Глава 31

Панькатися з сином канцлера в Едварда не було ні часу, ні бажання, а безсонна ніч позбавила його останніх залишків сентиментальності. Злегка заважали лише ілюзорні образи: збивати з ніг леді було, м'яко кажучи, незвично і не дуже приємно. Але з огляду на те, що формально напад здійснила не менш тендітна літня дама, суперечку щодо етичності подібної бійки Ед зі скрипом вирішив внічию.

— Ну ти й мерзотник, — з почуттям видихнула кароока красуня-Хорас.

— Куди ми їдемо? — Едвард абсолютно проігнорував випад на свою адресу.

— До східного мосту.

— Отже, у нас близько пів години, щоб у всьому розібратися, — маркіз рішуче потягнувся до точок кріплення ілюзії, спершу зняв свою, потім повернув співрозмовнику більш звичний вигляд. Хмикнув, безцеремонно обшукав бранця, витяг з чужої кишені важкий гаманець і засунув його собі.

— То ти ще й дрібний кишеньковий злодій? — скрипнув зубами Хорас.

— У татуся позику попросиш. Він має багато корисного: гроші, людей, документів, інформаторів. Хоч щось, окрім пустих слів, що нібито мають налякати мене по-справжньому.

— С-с-скотиняка! — раптом розлютився молодший Гейб. — Ти й гадки не маєш, про що говориш. Твоє щастя, що я зацікавився цим розслідуванням раніше, ніж лорд Луїс узагалі дізнався про твоє існування. Якби навпаки — ти б зараз із черв'яками в землі розмовляв, а не зі мною.

Ед вийняв з-за пояса кинджал, задумливо покрутив його в руках.

— А докази? Нема? Так я й думав, тож переходимо до справи. Якщо хочеш покликати на допомогу — зараз саме вчасно, — зауважив він спокійно. — Люди твого батька недалеко, вони ще можуть урятувати тобі життя.

— Ти не посмієш, — Хорас мимоволі проковтнув клубок у горлі й подався убік, немов у замкнутому просторі це могло допомогти хоч чимось. Грейс, здається, остаточно розгубилася і спостерігала за тим, що відбувається, з німим подивом.

— Перевіримо? Ну, останнє слово.

— А знаєш що? — несподівано розслабився молодший Гейб. — Це буде навіть кумедно. Звичайно, ціна зависока, але так плани канцлера точно підуть псові під хвіст. Так що не зволікай.

Він закусив губи, трохи підняв голову, відкриваючи шию, і замружився. Ед задумливо пройшов поглядом по бранцю, підкинув кинджал у долоні, спіймав держак — і різким рухом прибрав зброю в піхви. Грейс тихо охнула і сховала обличчя у долонях, але так і не промовила жодного слова.

— Неймовірно, — хитнув головою Едвард. — Гадав, мені здалося, але, схоже, ні. Це ж як треба ненавидіти батька, щоб ризикувати свободою та життям лише з бажання досадити йому!

Хорас здригнувся всім тілом і здивовано глянув на свого поневолювача, а Ед продовжив, наче нічого й не сталося:

— Що, справді жити набридло?

— Тобі не зрозуміти.

— Чого саме?

— Що таке бути для сім'ї бути не людиною, а ресурсом.

— Авжеж, не зрозуміти, — Едвард навіть тону не підвищив. — Адже народитися безрідним байстрюком — не така вже й погана доля.

— Я не те мав на ува… От, халепа! Вибач, не хотів образити.

— Ага, ну звісно анітрохи не хотів.

— Так, але не в тому сенсі!

— Стули пельку, га? Ввічливо ж прошу.

Лорд Гейб слухняно замовк, а Едвард з комфортом відкинувся на спинку сидіння і склав руки на грудях.

— Отже. Батько тебе зневажає, коханка, судячи з усього, грає за твоєю спиною, серйозних союзників у тебе стільки ж, скільки й у нас із Грейс, якщо не менше. То на який ляд ти нам взагалі здався?

— Я можу дати вам те, що ви шукаєте. Натомість ви дасте мені те, що шукаю я.

— І це…?

— Спершу розв'яжи.

— Я сам вирішу, коли тебе розв’язувати.

— Гаразд, — процідив Хорас. — Якщо ми граємо у відвертість, то слухайте: мені потрібна свобода. Від батька, короля, всього того, в чому була замішана моя сім'я. А вам потрібен виправдувальний вирок та безпека. Проблема в тому, що ви двоє не можете розраховувати на поблажливість від закону, а я, так вже склалося, та сама людина, яка повинна всіма силами цей закон підтримувати та захищати, навіть якщо особисто не згоден з ним.

— А ти не згоден?

— Неоднозначне питання: дивлячись, кому закон служить. А зовсім недавно лорд Луїс сказав дуже цікаву фразу: не можна дозволяти негідникові та брехунові переписувати історію під свої потреби. Але що, коли вона й так уже переписана?

— Не здивуюся. Все як завжди: є звична правда і правда справжня, — останнє слово Ед виділив особливою інтонацією.

— Батько приховує щось важливе, як і король. Щось, що може коштувати їм обом доброго імені, титулу та влади. І це «щось» сталося двадцять вісім років тому. Я хочу знати, що це було, і якщо єдиний спосіб дістатися до істини — це знайти справжнього мага часу та використати його силу, то я це зроблю. Закон, який понад чотириста років тому засудив таких, як ти, Едвард Лодлі, буде скасовано.

— І все це заради того, щоб втерти носа лорду Луїсу?

— Швидше, щоб стати тим, хто повернув велич раді Архітекторів, розкрив злочин тридцятирічної давнини й здобув титул короля завдяки своїм заслугам, а не вдалому шлюбу. Але так, побачити перекошене обличчя батька буде, безперечно, приємно.

— І чого ти взяв, що корона дістанеться тобі?

— Коло передбачень не може помилитися.

— Строго кажучи в колі нас було четверо, — вставила Грейс і відразу пояснила: — Тобто в тому колі — жодного, а видіння з короною могло мати відношення до кожного з нас.

— А ви двоє хіба претендуєте на титул? — Хорас навіть не спробував приховати скептицизм. — Дівчина з іншого світу і найманець, який усіма силами шукає способу уникнути зайвої відповідальності.

Едвард недобре примружився, але Грейс м'яко торкнулася його плеча і похитала головою: не час для дрібних суперечок.

— Добре, мені це справді не цікаво, — сказала вона стримано. — Але Вів'єн також претендент. Та й Еда може мати право крові.

— Ві — так, а от Лодлі тут точно ні до чого. Не знаю, що саме ви встигли дізнатися про «Кохання по-королівськи» і що хотіли б почути зараз, але Кредігус не може бути батьком Едварда. Деталі мені невідомі, батько визнав лише, що король бездітний.