Глава 26

КРИСТИНА

Я знову вся на емоціях. Готую собі капучино та йду до каміна. Довго все обмірковую і трохи заспокоївшись, знову беруся за пошуки роботи, тепер з іще більшим запалом.

Напевно, ще з годину посиділа за пошуками, але нічого путнього так і не знайшла.

Покинувши ноутбук, вирішую заглянути у додаток знайомств. Тут уже три повідомлення від Ніка. Але іще висить нове повідомлення від Святослава. Відкриваю його.

«Привіт!

Візьмеш у приват?»

Зітхаю. Зиркаю на фото. Зі світлини посміхається привабливий блондин. Скидається, що фото справжнє та без фільтрів. А що я втрачаю. Варто спробувати.

Додаю Святослава у приват. Що ж, поспілкуємося. Навіть цікаво, про що у нас буде мова.

Видаляю з приватного Руслана й ловлю себе на думці, що мої дії зараз — це помста і уже не так Мишкові, як Бойку! Бо з його дій розумію, він теж щось замислив. Можливо, вирішив зі мною помститися Ользі. Погана тактика, бо я на це не поведуся.

Нарешті відкриваю повідомлення від Ніка.

«Кріс, сподіваюся, ти вже вирішила свої справи?». — повідомлення було надіслано дві години тому. Через годину чоловік відправив мені наступне повідомлення: «Судячи з того, що повідомлення ти не бачила, ти ще заклопотана. Кріс, може щось серйозне? Може допомога потрібна?». А через пів години надійшло іще одне повідомлення: «Богине, я хвилююся. Додай мене в інсту, там хоч повідомлення мої бачити будеш».

Нік прикріпив посилання на свій інстаграм. Я скопіювала його. І одразу хотіла увійти через свій справжній профіль, але вчасно схаменулася. Швидко створила новий профіль і вже через нього знайшла Ніка.

Посміхаюся, бо його профіль чистий, як і мій. Хмикаю. Отже, має мужичок, що приховувати. Що ж, нехай. Я теж поки не готова йти на відвертості.

Починаю стежити за чоловіком і відправляю йому смайлик. І відправляюся в додаток Linder. Хочу глянути, чи немає відповіді від Святослава. Але в додатку поки тиша. Дивно. Аж не цікаво.

В інстаграм приходить повідомлення і я покидаю сайт знайомств. Одразу відкриваю повідомлення.

«Спасибі, богине! Нарешті зможемо спілкуватися по-людськи...

Ти вже вирішила свої справи? Може щось серйозне?»

Посміхаюся. Хоч хтось хвилюється. Розумію, що це лише слова, але мені дуже приємно. Бо день сьогодні крінжовий.

«Все майже добре...»

Хотіла написати трохи більше, але тоді згадала про свою підозру, ніби НВК та мій шеф — це одна й та сама людина. Аж цікаво, що ж зараз дізнаємось.

«А чому майже?» — одразу цікавиться Нік.

Посміхаюся. Що ж, пограємо.

«Тому, що зараз шукаю нову роботу», — чесно відписую. І тепер з нетерпінням чекаю відповіді. Цікаво, що напише.

«А зі старою роботою, що?» — цікавиться Нік.

«Набридла», — вирішую тримати інтригу.

«Кріс, так не буває. Якщо людина раптом вирішує змінити місце праці, то на це мають бути вагомі причини. А просто набридло — це не причина».

Посмішка знову торкається моїх вуст. От як його розуміти? В словах Ніка нічого незвичного немає. Нормальна реакція. Хоча...

З мить поміркувавши, відписую:

«Це і є причина, Ніку. Я за тією роботою життя не бачу. Ото маю ще вісім днів відпустки, за них я повинна знайти нову роботу. Хоча знайду я її чи ні — на попереднє місце праці я не повернуся».

Нік одразу щось пише, і знову з інтересом чекаю, що напише.

«Кріс, ти щось недоговорюєш. Ну реально. Аби піти з роботи, потрібні вагомі причини. Ні, я б іще зрозумів, якщо вже є місце праці... А так? Якось не серйозно...»

Хмикаю. О, це вже щось. Невже це справді Бойко? Що ж, зараз дізнаємось. Пишу відповідь.

«Можливо. Але хто сказав, що жінка повинна бути серйозною. Я просто не хочу повертатися у компанію, от і все».

«Кріс, оте твоє просто — зовсім не просто. На все має бути причина і логічне пояснення. Люди так просто не йдуть».

Навіть так. Хочеш, аби я написала як є? Що ж, поговоримо відверто. Знову відписую:

«Гаразд. Ти мене розкусив. Не хочу повертатися у компанію, бо там є люди, яких я не хочу більше бачити. А ще є зрадники, зрештою, і мій директор...»

Обрізаю повідомлення і так його відправляю недописаним. Наступне повідомлення прийшло швидко:

«А з директором, що?»

Невже справді хочеш знати? Що ж, доведеться в загальному все розповісти.

«Нічого. Просто дивний він який. Не хочу вдаватися в деталі».

«Що означає дивний?» — допитується Нік.

«Те й означає. То гарчить на всіх, мов ненормальний. То влаштовує вечірки. Он сьогодні знову телефонував, кликав на завтрашні збори...»

«І що, ти підеш?»

«Ні, не піду. Я маю справи завтра. Зрештою, я у відпустці. І збори ці до мене ніякого відношення не мають. Хай мій шеф виховує тих, кого розпустив. А я туди ніяким боком».

Бачу, що Нік знову щось пише. Невже буде мене переконувати піти на збори.

«Кріс. Якщо ти й справді зібралася звільнятися, то реально не бачу сенсу йти на ці збори».

Справді?! Я здивована. Невже це не Бойко? Бо якби це був мій шеф, він точно б такого не написав. Напевно, переконував би піти на збори і не робити дурниць та не звільнятися.

«І я про це ж. Краще нове місце праці пошукаю», — зухвало відписую.

«Кріс, яку вакансію ти шукаєш?»

З повідомлень розумію, що це точно не Бойко. Навіть дещо розчарувалася. Але на повідомлення Ніка відповідаю:

«Поки шукаю вакансію оператора кол-центру, хоча замислююся, може варто спробувати щось нове. Можливо, навіть із навчанням. Я тут подумала: чого сидіти на місці? Пора розвиватися».

Знову з нетерпінням чекаю повідомлення.

«Мені подобається хід твоїх думок. Хочеш, допоможу з пошуком, тільки скажи конкретно, що ти шукаєш?!»

Реально, зараз Нік мене здивував. Я втілилася його пропозиції, тому відписую:

«Буду лише вдячна, якщо ти допоможеш. А що я шукаю?! Це оператор кол-центру, онлайн-помічник, бажано у банківську сферу, або щось схоже, і відповідно з високою заробітною платою. Я готова вчитися і викладатися по повній».