Глава 13

Ніжка в рожевому атласному черевичку відбивала монотонний ритм вже чверть години поспіль. Ідеально рівно, як заводний механізм. Маленький бантик, розшитий алмазною крихтою, переливався на сонці всіма кольорами веселки. По плетених меблях зимового саду танцювали різнокольорові сонячні зайчики, у пишній кроні доглянутих домашніх пальм ніжно цвірінькали співчі птахи, проте господиня всієї цієї розкоші, леді Марсела Вальс, перебувала у огидному настрої.

Вона витягла з непримітної кишені в складках спідниці мініатюрний годинник, глянула на циферблат і невдоволено скривилася. Хорас Гейб спізнювався вже більш ніж на двадцять хвилин, що навіть для нього було верхом безтактності. Донедавна шеф-покровитель академії та за сумісництвом покровитель самої Марсели цінував домовленості та терміни. Донедавна… Так.

Мабуть, зараз Марсела була змушена визнати, що дивацтва в поведінці коханця почали з'являтися досить давно. По крапельці, тонкими рисочками, крихітними нісенітницями, але досить регулярно. Спільні виходи у світ, дорогі подарунки, розважальні прогулянки за місто — це все відвернуло увагу Марсели від головного і не дало вчасно помітити: Хорас почав вислизати з її міцних обіймів.

Марсела встала і пройшлася по оранжереї, ловлячи в начищеному склі своє відображення. Бездоганне, як і завжди, спокусливе, хвилююче-привабливе і безневинне водночас. Ідеальне для зустрічі з коханцем, який ось-ось оголосить привселюдно про майбутнє весілля.

О ні, не з нею, прекрасною світською королевою і грозою столичних панянок, віконтесою Дюарі, колишньою фавориткою його величності Кредігуса Мейба П'ятого, а з деякою жінкою, за ім'я якої Марселі довелося викласти кругленьку суму секретареві Хораса.

— Ви не помилилися? — леді спохмурніла, насупивши ідеально вищипані й підведені брови, коли прочла у копію листа, надісланого Хорасом своїй матінці. — Це більш ніж дивний вибір. Він міг запропонувати руку будь-якій леді, а вибрав цю… цю… — вона зробила зневажливу міну і легким клацанням пальців відправила листа в камін, — … слів немає.

— Жодної помилки, — трохи вклонився секретар. — Про що б не говорили дурнуваті пліткарі, саме вона стане новою леді Гейб.

— Кумедно. Втім, це ми ще подивимося, — тихенько зауважила Марсела, жестом відпускаючи секретаря. — Оплату вам надішлють увечері. Дякую.

Зрозуміло, вона никому не розповіла, що знає плани свого покровителя. Сльози безсилля залишилися таємницею для всіх, крім атласних подушок у спальні, а споконвічний страх залишитися однією був безжально загнаний у найдальші закутки душі. Слабкість та розчарування — не те, чим Марсела збиралася утримувати Хораса. А ось сукні в її гардеробі стали трохи провокаційнішими, та спільні з коханцем ночі — набагато спекотнішими. На якийсь час це дало їй ілюзію безпеки, але від усвідомлення того, що вічного кохання все одно не буває, хотілося вити вовком.

Казка, прикрашена трояндами та діамантами, мала дійти до логічного завершення, і леді Марсела мала серйозні підстави вважати, що станеться це з дня на день.

— Вибач за запізнення, люба.

Вона, як і багато разів до цього, не почула його м'яких кроків, лише злегка здригнулася від раптового гарячого поцілунку, що обпалила оголену шию.

  — Я не серджуся.

Тонкі пальчики ніжно пройшлися його щокою, грайливо торкнулися губ, але тут же відсторонилися. «Сьогодні, — з болем зауважила Марсела, вивчаючи знайоме до останньої рисочки обличчя шефа-покровителя. — Він вибрав саме цей день, щоб розповісти».

І виявилася права. Легкі зауваження ні про що, кілька звичних компліментів, пара жартів, тобто світська бесіда в кращих її проявах, змінилися міркуваннями про покликання та обов'язок.

— Знаєш, Марсело, іноді мені здається, що я недостатньо ціную те, що маю. Забуваю, як важливо приділяти увагу справді близьким людям. Думаю, настав час це виправити.

Він дістав вузьку оксамитову коробочку і опустив її на стіл, якраз між фруктами, кремовими кошиками та порцеляновими чашками.

Марсела зніяковіло посміхнулася і відчинила кришку. На темному оксамиті діамантовим розсипом сяяло розкішне кольє з єдиним краплеподібним рубіном у самому центрі. «Ну, от і прощальний дар. Відкуп та вибачення за те, що буде сказано після», — подумки зітхнула красуня.

— Дозволь мені, — Хорас підвівся і хазяйським жестом підхопив кол'є, потім допоміг Марселі підвестися. — Дивовижна краса справжньої коштовності має бути підкреслена блиском земних каменів.

Зрозуміло, він начебто випадково доторкнувся до ніжної шийки та напівоголених плечей. І звісно, вона трохи здригнулася від цієї несподіваної ласки. Ритуал був дотриманий повною мірою, червоний камінчик зайняв призначене йому місце, підкресливши витонченість ключиць і спокусливо вказуючи на низьке декольте.

— Однак у мене є й сумні новини, — Хорас зітхнув і хотів уже перейти до суті, але Марсела випередила його, м'яко торкнувшись наманікюрним пальчиком його губ.