Глава 36

Ранок зустрів мене туманом і сірою вогкістю. Вів'єн, зосереджена і стримана, виконуючи обумовлене напередодні, покірно склала сумку з найнеобхіднішими речами, перевдяглася в дорожнє вбрання і тепер розігрувала перед слугами зразкову молоду леді, неймовірно засмучену розлукою з батьком.

Герцог, який з'явився в кімнати доньки перевірити, як триває процес зборів, здивовано підкинув брову:

 — Можу я розраховувати на те, що цього разу ти виявиш розсудливість? — уточнив він.

— Думаю, з мене вистачить сумнівних пригод, таємниць і допитів, — кивнула Вів'єн.

— От і добре, — герцог притягнув доньку до себе і ніжно, по-батьківськи, поцілував у лоб. — Я люблю тебе.

— І я тебе, тату.

Ві рвучко пригорнулася до нього, ховаючи обличчя у вилогах сюртука. Герцог зніяковіло завмер, потім погладив тремтячі дівочі плечі.

— Не варто так переживати. Повернешся за кілька тижнів, до того моменту слуги приведуть кімнату до ладу. Хочеш, попрошу економку почати сьогодні ж?

— Не варто. Їй і так вистачає турбот, це заняття для покоївок. Просто зачиніть двері на ключ — і все. Проведете мене, тату? 

— Звичайно.

І герцог із Вів'єн під руку покинули покої. Ми з Едом полегшено зітхнули. Нехай підглядати й підслуховувати крізь шпарину в дверях неввічливо, та ми мали переконатися у власній безпеці.

— Сподіваюся, у них усе вийде, — тихо зауважила я, дивлячись услід подрузі.

— Питання практики, — стримано відгукнувся Ед, розкладаючи на столі свій чималий арсенал амулетів та інших заготовок. — А лорд Гейб, схоже, свою справу знає. Невеликий вуличний затор, кілька секунд, щоб допомогти Ві перебратися з однієї карети в іншу — нічого складного.

— Бідний візник. Він, мабуть посивіє, коли замість молодої леді, що задрімала, знайде ілюзію. 

— Ну, хоча б точно знатиме, що леді не викрадена, а втекла сама: ілюзії у твоєї подруги просто унікальні.

Ед розпочав фінальну перевірку. Заснути мені так і не вдалося, останні години перед світанком пішли на перечитування підручника в пошуках чогось корисного, і зараз я дозволила собі просто розслабитися і полежати із заплющеними очима.

Вдих-видих, вдих-видих. Контроль, зосередженість, точність, стриманість. Я фахівець. Я впораюся. А вчорашній підпалений килим — ну, спишемо на випадковість. Будинок не рознесла — вже молодець. Тепер би в храмі не помилитися з вливанням енергії.

Обережний дотик до руки повернув мене у реальність.

— Пора. 

Щоб накласти ілюзії, нам знадобилася всього пара хвилин, щоб спуститися гвинтовими сходами — ще менше. Туман зіграв нам на руку, з будинку ми вислизнули непоміченими. На задньому дворі вже снували слуги: першими на роботу повернулися люди зі стайні та чорнороби з кухні. Хтось із них обернувся, зачувши наші кроки, і бурмотів привітання. Я кивнула, Ед махнув рукою, ох, сподіваюся, здалеку нас прийняли за лакея і покоївку, як і обіцяла Ві.

Вулиця виявилася пустою, за будинком більше ніхто не стежив, принаймні, відкрито.

— Не по собі якось від цієї тиші, — тихо зауважив Едвард, — його величність, схоже, втратив всякий інтерес до Вів'єн. Немає храму, немає спогадів, немає проблем. І ні я, ні ти, ні герцог із дочкою, ні канцлер із сином не завдадуть йому клопоту.

Незабаром ми вийшли на більш людну вулицю і змішалися з перехожими, а через півгодини дісталися площі перед храмом і причаїлися в крихітному сквері навпроти входу. Я мерзлякувато пересмикнула плечима, Ед підбадьорливо стиснув мою долоню і кинув запитальний погляд: впевнена? Я кивнула у відповідь: тепер тільки вперед.

Хорас з'явився в супроводі Вів'єн лише за кілька хвилин. Незворушно пройшов через усю площу, поблажливо кивнув охоронцеві, що дрімав на вході в храм. Той спробував було заперечити і навіть схопив лорда Гейба за руку, щоб зупинити.

Ми з Едом затамували подих: якщо вартовий здійме галас, доведеться діяти жорсткіше, а тоді часу буде зовсім обмаль. Але Хорас впорався. Спершу кинув кілька коротких фраз, потім сунув під ніс вартовому якийсь папірець. Чоловік розгублено озирався на всі боки, вочевидь сподіваючись відшукати начальство, але, нікого не помітивши — ще б пак, так рано пани п'ють ранкову каву та гортають газети, а не вештаються містом, — козирнув і задзвенів ключами, відчиняючи ворота.

— Ходімо.

Ми як могли неспішно перетнули площу і вже майже пройшли повз вхід, коли Ед начебто випадково перечепився. Незручне падіння, поштовх плечем — і ось ми троє опинилися всередині.

— Тс-с-с! — шикнув на нас Гейб, миттєвим рухом затискаючи стражникові ніс ганчіркою, просоченою снодійним. Стражник обм'як і осів на руки Еду, Хорас же зняв з його пояса ключ і зачинив двері.

— Поспи поки що, хлопче, — маркіз дружньо поплескав тіло по плечу і прилаштував його в куточку за колоною. — До перезмінки тебе будити ми точно не станемо. 

— Якось усе надто легко вийшло, — лорд Гейб із сумнівом окинув поглядом пусте приміщення і повернувся до Еда. — Охорони зовні менше, ніж у трактирі середнього ступеня занедбаності. Що скажеш?

— Що мені теж це не подобається. У такої безтурботності має бути причина. 

— Не віриш у випадковості?

— Взагалі не вірю. 

— Є охочі відмовитися від плану? — Хорас обвів нас випробовуючим поглядом. — Так я і думав, тоді за справу.