Глава 34

КРИСТИНА

На ранок я ледь прокинулася. Почуваюся виснаженою та розбитою. Але привівши себе в порядок, готую каву та заходжу в Інстаграм. Тут купа повідомлень від Ніка. Він теж хвилюється, переживає. Відписую, що все добре, просто я зараз надто зайнята. Маю купу справ, тож прошу його не хвилюватися. Ще відписую на кілька його повідомлень та прошу Ніка не накручувати себе. Я буду відписувати за наявності вільного часу.

Прощаюся з Ніком та, одягнувшись, іду у податкову. Сьогодні мені потрібно вирішити всі формальності, але до обіду, адже сьогодні скорочений день.

Кілька годин формальностей, і ось я уже ФОП. Що ж, вітаю з цим сама себе. Вирішую пообідати в кафе поруч.

Обідаючи, перевіряю повідомлення. В Інстаграмі пусто. Схоже, Нік увійшов у положення та не турбує мене, а може, знайшов цікавіших співрозмовників.

Заходжу в додаток знайомств.

Тут один мужчинчик, а точніше Карл Маркович, просить про зустріч просто у відкритих повідомленнях. Кілька хвилин вагаюся і таки вирішую додати його в приват. Він у нас професор. Навіть нічогенький, тільки в окулярах.

Повідомлення від нього не заставило себе чекати.

«Привіт, Кріс! Ти мені сподобалася одразу. Хотів би зустрітися просто зараз, звісно, якщо це можливо».

Ти ба, який шустрий, просто зараз йому треба. А я ще подумаю, чи потрібне мені оце третє побачення. А потім ловлю себе на думці, що можливо він з іншого міста і на побачення не приїде. Зрештою, що я втрачаю? Трохи розслаблюся, зроблю перезавантаження, а потім, якщо те побачення буде, після поїду на дачу по книги. Там причіп потрібно, щоб усе перевезти. В нас в родині всі любили читати, тож книг чимало. А ще Марті зателефоную та мамі, спитаю, чи вони не проти, аби я взяла книги.

Видихнувши, відписую Карлу:

«Що ж, давай зустрінемось, якщо не жартуєш. Київ, кафе «Рив’єра». Через двадцять хвилин чекаю тебе. Бо іншого вільного часу у мене нема».

Посміхаюся: цікаво, чи відпише. Бо ще двадцять хвилин я згодна зачекати.

Повідомлення-відповідь прийшло через п’ять хвилин:

«А може, давай завтра?».

Хмикаю і досить впевнено відписую:

«Сьогодні, або ніколи. У тебе п’ятнадцять хвилин».

«Послухай, Кріс, це зовсім не інтелігентно. Мені потрібно підготуватися».

«Тоді досвідос! Я не інтелігентна дівчинка. Не пиши мені більше».

«Ну гаразд! Не вередуй. Зачекай. Я постараюся встигнути».

Та ти шо?! — як каже баба Ліда. — Невже погодився?

Що ж, чекатиму. Навіть цікаво, хто прийде? Отой красень з картинки чи справді ботан?

А я що? Я одягнена у діловий костюм. Зачіска, легкий макіяж — майже як на фото. Красуня.

Намагаюся гортати стрічку у соцмережі, доки чекаю, але з голови ніяк не йде мій шеф.

Я заборонила собі думати про нього, але це вище за мене. Мої думки постійно крутяться навколо нього.

Якщо чесно, я давно мала до нього симпатію, але списувала це на захопленість, бо ж мала стосунки з Мишком. Та й у Бойко була Ольга. А як тепер вияснилося, що він був з Ольгою тому, що я була у стосунках. Дивно це все якось. А якби я заміж вийшла? Що тоді? Невже він так і мовчав про свої вподобання? Чого він чекав? Чи, може, боявся, що не відповім взаємністю? Не знаю, як тепер бути. Але не впевнена, що хочу мати стосунки з цим чоловіком навіть при симпатії.