Глава 21

— Ох, не подобається мені, коли ти така спокійна, тиха і задумлива стаєш, — зауважив Брем, допомагаючи розкладати по полицях нові амулети. — Чимось заднім відчуваю, що це не обіцяє нічого хорошого.

— Навпаки, Бреме, все на краще, — я протерла пилюку на верхній полиці стелажу і злізла з драбини.

— Що саме «все», дозволь спитати?

— Не дозволю. Це таємниця.

— Висока, плечиста і приваблива? — Уточнила сирена, на хвилину виринаючи з шафи за прилавком. — Не хвилюйся, Грейс. Ви розлучилися ненадовго і обов'язково побачитеся знову, причому незабаром.

— Ти звідки знаєш? — уточнила я, розмірковуючи, коли сирена примудрилася пронюхати про наші з Едвардом справи.

— Провидиця я чи хто? — щиро обурилась Жозефіна. — Та довкола тебе хмара ймовірностей такої щільності в'ється, що хочеш не хочеш, а помітиш. Повір професіоналу: у тебе попереду дуже яскравий період, що запам'ятається назавжди, до того ж наповнений зустрічами і відкриттями.

— Ага. Яскравий. Зустрічами. — Хоч би й справді не в слідчому відділі. — А поконкретніше можна?

— Вибач, надто швидко змінюється картинка. Тільки того твого клієнта бачу, решта спалахує й гасне і… начебто назад іде іноді.

— Чудово. Дякую за подробиці, — я зітхнула і повернулася до ганчірки та прибирання. — І чим я думала, наймаючи на роботу недоучку? Вічно спершу роблю, потім згадую про наслідки.

— Ну, ти просто добра.

— Угу. І щаслива, як повішений.

— О! Ще одне, — обличчя Жоззі раптом стало холодно-відстороненим і порожнім, таким, з яким сирена зазвичай видавала найхитромудріші пророцтва: — Не входь у коло, не подавай руку ворогові і не забувай про яблучні пироги.

— Що?! — Здивувалася я.

В кімнаті зависло напружене мовчання, ми з Бремом завмерли, боячись зрушити з місця. Провидницький транс — штука маловивчена, загрожує короткочасною втратою пам'яті та дезорієнтацією в просторі, а у разі переривання — тяжким головним болем. Не найприємніший стан, особливо для молодої дівчини. Втім, сирена майже відразу моргнула і прийшла до тями. Глянула на наші напружені фізіономії та винувато посміхнулася.

— Ой, а чому ви дивитеся на мене, як на привида? Я знову щось сказала, так?

— Знову-здорова, — пробурчав гоблін, кидаючи на мене колючий погляд.

— Про тебе, Грейс, так?

Дивна справи, справді не пам'ятає? Я не відповіла, і Жоззі опустила погляд.

— Вибач. Я не спеціально, ти ж знаєш…

— Забули. Але не починай знову.

— Як скажеш.

— І взагалі, — проскрипів гоблін, — прибирання на тобі, а я поки що маю з господинею поговорити. І щоб не сміла підслуховувати: вуха відірву.

Прозвучало так страшно, що Жоззі, здається, повірила. Принаймні квапливо закивала і пірнула назад під стійку:

— Мені ще на півгодини, не менше.

Брем схопив мене за край спідниці і досить рішуче потяг у бік підсобки.

— Не входь у коло?! — гаркнув він, як тільки двері за нами зачинилися. — Не входь у коло, так, Грейс Колті? Ти остаточно збожеволіла?

— Та не збираюся я туди лізти, Брем, вгамуйся, га? У колі буде Вів'єн, я з краєчка постою.

— І наскільки з краєчка, дозволь спитати?

— Метрів за сім. Може, десять. Далі не зможу, вибач, про всяк випадок треба відстежувати роботу артефакту, а сила впливу магії зворонтьо пропорційна квадрату відстані до її джерела.

— А простіше?

— Ну чим далі я буду, тим складніше візуалізувати магічний потік. А візуалізувати його треба. Раптом щось піде не так, я зможу підкоригувати просто на ходу.

— Це й лякає, Грейс, — похмуро зауважив Брем. — А що, якщо ти будеш не єдиним інтуїтом у цій залі? Якщо хтось побачить те саме, що і ти, і не дай боже зрозуміє, хто смикає за ниточки?

— Не зрозуміє, — несподівано пролунало з-за спини.

Ми з Бремом обернулися одночасно, щоб зіткнутися поглядами з надзвичайно серйозною Вів'єн. Це ж треба було так захопитися розмовою, щоб не помітити появу подруги.

— Тому що не буде жодних ниток. І артефактів не буде. Грейс, вибач, я така дурепа, така егоїстка!

І Ві раптово розплакалася, закриваючи обличчя руками і відчайдушно розмазуючи сльози по щоках. Приїхали, називається. Довелося бігати за водою, заспокійливими краплями та носовою хусткою (у мене не знайшлося, добре, запасливий гоблін поділився). Потім відпоювати Вів'єн солодким чаєм і терпляче чекати, коли вона впорається з цим нападом емоцій.

— Ну, загалом, — розповіла подруга за півгодини, — я так розумію, що Хораса не зупинить ніщо, навіть провал у колі. Усі мої плани псу під хвіст, Грейс. Немає сенсу ризикувати. Особливо тобі.

— Голос розуму, — тихо буркнув Брем, за що заробив гнівний погляд від мене і сумний від Ві.

— Хораса здатен підмінити результати або ще якусь гидоту влаштувати. Думаю, якщо ти змогла вигадати, як обдурити артефакт, то й він точно не піде на цю перевірку без запасного плану. Тільки це ще не все, розумієш? Думаю, весілля — це величезна афера, щоб вирішити якісь важливіші проблеми.

— В якому сенсі? — Я насторожилася.

— Ох... Якби я сама точно знала, Грейс. Але, якщо коротко: чи то король, чи то канцлер, чи то Хорас, чи то всі разом шукають мага часу.

— Та це не новина, — буркнула я, не встигнувши подумати, як поясню поінформованість у подібних питаннях. Ві подивилася на мене здивовано-запитливо. Я зітхнула: — Довго розповідати, маю свої джерела інформації.

— А твої джерела згадали, що цей самий маг часу має саме пряме відношення до короля? — приголомшила нас Вів'єн. — Я, звичайно, нічого не стверджую, але поки що ситуація вимальовується мерзенна до неможливості.

Ми з Бремом переглянулись. Гоблін знизав плечима і криво усміхнувся: я, мовляв, уже нічому не здивуюся. І досить вимогливо додав:

— Леді Вів'єн, а докладніше можна?