Глава 29

— Сядь.

 Хорас Гейб невдоволено скривився від наказових ноток у голосі батька, але сперечатися не став, покірно опустившись на вказане місце.

 — Отямився?  – сухо поцікавився канцлер.

 — Гаряча вода та чистий одяг зробили свою справу.

 — Невже не сподобалося тягатися по казематах у ролі ув'язненого?  — Хорас був готовий присягнутися, що в інтонаціях батька прослизнули нотки задоволення.  А тому посміхнувся трохи глузливо:

 — Це було пізнавально і трохи кумедно.

 — Притримай язика! — Кулак канцлера гримнув по столу.  Підскочила і жалібно брязнула кришкою срібна чорнильниця, з'їхав набік значний стос паперів, але канцлер не звернув на це уваги.  Схилився до сина і погрозливо прошипів: — З ким хочеш тягатися, щеня?  Як тільки насмілився перейти мені дорогу?  Через тебе зірвалася ретельно спланована операція, яку я готував не один місяць. Ти й тільки ти винен у тому, що злочинцям вдалося втекти.  Якби не твоя дурість і самовпевненість, ми не опинилися б у центрі скандалу!

 — Опинилися б, — спокійно відрізав Хорас.  — Але трохи іншого.  З тобою в ролі рятівника королівства та твого друга в ролі головного обвинуваченого.

 Канцлер різко випростався, недобре примружився, розглядаючи сина.

 — Ретельніше добирай слова.  Ти говориш про його величність Кредігуса П'ятого, а не про лакея чи дрібного чиновника.

 — Як скажеш, любий батьку, як скажеш.  Тобі видніше, хто з вас двох гідний звання дрібного чиновника: король, готовий пожертвувати своїм сином, щоб зберегти в таємниці колишній промах, або ти, готовий скористатися цим промахом, щоб усунути короля.

 — Яким ще сином?  — підняв брову канцлер.

 — «Кохання по-королівськи», любий батьку.  Не думай, що я сліпий і глухий.

 — І в думках не було, — канцлер розслабився і знову опустився в розкішне крісло, оббите червоним оксамитом.  — Але твої шпигуни прорахувалися: Кредігус бездітний.  Єдина жінка, здатна народити від нього спадкоємця, давно мертва.  А цей пройдисвіт, Едвард Лодлі, — прикра помилка, усунути яку наш обов'язок.

 — Перед ким цікаво дізнатися?

 — Перед країною.  Законами Ареону.  Звичайними людьми зрештою.  Магія часу – це хаос у чистому вигляді, не можна дозволити їй вирватися на волю.  Ніхто не повинен мати можливість втручатися у минуле чи майбутнє.

 Хорас трохи подався вперед, всім виглядом висловлюючи зацікавленість.  Луїс Гейб глибоко вдихнув і продовжив, уже не стримуючи злості:

 — Такі, як Лодлі, — небезпечна загроза.  Що будемо робити, якщо у ньому відкриються здібності, рівні силам Архітектора, ти про це подумав?  Уяви собі людину, яка знає майбутнє, передбачає наслідки будь-якого вчинку, яка має вплив на минуле.  Він авантюрист, найманець, людина без совісті та честі.  Що станеться, коли він вирішить перекроїти світ під свої потреби?

— Архітектори пам'яті чи простору не менш небезпечні.

 — Але їх легко контролювати: вони не знають твоїх вчинків наперед.

 — То чому ти не наказав стріляти в храмі?  Став би героєм Ареона, заслужив би подяку короля та народну славу.

 Луїс Гейб щільно стиснув губи й процідив:

 — Могли влучити у тебе.  Великі ризики.

 — Маячня, — Хорас не вважав за потрібне приховувати зневагу.  — На мені були щити, ні я, ні Вів'єн не постраждали б.  Думаю, справа в іншому: тоді Едвард Лодлі не встиг би дати потрібні тобі свідчення, правда?  — Він із задоволенням відзначив сум'яття на обличчі батька і різко кивнув: — Так я й думав.  Цікаво, що ж такого може розповісти цей дрібний дворянчик?  Або показати?  — Лорд Луїс скривився, брови Хораса здивовано поповзли вгору.  — Невже у мага часу, навіть ненавченого і слабкого, вистачить сил розворушити минуле?

 — І наслідки цього будуть не такі радісні, як ти думаєш.  Я вже бачив подібне, дякую, вдруге не потрібно.

 — Не бажаєш поділитися, що саме сталося?  Як люблячий батько із єдиним сином.  — Канцлер цілком очікувано промовчав.  — Ось, значить, як… Тоді якої безодні було влаштовувати цю виставу з Колом Передбачень та дощем зі скла?  Цінні свідки могли постраждати, страшенна недбалість з твого боку, я б за таке викинув з посади не дивлячись.

 — Вирішив мене повчити?  — розлютився Луїс Гейб.  — То спершу розберися до кінця: я не торкався Круга, не чіпав магічні потоки, не трощив цей поганий храм.  Я не настільки дурний, щоб ризикувати одночасно і тобою, і єдиним свідком.

 Хорас різко підняв голову, щоб зіткнутися поглядом із батьком.

 — Цікаво, хто з нас двох тобі насправді цікавіший.

 — Тільки не кажи, що тобі не вистачає батьківської приязні. Ти чудово знаєш, наскільки важливий для мене. Тож перестань грати роль ображеного ідіота і подумай, кому настільки вигідна ваша безглузда смерть?

 — Не знаю і знати не хочу, — раптом відрізав Хорас.  — Я вже подав прохання про відставку, не бажаю мати нічого спільного ні з цією історією, ні зі службою магічного контролю, ні з твоїми амбітними планами.

 — Ти не посмієш піти зараз!

 — Та невже? І хто мене зупинить?

 — Ти сам!  Зауваж, ти по вуха в тому ж лайні, що і я.  Минуле тебе не відпустить.  Подобається тобі це чи ні, але ти мій син і спадкоємець і так чи інакше захищатимеш честь та інтереси Гейбів. А ще мовчатимеш про все, що дізнався, заради свого ж спокою, навіть якщо тобі це буде впоперек горла, любий мій сину, — з натиском промовив канцлер.

 — Можливо, — Хорас не став сперечатися, підвівся і розвернувся до дверей.  — Але знаєш, батьку, якби я мав можливість повернутися назад і прожити життя заново, якомога далі від тебе, короля, ради Архітекторів та інших міністрів, я б скористався нею негайно.

 — Скористався б він… — хмикнув канцлер і не сказав, буквально виплюнув: — І де б опинився? Відмивав би підлогу в лавці артефактів і підраховував, чи вистачить грошей, щоб купити їжі наступного тижня?

— Не найгірший варіант.

 — Ну-ну, цікаво, чи надовго тебе вистачить.