Глава 5

Стрілки на годиннику показували 6:30, коли Марішка повернулася з цілодобового магазину з новою зубною щіткою та приладдям для гоління. Випивши останній пакет крові, вона замовила сніданок у номер та прийняла душ. Пилок феєчки ось-ось мав припинити діяти, а Алекс – прокинутися. Вампірша дивилася на його спляче обличчя і не могла вгамувати почуття. Щось притягувало до нього, наче магніт, і це не була хіть. Вона не просто хотіла його, жінка бажала його кохання, ніжності, ласки. Чи потрібно було їй все це? Марішка була не впевнена. То чому ж вона невідривно продовжувала дивитися на чоловіка?

- Умм, якби я знав, що саме п'ю, ніколи б не доторкнувся до склянки, - хрипко простогнав Алекс, потягнувшись рукою до голови, що розривалася від болю.

- Ти ж сам хотів напитися, - посміхнулася вампірша, простягнувши склянку води з аспірином і роздивляючись його. Скуйовджене волосся і сонний вираз обличчя здавалися досить милими.

- Випити, а не напитися! Велика різниця, – хмурячись, видавив чоловік і залпом ковтнув бовтанку.

- Називай як хочеш, але це не змінює справи.

- Дякую.

- Візьми, я тобі купила... - протягнула жінка куплені раніше мильно-рильні пристосування.

Витріщившись на неї, Алекс зітхнув і похмуро промовив:

- У тебе що, кінське здоров'я? Як так вийшло, що ти мене перепила та ще й виглядаєш, немов після відпочинку?! І як, скажи, будь ласка, я тут опинився? Нічого не пам'ятаю.

- Не хвилюйся, ти не сильно зганьбився, - посміхнулася вампірша, не стримуючи сміх.

- Тільки не кажи, що сама мене сюди дотягла.

Марішка навмисне промовчала, давши йому час на роздуми та здогади.

- Гірше не може бути, - опустивши голову на руки, зітхнув Алекс. – Я мушу тобі віддячити.

- О, не хвилюйся, я свою компенсацію вже отримала, - не стримуючи посмішки, облизнулася на його голий торс, згадуючи, як уночі стягувала одяг.

Алекс повільно підвівся, розправивши плечі і, нарешті, глянув униз. Його очі, мов блюдця, завмерли, в секундному збентеженні, коли він побачив, що повністю оголений.

- Тепер зрозуміло, про яку компенсацію йшлося… Гаразд, я в душ, змию з себе цю ганьбу. Так, до речі, у тебе приємний сміх, - підморгнув чоловік і, ні краплі не соромлячись, немов правитель всесвіту, пройшов у ванну.

Марішка дивилася йому вслід, кусаючи губи та ігноруючи бажання приєднатися в душі. Але, взявши себе в руки, залишилася на місці та відповіла на дзвінок. Звіт Томаша був стислий: всі місцеві вампіри сповіщені, зі своїми творцями втікачі не зв'язувалися, місто надійно закрите, а всі безсмертні поки що живі, ну, принаймні, ніхто не доповідав про інше.

- Він дивний, - бурмотів у трубку Томаш, розповідаючи про допит місцевого патологоанатома. – Начебто не живий, жодних емоцій взагалі, і якби існували живі трупи – він був би одним із них.

- Спостерігайте за ним. Ти надав інформацію Чаару?

- Так. До речі, він хотів поговорити з тобою.

- Чудово. Скинь мені його номер, я передзвоню і домовлюся про зустріч.

  Дзвінок у двері пролунав якраз, коли повністю оголений Алекс вийшов із ванної, виблискуючи своїм ідеальним тілом. Марішка нервово ковтнула, намагаючись не накинутися на нього, і попрямувала відчиняти двері. Замовлення доставили вчасно, так що вона прийняла їжу і розплатилася гонораром, що залишився, за ніч зі смертним.

- Ти точно не голодна? - сидячи за столом і жуючи свій сніданок, бурмотів Алекс.

- Їж, не відволікайся, - посміхнулася жінка, тихо потягуючи свій коктейль.

- Гаразд. До речі, що ти робиш у цьому місті?

- Декого розшукую.

- Працюєш у детективному агенстві? – здивовано піднявши брови, витріщився Алекс.

- На кшталт того.

- І надовго тут?

- Поки не знайду.

- Зрозуміло, - промовив Алекс, без жодної емоції на обличчі. - Значить, у лікарні ти шукала відомості про цю людину?

- Так, - кинула у відповідь.

- Ну, якщо потрібна допомога, можу допомогти.

- Дякую, - посміхнулася Марішка, уявляючи, яким чином він міг би їй допомогти прямо зараз.

- І тобі. За притулок. Але знаєш, якщо я зараз не поспішатиму, запізнюся на роботу.

Марішка збиралася відповісти, коли пролунав гучний стукіт у двері. Винуватцем шуму був розлючений Чаар, очі якого буквально палали.

- Вибач. Але я не можу більше чекати? – схвильовано і двозначно прохрипів фенікс і, не дочекавшись запрошення, увійшов у номер.

- Я зараз зайнята! – трохи засмутившись, гаркнула у відповідь. - І вдиратися в будинок чужої людини - поганий тон.

- Ти не людина.

- Це тебе не виправдовує, - кинула Марішка, киваючи на свого гостя, що, насупившись, спостерігав суперечку.

- Та мені начхати. Нам треба поговорити, – загарчав Фенікс.

- У тебе все гаразд? - промовив Алекс за її спиною. Він повільно затуляв жінку собою, готуючись будь-якої миті захистити.

- Так, не хвилюйся, просто проблеми на роботі.

- Ти не хочеш нас познайомити? – промовив Алекс, владно обійнявши за талію, явно заявляючи на неї права, що виявилось дивним, але дуже приємним фактом.

Марішка представила їх один одному, з роздратуванням зиркаючи на фенікса і подумки обіцяючи помститися за зіпсований ранок.

Чоловіки потиснули один одному руки і Чаар загадково посміхнувся.

- Не кип'ятись, хлопче. У мене справді термінова справа.

- А ти постарайся поводитися трохи тихіше, - так само посміхнувся у відповідь Алекс і підхопив речі. - Мені час, інакше справді запізнюся.

- Ввечері побачимося? - з надією в голосі і якось незвично нервуючи, кинула Марішка біля дверей.

Він розсіяно кивнув і тихо зачинив за собою двері... Мабуть, не побачаться...

- Я розумію, що в тебе тут кохання-зітхання, але…

Договорити Чаар не встиг. Наступної миті він задихався від болю, зігнувшись навпіл від найсильнішого удару, яким жінка хотіла заткнути його рот уже кілька хвилин. Від роздратування і злості на фенікса розпирало, так що розмінюватися на зайву балаканину вампірші не хотілося, та й не любила вона це.