Розділ 9

Хлопець вийшов з автомобіля та навіть допоміг мені, бо з цією сукнею це було не так і легко. Я вражено дивилася на цей палац і не могла й слова вимовити. У батьків теж був досить великий будинок, але з цим він не зрівняється. Стас залишив мене стояти з відкритим ротом, а сам попрямував до входу. Трохи отямившись, я пішла за ним. Стас відчинив двері та впевнено зайшов. Напевно, він вже раніше тут був, а от мені це все в новинку. Я трохи розгублено пройшла у велику вхідну залу та почала оглядати бежеві стіни із золотими розписами. Не знаю, чи хочу жити в такому палаці, але у мене нема вибору.
— Наша спальня на другому поверсі, але я приготував для тебе гостьову кімнату, — сказав Стас та почав знімати піджак.
— Ні, любий, — я підійшла трохи ближче до нього. — Гостьову кімнату ти приготував для себе. Впевнена, що наша спальня якраз дуже вдало мені підійде.
Невже він думає, що я така дурна, що віддам йому найкращу кімнату зі всіх, що є у будинку? Впевнена, що його матуся зробила нашу спальню дуже красивою, а я не збираюся жити в якійсь звичайній гостьовій кімнаті.
— Здається, що це мій будинок, а ти — моя співмешканка на три місяці, — буркнув Стас, примруживши очі.
— А тепер подивись сюди, — я підійшла впритул до нього та підняла свою праву руку, на якій красувалася обручка. — Я не співмешканка, а твоя законна дружина. Відтепер моє прізвище таке ж, як і у тебе. Цей будинок твоя матуся подарувала нам, тому я теж маю тут права. Невже ти не хочеш зробити подарунок для своєї коханої дружини та віддати їй кімнату?
— Люба моя, — хлопець підійшов так близько, що мені стало важко дихати, — якщо ти так яро говориш про заміжжя та зміну прізвище, то може виконаєш обов'язок дружини?
— Який ще обов'язок? — впевнено спитала я та з викликом глянула в його очі, хоча мій голос зрадницьки тремтів.
— А ти подумай, — Стас примружив очі та почав різко стягувати свою краватку.
Я зробила декілька кроків назад та трохи налякано подивилася по сторонах. В таких ситуаціях завжди приходять геніальні рішення. От і зараз в моїй голові вибудувався план, як дістатися до спальні першою. Не довго думаючи, я рвонула до сходів та почала швидко підійматися по них. Шлейф сукні мені страшенно заважав, тому я почала його підіймати. Здавалося, що фініш вже близько, але я зовсім не врахувала підбори на моїх туфлях. Зробивши крок на наступну сходинку, зачепила каблуком шлейф сукні та з тріском впала на сходах. На очі виступили сльози, бо схоже, що я підвернула ногу, а ще й коліно тепер болить. Я спробувала піднятися, але ще більше заплуталася в цій клятій пишній сукні й знову впала на сходи. Тільки тепер помітила, що своїми підборами повністю розпорола шлейф. Фата злетіла з голови, а з охайної зачіски не залишилося нічого. Все волосся було розтріпане в різні сторони.
— Я навіть нічого не робив, а ти вже захотіла себе вбити, — почула я голос Стаса та подивилася на нього.
— Взагалі-то, це все через тебе! — сердито сказала я. — Якби ти повівся нормально, то мені б не довелося бігти.
— Ой, тільки не треба робити з мене винного, — хлопець глянув на мене зверху вниз та склав руки на грудях. — Ти побігла, бо захотіла забрати нашу спальню собі. Знову показала свій егоїзм та своє самолюбство. Захотіла, щоб було так, як ти собі придумала. Звикла отримувати все, що тільки забажаєш, але тут ти командувати не будеш.
— Що я тобі взагалі зробила? Невже так важко просто не діставати мене? Не хочу тебе ні бачити, ні чути. Ми з тобою не друзі, і ніколи ними не будемо, — я взялася за поручні та все ж піднялася, хоча нога дуже боліла.
— Ніби мені дуже подобається те, що доведеться жити з тобою стільки часу, — хлопець закотив очі та пройшов повз мене.
— От і прекрасно! Раджу тобі не потраплятися мені на очі, — крикнула я.
Стас просто попрямував довгим коридором та зайшов у якусь кімнату, гримнувши дверима. Ні, я розумію все, але це так негарно з його боку. Він же хлопець, а повівся, як останній козел. Я ледве шкутильгала коридором в пошуках своєї кімнати, але все ж дійшла до якихось дверей, що були напіввідкриті. Схоже, це саме та кімната, в якій я маю прожити наступні три місяці. Я ввімкнула світло і втомлено зайшла всередину. Загалом приміщення було велике з гарними білими меблями. Стіни пофарбовані в приємний бежевий колір, а неподалік були відсувні двері. Напевно, вони ведуть до гардеробної. Мені не хотілося нічого, тому я просто сіла на ліжко та важко видихнула. Спробувала зняти незручні туфлі, але мені це не дуже вдалося, адже низ сукні дуже заважав. Останньою краплею став жахливий біль у нозі, тому я просто лягла спиною на ліжко та почала плакати. Як же мені це все набридло. Коли я нарешті зможу жити для себе, а не буду комусь винною? Здається, що мої батьки не відчепляться ніколи, але як тільки пройдуть цих три місяці, я зможу зробити свій бренд популярним. Лише тоді не буду ні від кого залежати. Емоції взяли наді мною верх, бо я ще довго не могла заспокоїтися.
Потім все ж зібралася та зняла ті туфлі, зціпивши зуби, через гострий біль.
З сукнею було важко, бо мама затягнула корсет не на жарт. Довго я мучила ті дрібні ґудзики та замок на спині, але ніяк не могла її зняти. До того ж, з'явилася ще одна проблема. У мене тут зовсім нема речей. У чому тоді я повинна спати? А ходити по дому? Мені нічого не залишалося, як піти в кімнату до того придурка. Можливо, він мені дасть якийсь одяг.
Спочатку хотіла постукати у двері його кімнати, але потім подумала, що це теж мій будинок і я не повинна це робити. Залетівши всередину, я ледь не відкрила рота. По-перше, кімната була вдвічі більша за мою, а по-друге, мені відкрився не надто привабливий вигляд на хлопця, що стояв без сорочки. Гаразд, не буду лукавити. Вигляд був те, що треба, але я ж не можу зізнатися, що мені сподобалося те, що я побачила.
— Що таке? — трохи роздратовано спитав Стас.
— Мені потрібен якийсь одяг, — сказала я та склала руки на грудях. — У мене зовсім нічого нема, а я не збираюся спати й ходити в цій сукні.
— В шафі мають бути якісь речі для тебе, — спокійно відповів він. — Мама, коли готувала для нас цей будинок, подбала про це.
Я зробила декілька кроків у сторону шафи, але це давалося мені нелегко. Знаю, що він надто уважно дивиться на мене, але вдаю, що мені байдуже. Відсунувши двері великої шафи, я одразу ж помітила блідо-рожевий атласний халат і такого ж кольору нічну сорочку.
— Лізо, що в тебе з ногою? — раптом спитав Стас, коли я прямувала до дверей.
— Нічого.
Мені не хотілося казати йому про біль, тому я просто пішла до себе в кімнату. Ще не вистачало, аби він почав поводитися нормально. Як я не намагалася розщепити той маленький замок на сукні, але мені це не вдавалося. Раптом я почула стук у двері та навіть здивувалася. Що це йому потрібно?
— Можна, — сказала, коли сиділа на ліжку.
— Я приніс тобі лід, — заговорив хлопець та підійшов до мене. — Напевно, ти як падала, то вдарилася в ногу.
— Дякую, — буркнула я та забрала в нього пакет з льодом.
Поклавши його на своє болюче місце, я трохи полегшено видихнула.
— Треба було відразу сказати мені, що нога болить, — заговорив хлопець та уважно подивився на мене.
— Мені не потрібна допомога, — огризнулась я. — Тим паче, від тебе!
— Напевно саме тому ти ще досі сидиш в цій сукні, — він дивно посміхнувся, а я помітила, що Стас встиг одягнути якусь футболку.
— Може, вона мені подобається так сильно, що я не хочу її знімати?
— Або ти просто не можеш її зняти.
— Якщо захочу, то навіть порву на собі її, але зніму.
— Невже тобі навіть ні краплинки не буде шкода, коли ти рватимеш цю сукню. Хіба вона не така, як у твоїх мріях? — Стас трохи примружився та підійшов до дверей.
— Багато ти знаєш про мої мрії, — буркнула я, але все ж розуміла, що мені доведеться попросити в нього допомоги.
Як-не-як, але він має рацію. Саме про таку сукню я завжди мріяла. Навіть той факт, що це весілля несправжнє, не змінює те, що вона мені дуже подобається.
— Почекай, — тихо сказала я та поклала пакет з льодом на ліжко, а тоді піднялася. — Допоможи мені розщепити сукню.
Хоча мені це давалося дуже важко, але іншого вибору в мене не було.
— А де "будь ласка"? — Стас підійшов трохи ближче з задоволеною усмішкою на вустах.
— Будь ласка, — крізь зуби сказала я та розвернулася до нього спиною.
Всередині з'явилося якесь дивне хвилювання, а мене це ще більше дратувало. Особливо те, що хлопець стоїть так близько. Він легенько доторкнувся своїми руками до маленького гачка на сукні та розщепив його. Ну а потім розсунув замок, випадково зачепивши своїми холодними пальцями мою шкіру.
— Дякую, — сказала я, коли він відійшов.
Стас лише дивно глянув на мене, а тоді вийшов з моєї кімнати, нічого не сказавши. Якісь неоднозначні думки з'явилися в моїй голові, але я одразу ж похитала головою, щоб вони звикли. Ну не може він бути нормальним. Глянувши на годинник, побачила, що це вже шоста ранку. Оце так відгуляли весілля. Просто жахливий день, про який хочеться забути.
Я лягла на ліжко та заплющила очі. Ну а тоді одразу ж заснула, адже була дуже втомлена. Прокинулась я доволі пізно, адже не могла ніяк змусити себе піднятися з ліжка.
Потім я все ж встала та накинула на сорочку халат. Нога ще трохи боліла, але не так сильно.
Я спустилася на перший поверх та помітила у вітальні Стаса, що сидів за великим столом та пив каву. Він лише глянув краєм ока на мене, а тоді продовжив дивитися у свій телефон.
Я зробила собі каву та відкрила холодильник. Хтось постарався на славу, адже було дуже багато всього. Особливо мене потішив вчорашній тортик з весілля. І звідки він тут взявся? Я обрала собі найбільший шматок і поклала його на тарілку. Взявши каву, підійшла до столу та сіла на одне з вільних місць.
— Сьогодні я вирішив тебе пошкодувати, але від завтра ти будеш ходити зі мною на ранкові пробіжки, — раптом заговорив Стас, а я здивовано подивилася на нього.
— Вибач?
— Ти добре мене почула, — хлопець відклав телефон та спрямував свій погляд на мене.
— Я не буду цього робити, — буркнула я і почала їсти торт. — Навіщо мені бігати? По-твоєму я товста?
— Якщо врахувати те, що вчора я не зміг витримати тебе на руках, то...
— Я не винна, що ти такий слабкий, — я знизала плечима.