Глава 39

— Це невдала ідея, — високий молодий чоловік, чимось невловимо схожий на Едварда Лодлі, склав руки на грудях і вперто випнув підборіддя.

— Ти казав, що можеш керувати цією штукою, от і керуй.

— Ваша високосте, як ваш друг вважаю себе зобов'язаним попередити: ви порушуєте закон, причому безпосередньо. 

— Луїсе, ось тебе тільки запитати забули, — Кредигус скривився, і його злегка повело вбік. — Занудний буквоїд ти, а не друг. Раяне, скільки можна чекати? Леді нудьгує.

— Ваша високосте, ви п'яні. А леді варто було б дослухатися до голосу совісті й проявити належну юній особі розсудливість, — Раян, той самий незнайомець, схожий на Едварда, навіть не ворухнувся.

— Еньяне Еллінгтон, — підняла миловидне личко дівчина, — гадаю, я досить доросла, щоб самій вирішувати, що робити. Ви не маєте права вирішувати за мене. 

— Це вірно. Як і ви — за мене.

— Його високість бажає пройти перевірку в Колі Передбачень, нам усім варто підкоритися.

Луїс Гейб втомлено махнув рукою:

— Ай, та ну їх. Все одно формально ця перевірка не має сили. Зроби вже, що вони просять, і повернемося до танців.

— Не стану.

— Боїтеся схибити перед своєю майбутньою королевою?

— Анітрохи, — знайома глузлива інтонація зачепила слух. Хто б міг подумати, що родинна схожість покаже себе не в рисах обличчя, а в цих дрібницях: русі брів, нахилі голови, інтонації голосу. — Однак ви впевнені, що саме цього хочете? Ви ще кілька годин тому стверджували, що навчання насамперед, а шлюб, сім'я і діти почекають.

— Відмінність є, — неочіковано різко озвалася вона. Очі її зблиснули, наче ця гостра фразочка були лише завершенням якоїсь іншої суперечки. — Тут мені пропонують вибір, а не ставлять перед фактом.

— Ой, та що ти її слухаєш? — роздратовано втрутився Луїс. — Б'юся об заклад, вона сказала це, щоб привернути увагу принца.

— І це спрацювало, — засміявся його високість.

Щоки дівчини зачервоніли, але відповідати вона не стала. Лише примружилася і кинула гордовито:

— Еньян Еллінгтон, ми всі чекаємо.

— Ну, якщо ви наполягаєте... 

Рука Еда до болю стиснула моє плече, він переривчасто зітхнув і сперся на край вівтаря. Що сказати? Помилки бути не могло, надто явною була схожість батька і сина, надто очевидними висновки.

— Я наполягаю, — з викликом кинула дівчина і демонстративно сперлася на лікоть принца. 

— І я теж напл-наполягаю, — протягнув Кредігус, дивом зберігаючи вертикальне положення. — Це наказ.

— Як забажаєте. 

Раян Еллінгтон підібгав губи й вклонився. Перебільшено шанобливо, знущально. Дівчина кинула на нього переможний погляд, а потім першою зробила крок у коло, навіть не обернувшись до принца. 

Дивно це виглядало, якщо чесно. Неправильно, немов у запланованій виставі Кредігус був зовсім не головним персонажем, а декорацією. 

— Це ж Елейн? — уточнила я тихо, звертаючись тільки до Едварда. — Вона не дуже схожа на портрет.

— Судячи з усього, вони прибули сюди просто з маскараду. На ній просто вдала ілюзія. Адже свято... Веселощі. 

Мені залишилося тільки похитати головою. Скільки разів ми з Ві робили щось схоже в стінах академії? І не злічити. Мінялися місцями, видаючи себе за одна за одну або за когось третього. Події ж у спогаді розвивалися з лякаючою швидкістю.

Пророцтво, як і у випадку з батьками Ві, впевнено засяяло образами потомства, Кредігус вибухнув щасливим сміхом. 

— Я знав, знав! Вирішено! Одружуюся!

Принц п'яно вклонився своїй супутниці і раптом опустився на одне коліно:

— Прекрасна леді, хоч я і не знаю вашого імені, але чи зробите ви мені честь і станете моєю дружиною? 

Гейб у спогадах закашлявся, Еллінгтон завмер, немов статуя, утім, дихання затримали, здається, усі, хто стояв у храмі: і вартові, і репортери, і канцлер... і ми четверо. Я кинула косий погляд на постарілого короля — і ледь стримала здивований зойк. Навіть через стільки років Кредігус не міг відвести очей від мерехтливого видіння, ловлячи кожен звук і жест, як жебрак — кинуті монетки.

А Елейн у спогаді раптово зніяковіла:

— Це... Це, мабуть, жарт? Ваша високосте, прошу вас, підведіться. 

— Тільки якщо отримаю вашу згоду.

— Ви ж це несерйозно, правда? — напівзатверджувально-напівзапитувально уточнила вона. — Адже ми знайомі всього кілька годин. 

— Абсолютно серйозно. Познайомимося ближче пізніше, у нас усе життя попереду, — він узяв її руку і підніс до губ, однак Елейн розгублено озирнулася на всі боки, вивільнила долоню і відступила на півкроку.

— Ні-ні, так не можна. Боги! Встаньте ж, як ніяково. Вибачте за це непорозуміння. Це ж жарт, розіграш. Ох, я не думала, що ми... що ви... Ви — спадкоємець трону, а я — ніхто. До того ж я просто не можу прийняти вашу пропозицію.

— Чому ж? — уперся Кредігус, і раптом його осінило: — У вас уже є наречений? — Елейн спалахнула, проте принц і не думав здаватися. — Це неважливо. Він поступиться, просто не посміє заважати. Йдеться про інтереси держави. Мої інтереси.

— Я не... — Елейн позадкувала, озирнулася, Луїса немов і не помітила, застигла, не зводячи погляду з Еллінгтона. Одна її рука вчепилася в волани спідниці, а інша ковзнула корсажем і зупинилася в районі живота. — Вибачте, жарт затягнувся. Я не можу. Просто не можу.

Вона стрімко розвернулася і кинулася геть, зовсім як Попелюшка з казки. Кредігус почервонів і спробував схопитися на ноги. Вийшло погано: принц хитнувся і втратив рівновагу, а коли піднявся — вона вже зникла. Мабуть, навіть Коло Передбачень не могло запам'ятовувати події, що відбувалися далі кількох десятків метрів від нього.