РОЗДІЛ 10. ЕМІЛІЯ

Приємна гіркота кави остаточно проганяє залишки сонливості.

Повірити не можу, що я таки погодилася на пропозицію Марка… Але, з іншого боку, а хто б не погодився на моєму місці, коли йдеться про омріяну посаду в Maison Mireval? Це ж перепустка у вищу лігу світової моди — шанс, який випадає раз на життя. До того ж, якщо Марк справді збирається за кілька місяців перебратися до Нью-Йорка, мені не доведеться терпіти його надто довго. Тож усе не так уже й погано. Напевне.

У мене не так багато досвіду у справжніх стосунках… Якщо бути чесною, його майже немає. Поки всі навколо закохувалися, сварилися, мирилися й постили романтичні фотографії в Instagram, я сиділа над викрійками, вивчала історію моди, освоювала конструювання одягу й хапалася за кожну можливість здобути бодай якийсь практичний досвід.

Спочатку університет був на першому місці. Тепер — кар'єра. Та й не сказати, що мені траплявся хлопець, поруч із яким серце билося б так, як описують у книжках. Звісно, я хочу закохатися. Але точно не зараз. Зараз я готова лише до стосунків із кар'єрою… ну, і з Марком. Ага. Чого тільки не зробиш заради досягнення мети. 

Кухню наповнює аромат вершкового масла й свіжих бріошів*. На плиті стоїть невелика сковорідка, а Марк саме перекладає на тарілку золотистий pain perdu** — підсмажені товсті скибки бріошів, попередньо вимочені в яєчно-вершковій суміші. Зверху — кілька свіжих ягід, тоненькі пластівці мигдалю й ледь помітна цівка меду.

Я взагалі не планувала снідати. Але він наполіг.

Марк ставить тарілку переді мною.

— Їж.

Я вдихаю солодкий аромат і ледь не стогну від задоволення.

— Це так красиво, що навіть шкода їсти.

— Звісно, що красиво. Це ж я зробив, — усміхається Марк. На його щоках з'являються ямочки, через які його самовпевненість починає здаватися небезпечно чарівною. 

— Треба запам'ятати, що тебе не варто хвалити. Твоє еґо від цього лише росте.

— Не стримуй себе. Я до компліментів дуже прихильний.

Марк бере зі стільниці склянку води, витискає з блістера таблетку, закидає її до рота, запиває одним ковтком і лише тоді сідає навпроти мене.

Перед ним немає нічого, окрім води. Я здивовано підводжу на нього погляд.

— А ти не снідаєш?

— У мене похмілля. Тож їсти зовсім не хочеться.

Я придивляюся до нього уважніше.

Марк встав раніше за мене. Зварив каву, приготував сніданок. І при цьому виглядає так, ніби щойно повернувся зі СПА. Бадьорий, свіжий і до біса привабливий. Біла футболка щільно облягає широкі плечі й груди, чорні шорти відкривають довгі, міцні ноги. Зауважу, що до цього я ніколи не думала, що мені можуть подобатися чоловіки в коротких шортах. Хоча, можливо, вони настільки добре сидять лише на Марку. Волосся стирчить у різні боки, але не кумедно, як мої в'юнкі пасма після сну, а так, ніби він навмисно витратив годину, домагаючись саме такого безладу. Ну що тут скажеш… Марк — самозакохана дупа, але зовнішність у нього справді манлива. Є на що подивитися — особливо коли він не відкриває рота.

— То виходить, учора ти запропонував мені стосунки на п'яну голову. Знаєш, це не дуже хороший знак, — піддражнюю я.

Кутик його губ смикається в усмішці.

— Я не вірю в прикмети. Лише в себе. І на тверезу голову запропонував би тобі те саме. Можливо, не вчора, а трохи пізніше. Але все одно запропонував би. Просто ти пришвидшила події, коли вирішила втекти.

— Я не тікала.

Ну гаразд. Можливо, я таки тікала. Але в мене були на це причини. І кому, як не Марку, знати про них.

Втуплююся в тарілку й починаю старанно відрізати виделкою маленькі шматочки солодкого тосту.

Марк кілька секунд мовчить. Злегка відсувається разом зі стільцем від столу, ніби йому потрібно трохи більше простору для цієї розмови.

— Свій перший контракт із Maison Mireval я підписав у 18. Як модель. Французької майже не знав. Із міжнародного досвіду мав лише кілька показів у Китаї й один — у Мілані. Порівняно з хлопцями, які тоді працювали поруч зі мною, цього було зовсім недостатньо, щоб мене сприймали серйозно.

Він на мить відводить погляд.

— А ще моя мама зустрічалася з Етьєном Міревалем. І це...

Він затинається, ніби вже шкодує, що згадав про це.

Підводжу на нього погляд. Бачити Марка хоча б трохи вразливим для мене незвично.

— Загалом... було непросто. Тому я дуже добре знаю, як це — хотіти все кинути на півдорозі.

— Але ти не кинув.

— Ні. І сподіваюся, що ти теж більше не тікатимеш. А якщо все ж надумаєш, я однаково тебе впіймаю. Ти ж тепер моя дівчина. 

Його слова змушують мене почервоніти, хоча я чудово розумію: це лише частина нашої угоди. Учора Марк чітко пояснив, навіщо йому потрібні ці фальшиві стосунки. Рада директорів хоче бачити перед собою не просто сильного керівника, а людину, яка асоціюється зі стабільністю. І якщо все піде за планом, ми вдаватимемо закохану пару лише до того моменту, поки його офіційно не затвердять на посаді в Нью-Йорку. Кілька місяців. Я пройду стажування, залишуся працювати в Maison Mireval, а він переїде за океан. Ідеально.

— І що ж входить у «пакет послуг дівчини Марка»? — віджартовуюся, щоб приховати зніяковіння.

— Це не звичайний пакет, а преміум-пакет, — підхоплює Марк мій грайливий тон. — Моя дівчина супроводжуватиме мене на вечірках, благодійних вечорах, прийомах і світських заходах. Ми час від часу викладатимемо спільні фото, вечерятимемо з моєю матір'ю, Луї та Леоні, дамо кілька інтерв'ю й зробимо все, щоб ніхто навіть на секунду не засумнівався, що ми без пам'яті закохані одне в одного.

— А що буде, якщо нам не повірять і твій план провалиться? — озвучую думку, яка не дає мені спокою. Я ніколи не влазила в жодні авантюри. У школі навіть не списувала, бо вважала, що краще чесно зізнатися, якщо чогось не вивчила, і потім перездати. Тож навряд чи мене можна назвати майстринею брехні.