Розділ 1.

- Слухаю, мамо, - беру слухавку, поспіхом зав'язуючи  на собі халат.

- Привіт, доню. Надіюсь ти не забула, що сьогодні  ми  всією сім'єю їдемо до бабусі в село на Святвечір.

- Звичайно я пам'ятаю, але в мене ще дві операції, і звільнтися зможу лише ввечері, - зітхаючи промовляю.

- Лілічко, я передбачила твою відповідь, тому ми з татом і Вікою вже в дорозі. Якраз допоможемо бабусі з приготуванням. А ти під'їдеш, коли звільнишся, згода? - запитує мама.

- А ніби в мене є вибір? - знизую плечима.

- Тоді до зустрічі.

- Бувай, мамо.

Швидко закінчивши розмову одягаю маску, шапочку, натягую гумові рукавички і в цьому бойовому спорядженні іду в операційну.

Мені 29 і я працюю хірургом в одній приватній клініці. Так вже склалося, що через щільний графік часу на особисте життя зовсім не вистачає. А моя люба сімейка вже виїла мені всі мізки, що я стара діва і заміж пора. Бабусі, я ще минулого Різдва пообіцяла, що наступного року за святковим столом буду не сама. І я, майже, вирішила свою проблему. На допомогу мені прийшов - сайт знайомств.

 А що? Багато людей знайомляться через інтернет, а потім навіть одружуються. От і я вирішила випробувати своє везіння.

Сайт називався "Кохання під ялинку" крапка ком. Дуже символічна назва. Мені підходить.

Отож, як тільки я побачила його назву, відразу розмістила своє фото, вік та інші анкетні дані.

 Довго чекати не прийшлось. В той же день прийшло повідомлення від  чоловіка. Мене трохи налякав той факт, що його фото було темне і я не могла розгледіти його обличчя. Але, зрештою, це було просте спілкування, яке не мало на меті нічого серйозного. 

Кожного вечора ми переписувались про все на світі і я не зрозуміла, коли підсіла на нього, як на наркотик.

Його звати Роман, 32 роки, працює в сфері ІТ технологій.

Я знаю, що це прозвучить абсурдно, але я закохалась. Ось так запросто, навіть ніколи не бачивши його.

Пройшов місяць після нашого знайомства. Я з нетерпінням кожного разу чекала настання вечора, щоб швидше написати йому. Здається, що я теж його зачепила. І от, настав той день, коли ми домовились зустрітися.

 На Святвечір він мав їхати в гості до своєї родини. А от наше побачення було призначене на 8 січня.

Ця дата чудово підходила нам обом. Я якраз планувала повернутися до того часу в місто.

Невдовзі мій робочий день закінчився.  Я вийшла з клініки і декілька хвилин милувалися грайливими сніжинками, які кружляли у веселому танку. Мені ж вони додавали ще більшої різдвяної атмосфери.

На вулиці була справжня хурделиця.

Я  тугіше затягнула пасок на пальті, обмоталася шарфом і побігла до машини, яку вже добряче закидало снігом.

Бабуся жила в тридцяти кілометрах від Києва в невеличкому селі Благодатному. Снігопад лише набирав обертів і за лічені хвилини все покривалось білосніжною ковдрою.

До села залишалось близько п’яти кілометрів. Шлях проходив через білосніжне поле.  Дорогу перемітало просто на очах. Я їхала в надії, що все ж таки зможу добратися до бабусі без лишніх перешкод.  Попереду виднівся невеликий горбик снігу і я сильніше натиснула на газ.

Сніг чухрав об бампер автівки і невдовзі вона зупинилася.

От трясця! Машина загрузла. Я спробувала рушити знову, але все дарма. По моєму приїхали.

Декілька хвилин я сиділа в машині і лаялася на все на світі. Чому саме зі мною? Чому саме сьогодні?

Я розблокувала телефон в надії викликати ДСНС, але мережі не було. Вищі сили вирішили познущатися з мене сповна.

Як на зло, за весь час мого перебування тут не проїжджало ні однієї машини. Я увімкнула аварійку і чекала. А що мені залишалось робити? Я була в розпачі.

Мабуть Всевишній зглянувся наді мною, коли послав машину в цьому напрямку. Темний позашляховик зупинився всього в двох метрах від мого автомобіля. Двері відкрилися і звідти вийшов чоловік. Високий в темному пальто. Обличчя розгледіти не вдалося бо світло його фар нещадно вбивалось в мої очі.

Впевненими кроками він наближався до мене.

- Привіт, красуне. Твоя машина перегородила мені дорогу, а я дуже поспішаю, - промовив він різким тоном. – Може відженеш нарешті своє авто?

По його словах я ніби спеціально стала посеред дороги. Невже він не бачить, що я застрягла? Навіть аварійку увімкнула для таких сліпих телепнів  як цей.

Надіюсь ця Різдвяна історія не залишить вас байдужими) попереду багато цікавого) щоб не пропустити наступний розділ відстежуйте автора)