Глава 38

Зі ступору нас вивів сердитий голос лорда Гейба:

—  Почекаємо на варту, чи, може, зробите вже те, заради чого ми тут зібралися? Не хотілося б пустити своє життя псу під хвіст просто так... — він стягнув із шиї атласну хустку-краватку, скинув сюртук, зім'яв їх і з видимим задоволенням одним стусаном відправив під лавку. Ві зробила було крок у його бік, але Хорас застережливо підняв руки: — Не зараз. Тільки не зараз, добре? Дайте мені хвилинку.

А потім притулився до колони і просто заплющив очі.

Ед отямився першим. Вийняв уламки кристала з коробки, відніс їх на підлогу, дістав хронометр, швидко виставив стрілки в потрібне положення.

— Відійдіть усі.

А потім поклав хронометр поруч із кристалом і відскочив назад. Золота сфера спалахнула і практично одразу ж згасла, являючи світові абсолютно цілий кристал. Чорт забирай, спрацювало! 

У щілину між стулками воріт зі свистом влетів арбалетний болт і розколовся, врізавшись у щит Хораса.

— Перший привіт від короля. Чи татка? — прокоментував Гейб, навіть не розплющивши очей. — Ай, та пішло воно все в дупу й… — він додав кілька настільки нецензурних виразів, що навіть Ед шанобливо крякнув. — Піду подивлюся ближче, може, й розім'ятися вдасться.

— Стій. Разом. Так більше шансів, — Вів'єн поспішно попрямувала слідом, мені залишилося тільки здивовано похитати головою: потім розберемося, що до чого. Якщо буде можливість, звісно.

Едвард уже поклав руку до вівтаря, запускаючи Коло Передбачень удруге. Молодець, чесне слово, мені б таку холоднокровність і витримку: у захист влучило вже не менше п'яти болтів, а він навіть очей не підняв.

— Ну, енья Колті, справа за вами, — мені дісталася цілком щира посмішка. — Зможете вставити кристал на місце, чи руки тремтять?

— Не більше, ніж у декого, — пирхнула я й запитала, просто щоб не мовчати, поки закляття набирало потужності: — А чому ти так поспішно вийшов зі сфери з кристалом?

— На мені нещодавно куплена сорочка, та й штани нові. Півтора року — доволі довгий термін, раптом тканина, з якої їх пошили, на той час ще росла на полях квіточками або валялася на складі у вигляді мотка ниток? 

Я не стрималася і пирснула, уявивши обличчя стражників, яким довелося б ловити мага часу в одному спідньому, а то й без нього. Закляття тим часом оформилося остаточно.

— Давай.

Кристал ліг у виїмку ідеально, зависнувши в кількох долонях над поверхнею вівтаря. Коло Передбачень на мить завмерло, каменем пройшла помітна вібрація. Я розім'яла пальці й обережно торкнулася структури — ні розрядів, ні сполохів. 

— Вдалося, — хрипло видихнула я і крикнула вже на повний голос: — Гей! У нас вийшло, вийшло! 

— То чого чекаєте? Уперед! — рявкнув Хорас.

І в цей момент ворота, зірвані з петель невідомою силою, завалилися остаточно. Гримнуло з такою силою, що я мимоволі притиснула руки до вух. Лавки, складені біля входу, розлетілися в сторони, немов солома під вітром. Вів'єн і Хорас інстинктивно пригнулися, але щит, на диво, витримав. Натомість у прохід увірвався справжній натовп: стражники з арбалетами, королівські маги і співробітники служби магічного контролю. За їхніми спинами промайнули підозріло знайомі мундири. Що тут, цікаво, забули люди з відділу розслідувань? Ай, потім, не до них зараз.

— Скласти зброю! Припинити магічний вплив, опустити щити, лягти на підлогу!

Зрозуміло, ми проігнорували всі ці вказівки. Тоді хтось гучно гаркнув:

— Ламайте щит. Стріляти по ногах. Взяти живими!

У відповідь Вів'єн змахнула рукою, наш бік залу раптово змінився. На сидіннях, уздовж стін і навіть у проході немов із нізвідки виникли десятки людей. Чоловіки й жінки, люди, гноми, метиси всіх можливих видів, заможні й зовсім бідняки. І всі розгублено озиралися навкруги, ніби не розуміли, як опинилися тут. Одна з жінок здивовано скрикнула і відскочила за колону, між рядами з вереском промайнула зграйка дітвори, слідом за ними — перелякана гувернантка. Посеред проходу встав, погрожуючи незрозуміло кому кострубатою мітлою, старигань у формі двірника:

— Ви чогось тут тупцюєте, демони? — хрипло гаркнув він. — А ну пішли геть! Бруду й сміття натягнули, а я тільки-но прибрав!

Я ледь стримала істеричний сміх. Одна справа — слухати запевнення Вів'єн, що ми матимемо непогану відволікаючу команду з кумедних ілюзій, зовсім інша — бачити ці ілюзії наживо. 

— Е-е-е...

Нападники призупинилися, не розуміючи, звідки взялися всі ці люди і хто з них, тобто них і нас, справжній.

— Капіта-а-ан, а по кому стріляти-то? Там же діти й жінки... Усіх заарештовувати? — видав нарешті зв'язну думку один із молодших офіцерів. — Їх же багато, підкріплення потрібно.

— Я-ті зараз і підкріплення, і закріплення, і поховання! А ну катіться звідси! — додав масла у вогонь дідок, і натовпом ілюзій прокотився різноголосий обурений гомін. 

— По щитах — атака!

Лисого тобі їжачка, а не атаку. Захисна система храму не стала розбиратися, хто, кого і чому атакує, і просто поглинула магію без залишку. Такі справи, панове: тільки захист, усі напади і дезактивації, будьте люб'язні, вручну. Я повернулася до лорда Гейба, не бажаючи втрачати дорогоцінний час. 

— Хорас, ми готові, потрібна фіксація!

— У безодню фіксацію, — озвався він, — на ходу ставлячи латочки на ті місця, де магам зі служби контролю вдалося зробити у щитах невеликі отвори. На жаль, поглинання магії — поширений прийом, і йому теж наплювати, хто кого захищає. — У нас і так купа свідків, не знаходиш?

— Викликати архітекторів! Послати за королем і канцлером! — біснувалися на тому боці щита.

Але спогади вже розгорнулися переді мною спіраллю палаючих вогнів. Красиво, немов вогники на ялинці, тільки витки спіралі йшли під самий купол і ставали дедалі блідішими. Я активувала найяскравіший — і над Колом Передбачень спалахнуло перше зображення. Не каламутна подоба фігур, витканих з іскор, а дуже жива, кольорова і чітка, хоч і злегка прозора: Хорас тримає на руках непритомну Вів'єн, ми з Едом біжимо через бічний вихід, лунають наші голоси, крики, тупіт.