Глава 22

Як і припускав Едвард, храм виявився повним, аж занадто, не знаю, яким дивом Ві змусила батька видати мені запрошення. Охорона на вході вивчала мою скромну особу не менше десяти хвилин, перш ніж з явним небажанням визнала справжність іменної золоченої картки з закрученими вензелями. Я кип'ятилась і нервувала і, лише увійшовши всередину, зрозуміла, чому браві служителі закону так довго сумнівалися.

Представники ради міністрів, поважні аристократи із найшанованіших сімей, троє Архітекторів із ради, представники найбільших газет. Від помпезності того, що відбувалося, в голові запаморочилося. Ідеально підібрані дамські сукні та розкішні у своїй елегантній скромності чоловічі костюми-трійки, блиск коштовностей, мережива ручної роботи, пір'я екзотичних птахів, гербові вишивки, тростини, оздоблені сріблом та золотом — та тут справжнє свято краси та марнотратства! Моя новенька сукня з синього оксамиту та тонка нитка намиста з перлин, вручена Вів'єн майже насильно, виглядали на цьому тлі гувернантською уніформою.

Зусиллям волі я змусила себе розправити плечі та рушити крізь натовп. Позаду почулися пошепки, від якого я, чесно сказати, з часів академії встигла благополучно відвикнути. Ну і чорт із вами, сноби безсовісні, я тут не заради вас.

— Грейсі! — Вів'єн розглянула мене ще здалеку і, покинувши своїх співрозмовників, пройшла до мене через увесь зал. — Нарешті хоч одна щира посмішка! — проголосила вона, не соромлячись слухачів, і, міцно обійнявши мене, прошепотіла: — Дякую, що не покинула.

— Як би я могла? До речі, ти просто чудово виглядаєш.

Це було абсолютною правдою: елегантна стримана сукня, самотня алмазна крапля на шиї, строга зачіска. Мабуть, на статус нареченої вказував лише молочно-перлинний відтінок тканини, в усьому іншому панував натяк, що Ві теж вважає себе тут зайвою.

Нерви неприємно дряпнуло від наполегливої уваги. Я мимоволі озирнулась і зіткнулася поглядом із розкішною красунею у темно-фіолетовій сукні. Чимось знайоме, майже ідеальне обличчя, де я її бачила раніше? Каштанове волосся, заплетене в навмисне-недбале асиметричне косу, падало на напівоголене плече, ніжну молочну шию охоплювала бархотка, що мерехтліла діамантами. Але найбільше мене вразив вираз очей: холодний, гострий, той, що не віщує нічого доброго. Втім, незнайомка одразу відвернулася до своїх співрозмовників — двох молодих газетярів. До нас долинув її легкий мелодійний сміх.

— Марсело Вальс, — тихо проінформувала Вів'єн. — Уявлення не маю, як вона сюди пробралася. Я точно запрошення не надсилала, та й тато не став би.

— Ах ось воно що. Мабуть, рідня нареченого запросила.

— Або його величність.

— До речі, де він?

— Ще не прибув. На жаль, на власних заручинах ні я, ні Хорас не є найпочеснішими гостями. А ось і наречений, до речі.

Лорд Гейб схилився перед нами, обдарувавши Вів'єн холодною усмішкою:

— Енья Колті, яка несподівана зустріч. Леді Вів'єн, ви дозволите вкрасти вашу чарівну подругу на пару хвилин?

— Ну, якщо вона вас стільки витримає…

Хорас запропонував спертися на його руку, довелося погодитися: не влаштовувати ж суперечки на очах стільки людей. Втім, лорд Гейб лише потягнув мене на неквапливу прогулянку між рядами крісел для гостей.

— Що ви тут робите, Грейс? — поцікавився він напружено. — Тільки не кажіть, що прийшли підтримати Вів'єн. Ось вже хто не пропаде, так це крихітка Ві. Навіть якщо опиниться в лісі віч-на-віч з голодними хижаками.

— Вона дотримується іншої точки зору.

— Ви не відповіли на запитання.

Його пальці боляче стиснули мій лікоть. Я обурено пискнула і спробувала звільнитися, але марно: Гейб прискорив крок і відтіснив мене під прикриття колон.

— Грейс. Це не жарти, — у його голосі прослизнули підозріло тривожні нотки. — Що ви задумали? Не повірю, що інтуїт із вашою репутацією прийшов сюди просто так.

— А доведеться повірити, — я вирвалася і обурено потерла постраждалу кінцівку. — Тому що бути з вами відвертою, особливо після всього, що ви мені зробили, я не стану.

— Гадав, ми домовилися залишити образи у минулому? — він трохи підняв брову.

— Саме. А потім ви забули в моїй лавці дещо зайве, і я вирішила почекати з висновками. — Я із задоволенням спостерігала, як на його обличчі проступили розгубленість і досада. — Ага, дякую, що не заперечуєте, не була впевнена остаточно.

Звичайно, це було ризиковано: зізнатися, що я не лише помітила стеження, а й пов'язала його зі службою контролю та візитом самого Гейба. Але з іншого боку... Нехай краще вважає мене надто злопам'ятною дамочкою з нападами параної, ніж потенційною порушницею закону.

— Ясно. Що ж. Вибачте за цю прикрість, — він справді не відпирався, натомість знову підхопив мене під руку і витяг з-під прикриття колон. — Якщо це може бути виправданням, то я хотів вберегти вас від дуже великої дурниці. Розслабтеся, Грейс, на нас дивляться, не даватимемо привід пліткам.

— Куди вже більше, — пирхнула я, видавлюючи з себе подобу ввічливої посмішки. — Присутність на заручинках коханки — це гірше, ніж невелика розмова з подругою нареченої.

— Ви про Марселу? Не знаю, як вона пройшла, — напружено зауважив золотоволосий красень. — Спершу вона, потім ви, забагато несподіваних гостей. Такі збіги рідко призводять до чогось хорошого.

— Заплановані цікаві конкурси на кшталт жіночої бійки в багнюці? — Спробувала пожартувати я, але тут же обірвала саму себе: Хорас дійсно виглядав стривоженим. — Не схоже, що ви брешете.

— Ні. Не сьогодні й не вам, — він кинув на мене швидкий гострий погляд. — Грейс, присягніться, що ви тут виключно як подруга Вів'єн. Що не задумали якоїсь моторошної каверзи або ще більш страшної дурниці.

— Присягаюся.

Як же все-таки добре, що це правда! Навіть після тієї репетиції з Едом мені важко було б переконливо збрехати, дивлячись співрозмовнику у вічі. Ми якраз обійшли особливо велику групу гостей, до наступної залишалося щонайменше десять кроків, коли лорд Гейб заговорив швидко і тихо: