Розділ 1

- Поліно, зроби, будь ласка, капучино за третій столик - каже мені моя колега Марина, а сама хоче вибігти покурити. Я і не проти, бо люблю працювати, а не вештатись без діла. Зранку більше наснаги, бо ще не втомились ноги, а от у ввечері хочеться скоріше додому, щоб відпочити.

- Добре, роблю. З десертів що?

- Класичний чізкейк - готую каву, поруч на тацю ставлю десерт та йду до третього столика за яким сидить дуже симпатична дівчина. Працювати в кав'ярні ніколи не було моєю мрією, це скоріше, як вибір без вибору був. 

Тільки закінчила університет, здобула диплом перекладачки англійської та французької мов, намагалась влаштуватись на роботу, але компанії куди я подавались вимагали досвіду, а в мене його не було. Чекати на хорошу пропозицію не було можливості, бо я сама оплачую своє життя в столиці. Батьки підтримують, але я розраховую на свої кошти, бо в батьків невеличкі зарплати, хай краще про себе дбають.

Ось так я опинилась в кав'ярні, із плюсів тут завжди приємно пахне кавою та випічкою та і колектив хороший. Трапляються дуже вимогливі клієнти або яких неможливо задовільнити, я намагаюсь не реагувати, бо тільки нерви собі розхитуєш, а результату нуль. Графік складний, але я звикла до квартири двадцять хвилин пішки, майже поруч, якщо врахувати який величезний Київ.

Я звісно продовжую надсилати своє резюме, поки без позитивних відповідей. Я вже стільки раз чула, все чудово, але. Завжди є але. Мені подобається працювати із мовою, коли ти вивчаєш мову, то і вивчаєш культуру країни її звичаї та традиції. Все це формує мову. Особливо люблю сленгові слова - це про людей, про їх відношення до життя до країни. На мою думку, в українців мова одна з наймилозвучніших і найлогічніших у світі. 

- Полю, ти мене чуєш? - перериває мої думки Марина

- Так, вибач, задумалась. Що ти казала?

- Кажу, що може відпочити я сама тут впораюсь.

- Добре, дякую - виходжу на свіже повітря, хоч я і працюю в кав'ярні, але каву п'ю лише двічі на день. Зранку та одразу після обіду, одну порцію кави я вже випила, тому дихаю лише свіжим повітрям. Беру телефон до рук, повідомлення від компанії, що я тільки вчора надсилала резюме. Хай пощастить. Відмова. Ховаю телефон та повертаюсь в кав'ярню. Настрій зіпсувався.

- Ти чому сумна? - Марина одразу роуміє зміну мого настрою.

- Знову прийшла відмова.

- Хай йому грець, Полю, не засмучуйся, ще буде на твоїй вулиці свято. От побачиш, прийде мега успішний бізнесмен в нашу кав'ярню і запропонує тобі роботу - за що люблю Маринку вона завжди на позитиві.

- Дякую - її слова викликають мою щиру посмішку - я не вірю в казку, я вірю в наполегливість - після розмови з Мариною стало лешге.

- Треба вірити, доля такі любить сюрпризи, що складно уявити. Ти що робиш сьогодні ввечері?

- Нічого, а що?

- Ходімо зі мною, ми з дівчами збираюсь десь посидіти, відпочити, щось випити. То, як Полю?

- Добре, тільки мені потрібно додому переодягнутись - бо на роботу я прийшла в спортивному костюмі, а тут в нас уніформа, тому із гардеробом не потрібно гратися.

- Мені також, на восьму будеш готова?

- Так - завершуємо нашу розмову, бо в період обіду розпочинається час пік. Кава та десерти ось що цікавить людей. Глюкоза, щоб краще думати та жити це життя.

Завтра в мене вихідний, тому і погодилась піти з Мариною, мені необхідно відпочити. Відволіктись від постійних думок про роботу. Можливо вона має рацію відпустити ситуацію, не тиснути, а вакансія неодмінно з'явиться. Можливо там і моє вміння готувати каву буде бонусом. Посміхаюсь своїм думкам та берусь знову працювати.

Коли є люди, то і час плине дуже швидко. А ще мені подобається спостерігати за людьми, ні не підглядати, а саме розглядати, які в нас самобутні та красиві люди. Кав'ярня знаходить поруч із крутим бізнес-цетром, тому тут завжди багатолюдно, а ще поруч парк. Власники кав'ярні пекарні сімейна пара, я мало, що знаю про них. Зарплату вони платятя вчасно та є премії, гарно ставляється до працівників. Він колишній пожежник, а Ольга, власниця, здається тут раніше працювала, а зараз тільки керує. 

Швидко закінчується робочий день, все ще раз перевіряємо із Мариною та розходимось по домівках, щоб о восьмій зустрітись. В запасі є година, приймаю душ, вкладаю своє волосся, що від природи хвилясте та має колір темного шоколаду. Роблю легкий макія та одягаю просту вільну сукню білого кольору. Доповнюю все сумкою та балетками. Коли залишаюсь задоволеною своїм виглядом вирушаю до Марини.

Чудово проходять посиденьки з дівчатами, розповідаємо веселі історії за коктелем, багато сміємось та звісно обговорюємо колишніх. Повертаюсь додому у гарному настрої та з думкою, що такі зустрічі із дівчатами варто влаштовувати частіше. Бо останнім часом в мене життя складається із рутини. Робота, дім, вишукування вакансій. Іноді поїздки до батьків в маленьке містечко звідки я родом, але після закінчення школи я переїхала до Києва. 

Вихідні проходять дуже швидко, ось уже ранок і робоча зміна. Мені щастить на зміни з Мариною, ми гарно спрацювалась. Приходжу раніше готую кав'ярню до вікриття, коли на годиннику восьма все готово, щоб зустрічати відвідувачів.

Крізь вікно дивлюсь що перші відвідувачі вже поспішають,дві дівчини замовляють лате та капучіно. Поки Марина пропонує десерти, чи випічку я готую каву, коли підходить наступний відвідувач я не бачу, але добре чую.

- Доброго ранку, еспресо - повертаюсь на звук голосу і завмираю на місці. Цього не може бути. Він. Голос змінився, зовнішність також, але я одразу впізнала його.
- Вітаю, добре - швидко розвертаюсь до кавомашини та молю, щоб він мене не пізнав. Роблю еспресо та поглядом шукаю Марину, щоб вона подала каву. Переводжу погляд за столик, де чекає на каву Назар. Щось уважно переглядає в телефоні. Це мій шанс.
- Маринко, можеш допомогти? 
- Так. Ти бачила який красень сидить за столиком? - показує очима на Назара, хлопця з минулого. Зараз і язик не повернеться назвати його хлопчиськом. Чоловік.
- Ага, ось його кава, можеш йому віднести? - кажу буденним тоном, бо якщо Марина щось запідозрить не відстане.
- Давай - забирає каву, а я полегшено видихаю.