Глава 31

КРИСТИНА

Цілий вечір я переписувалася з Ніком. В загальному розповіла йому про те, що хочу відкрити власну справу. Але нічого конкретного не розповідала. Не хочу нічого казати, а раптом не вийде. Не люблю бути хвальком.

Переписуючись зі своїм онлайн-кавалером, я шукала в інтернеті популярні книги. Шукала посуд для кафе та все зберігала в закладки.

Попрощавшись з Ніком, зайшла перевірити Linder. Тут знову компліменти, обурення, але я вже звикла. Та мою увагу привернуло повідомлення від Дмитра. Він проситься у приватні повідомлення. Вирішую прийняти цього Дмитра, хоча вже не покидає думка, чи варто. Та все ж додаю. Але вирішую першою нічого не писати.

Почуваюся втомленою, тому йду у свою спальню. Лігши в ліжко, заснути не можу. Моя уява вже малює буккросинг, який користується шаленою популярністю. Це вигадка, але ж мріяти не шкідливо.

На ранок мене розбудив телефон. Потягнувшись, хапаю його і одним оком зиркаю на екран. О ні! Знову мій шеф. Ну от, що йому потрібно? Сам не спить і людям не дає. Знімаю слухавку і, зі закритими очима, сонно кидаю:

— Алло.

— Доброго ранку, Кристино Вікторівно, нам потрібно зустрітися... — просить шеф.

— Мені не треба, — перевернувшись з телефоном на бік, заявляю.

Доки я зручніше вмощуюся на подушці, Бойко суворо ставить мене перед фактом:

— Кристино, це терміново.

— Мій шеф, я ще сплю. До речі, ви мене розбудили... — зітхаю і, позіхнувши, тихо прошу: — Якщо ви маєте щось сказати, кажіть. Я тут...

— Кристино, досить глузувати. Приїдь в офіс.

— Ага, вже виїхала. Зустрічайте, — сонно бурмочу.

— Кристино... Послухай, бачу, тобі там весело... — шипить Нікіта Сергійович.

— Дуже, — відмахуюся.

Без тебе було іще веселіше, — коментую подумки. А вголос кажу інше:

— Я в офіс більше ні ногою. Зрештою, і потреби не маю, я заяву написала ще вчора.

— Гаразд, не хочеш в офіс — давай зустрінемось деінде, — пропонує Бойко.

Набираю повні легені повітря, відкриваю очі й таки сідаю. Мій шеф мене дістав своєю настирливістю.

— Нікіто Сергійовичу, я нікуди з вами не піду. Просто підпишіть заяву і не потрібно нічого вигадувати. Я не хочу більше працювати у вашій компанії, — кажу щиро та відверто.

— Чому? — невдоволено цікавиться Бойко.

— Тому, що знайшла іншу роботу.

Повисає напружена пауза, після якої чоловік заявляє:

— Кристино, я радий, що ти знайшла іншу роботу. Але є один момент, який смогом осів у мене на душі. Я хотів би віч-на-віч поговорити з тобою.

Тепер мовчу я. Підбираю слова і відчуваю, як при вдаваному спокої емоції всередині мене киплять.

— Я не хочу про це говорити. І в офіс не хочу йти, — тихо кидаю.

— А доведеться, Кристино. Тобі ж трудову потрібно забрати, рекомендаційні листи, — надто впевнено заявляє Нікіта Сергійович.

— Пришліть, будь ласка, кур’єром, — прошу.

— Ні за що, — холодно кидає він. — Твої документи я віддам лише тобі особисто.

Я обурена до глибини душі його відмовою. В одну мить у мені спалахнула образа на цього чоловіка, і я невдоволено кидаю:

— Тоді залиште ці документи собі. Будете дивитися на них та згадувати мене.

Кидаю слухавку і важко зітхаю. Ну от навіщо дзвонив? Взяв розбудив та ще й зіпсував ранок.

Встаю з ліжка і, покинувши спальню, розумію, що потрібно прибратися в квартирі. Тож вирішую зробити це просто зараз — прибирання класно заспокоює нерви. Тож починаю прибирати як є, у піжамі.

Прибравши, йду у душ, одягаюся і нарешті готую собі сніданок. Поснідавши, беру каву та йду у свою зону комфорту. В мене чимало роботи. Я трохи хвилююся, бо тепер буду мов на голках чекати дзвінка Аліни Миколаївни. А ще потрібно перевірити повідомлення на сайті знайомств та в Інстаграм.

Тільки зручно всілася і взяла телефон у руки, як здригнулася від дверного дзвінка.

А це ще хто? Може, Марта. Бо реально більше нікому.

Вставши, йду до дверей. У вічко нічого побачити не можу, тому прочиняю двері. Я спантеличена — на порозі стоїть Бойко. Так і хочеться зачинити двері, але стримуюся.

А він надто відверто дивиться на мене. Хоч це не дивно, бо на мені обтислий тепленький чорний комбінезон.

— Пустиш? — цілком серйозно питає він.

Не можу його прогнати. Тільки, якщо чесно, його настирливості не розумію.

Придушую у собі шалене хвилювання від присутності цього чоловіка і поступаюся. А ще я шалено нервую, бо візит мого шефа точно бачили оті бабусі. Схоже, в них сьогодні буде на порядку денному моє особисте життя. А точніше — нова серія під’їздного серіалу під назвою «Життя Кристини з шістдесят п’ятої квартири».