РОЗДІЛ 14. ЕМІЛІЯ

— Хтось іще хоче щось сказати? — Марк переводить погляд на Розалі, але дівчина мовчить, високо піднявши голову. Ні сорому, ні жалю, ні страху на її обличчі.

— Отже, я продовжу, — спокійно каже Марк. — Флоріан замкнув Емілію, але саме Розалі вигадала цей план.

— Розалі... — Леоні шоковано дивиться на свою підопічну.

— Мені нічого додати, — відповідає вона, не втрачаючи самовладання.

Я б на її місці вже згоріла від сорому.

— У нас тут не «Голодні ігри», — Луї звертається до Розалі. — Така поведінка неприпустима.

— Згодна, — підтримує його Леоні.

— За те, що сталося, і Розалі, і Флоріан заслуговують на те, щоб їхнє стажування закінчилося сьогодні, — продовжує Марк.

З виразу обличчя Флоріана зрозуміло: він уже змирився з тим, що його стажування закінчилося. Розалі ж сидить незворушно, ніби викрили когось іншого. Я ніяк не можу вирішити, обурює мене її холоднокровність чи, навпаки, захоплює.

— Це справедливо, — погоджується Леоні.

— Але... — Марк переводить погляд на мене. — Емілія вважає, що люди заслуговують на другий шанс. Саме тому вона попросила не виганяти ні Розалі, ні Флоріана. Я ж пропоную залишити їх на стажуванні за однієї умови: відтепер жодних інтриг, підніжок чи спроб позбутися конкурентів. Ми тут для того, щоб навчатися й розвиватися, а не вести війну одне з одним. 

— Стажери, навіть якщо одна з них — твоя дівчина, — їдко акцентує Луї на моєму статусі, — не вирішують, як ми маємо вчинити в тій чи іншій ситуації.

— Луї, не проєктуй своє особисте ставлення до мене на інших, — голос Марка стає помітно жорсткішим. — Емілія — потерпіла сторона. Якщо вона готова дати їм другий шанс, я не бачу причин чинити інакше. 

Я стискаю пальці під столом. Мені дедалі сильніше хочеться провалитися крізь підлогу.

Ще хвилину тому всі обговорювали Розалі та Флоріана. Тепер же їх ніби взагалі перестали помічати. Я ж стала приводом для протистояння між Марком і Луї. І дуже сумніваюся, що зараз хтось із них насправді думає про справедливість чи другий шанс для стажерів.

— Леоні? — Луї нарешті відводить погляд від Марка. — А ти що скажеш?

— Я за те, щоб залишити Розалі та Флоріана, — відповідає вона без жодних вагань.

Обожнюю цю жінку. Якби ж вона могла ще й забрати мене від Марка під своє крило. Але це неможливо. Я вже уклала угоду з цим блакитнооким дияволом і тепер нікуди від нього не подінуся.

Луї роздратовано хитає головою, але більше не сперечається. Двоє проти одного. Перевага очевидна.

— Чудово. Тоді переходимо до проєктів...

— Ні, Марку. Зараз ми не розглядатимемо жоден зі стажерських проєктів, — зупиняє його Леоні. — Нам усім варто зробити паузу й трохи перезавантажитися. Тож пропоную на сьогодні завершити зустріч і розійтися.

Луї мовчки підводиться, забирає зі столу планшет і першим виходить із переговорної, навіть не попрощавшись. За ним поспіхом рушає Флоріан, притискаючи до грудей ноутбук і папку з ескізами. Щоправда, на відміну від свого керівника, він усе ж знаходить у собі сили попрощатися. Після них виходять Леоні, Гарпер і Розалі. У переговорній лишаємося тільки ми з Марком.

— Ну що, Ягідко? Усе так, як ти хотіла.

Марк ліниво, наче ситий кіт, відкидається на спинку дивана й повертається до мене обличчям. На його губах з'являється усмішка з тими самими ямочками, ніби це щойно не він перевернув усю зустріч догори дриґом.

Він не виглядає засмученим чи напруженим. Зовсім навпаки — такий самий легковажний і грайливий, як завжди.

А я не можу перейнятися його гарним настроєм.

— Я не цього хотіла...

— Еміліє, ти не можеш догодити всім. І точно не можеш усім подобатися.

— Я не про всіх. Але сваритися з Луї я точно не планувала.

— Перебіситься, — відмахується Марк. Потім уважно дивиться на мене й додає: — І перестань сахатися моїх дотиків так, ніби я взяв тебе в полон або приставив пістолет до скроні.

— Я намагаюся поводитись природно, — виправдовуюся. — Але не очікувала, що ти оголосиш мене своєю дівчиною прямо на цій зустрічі.

— Ягідко, якщо всі знатимуть, що ти моя дівчина, у них більше не виникне бажання тебе зачіпати. Тож, хочеш ти цього чи ні, я зробив тобі послугу.

Він недбало знизує плечима, ніби щойно пояснив очевидну річ.

— Тим паче завтра на нас чекає вечеря в Ітана Колдвелла. Вважай, що сьогодні була лише репетиція перед важливим виступом.