. Барбара теж зустрічає мене привітною усмішкою, і я остаточно розумію, що дарма налаштовувалася на знайомство з парою зарозумілих снобів.

— Коли Луї сказав, що Марк прийде зі своєю дівчиною, я, якщо чесно, не повірив, — зізнається Ітан. — Але дуже радий, що помилився.

— Не ти один, — підхоплює його дружина й переводить погляд на мене. — Дуже рада з вами познайомитися, Еміліє.

— Взаємно.

І це справді так. Вони обоє настільки милі, що я навіть відчуваю легкий укол провини через те, що доводиться їм брехати. Було б значно простіше обманювати пихатих снобів, які дивилися б на мене згори вниз, а не людей, які щиро радіють тому, що Марк нарешті привів до них на вечірку дівчину.

До Ітана з дружиною підходить якась пара й одразу перехоплює їхню увагу.

— Ходімо, — каже Марк і бере мене за руку.

Ми пірнаємо в самий вир вечірки і все перетворюється на нескінченний потік облич та імен. Моделі, фотографи, блогери, дизайнери, інвестори, представники брендів, назви яких я знаю краще, ніж імена людей, які ними керують. Марк переходить від однієї компанії до іншої з такою легкістю, ніби народився посеред світського прийому з келихом шампанського в одній руці й готовою дотепною відповіддю в іншій.