Розділ 8

Наш час
Ми сказали свої присяги, а мені так хотілося, щоб все якнайшвидше завершилося, але це тільки початок. Стас трохи відсторонився від мене після нашого поцілунку, а потім допоміг зійти з невеличких сходинок. Під гучні аплодисменти ми попрямували до виходу з зали, адже попереду ще святкування. Як же мене це все дратувало. Так багато людей, і кожному треба усміхнутися. Навіть чоловікові далекої тітки, якого ти взагалі вперше бачиш. Гостей було багато, тож привітання та приймання подарунків було дуже довгим. Насправді, мені страшенно хотілося їсти, але доведеться потерпіти.
— Вітаю вас, діти, — заговорила мама Стаса, а я усміхнулася їй своєю найкращою посмішкою. — Це такий тривожний для мене день, але я так рада бачити вас такими щасливими. Лізонько, не знаю, чи говорив тобі Стас, але я вирішила подарувати вам будинок.
— Ох, це дуже неочікувано, — я вдала, що неабияк здивована.
— Це лише маленька частинка того, що я хочу для вас зробити, — жінка витягнула з сумочки ключі та передала їх синові.
— Мамо, ти ж знаєш, що це дуже дорогий подарунок, — почав Стас.
— Це від нас з Джейком, — вона показала на свого чоловіка. — До того ж, я чекатиму тепер вашого подарунка у відповідь.
— Якого це? — поцікавилася я.
— Думаю, що тут не складно здогадатися, — мама Стаса обійняла мене та прошепотіла, щоб почула лише я: — маю надію, що скоро ви потішите мене онуками.
— О-онуками? — хмуро перепитала я, а потім розгублено усміхнулася. — Ну для цього ще потрібен час.
— Звісно, я все розумію, — жінка підморгнула мені, а тоді підійшла до свого сина.
Її слова ввели мене в певний ступор. Вона так щиро вірить, що цей шлюб справжній, що вже навіть почала мріяти про онуків. Навіть не хочу думати про те, як вона засмутиться, коли ми зі Стасом розлучимось. Мій тато теж вирішив зробити подарунки. Правда розказав про них усім після довгого привітання. Мені він подарував салон, а Стасові — дозвіл на будівництво готелю, який вони з батьком вже давно хотіли. Так, це було очікувано, але щось мені підказує, що далеко не через це Стас погодився на цей шлюб.
Ми нарешті сіли за величезний стіл, а я змогла вдосталь поїсти. Щоправда, корсет був так сильно затягнутий, що згодом стало важко дихати.
— Може ти б не пила так багато? — тихо заговорив до мене Стас, щоб ніхто не почув.
Якраз в цей момент я вкотре зробила ковток свого улюбленого шампанського з виноградним смаком.
— У мене сьогодні весілля! День, про який я мріяла ще з чотирнадцяти років. Роль нареченого мав грати зовсім інший хлопець, але маємо те, що маємо, — я роздратовано махнула рукою в його сторону та випадково розлила шампанське на його штани.
— Яка ти незграбна! — голосно крикнув він, але одразу ж замовк, коли декілька гостей подивилися на нас.
— Вибач, це вийшло випадково, — я мило усміхнулась та простягнула йому серветку.
— Ніби це допоможе, — буркнув він.
— А зараз запрошуємо наречених на перший танець, — заговорив у мікрофон ведучий, а у сусідній залі заграла повільна мелодія.
— Як же вчасно, — роздратовано мовив Стас та піднявся зі свого стільця.
Я ледве придушила свій сміх, бо на його штанах була добре помітна мокра пляма. Хлопець простягнув мені руку, а я взяла її. Тоді ми попрямували в іншу залу, а мені все ще хотілося сміятися. Довелося глибоко вдихнути, щоб стриматися, адже усі спостерігали за нами.
З самого дитинства я думала, що перший танець — це щось особливе та неймовірно зворушливе. Ти дивишся закоханими очима на свого єдиного, а він не може від тебе погляду відвести, бо так сильно зачарований красою нареченої. На обличчі в нього з'являється ледь помітний натяк на усмішку, але він продовжує старанно вести свою кохану у вальсі, аби випадково не наступити їй на ногу. В кінці танцю, під гучні оплески присутніх та вибухи феєрверків, хлопець підіймає наречену на руки. Ти дивишся в його очі та помічаєш, що вони ледь вологі від сліз щастя, яке переповнює його з середини. І ти розумієш, що ось воно — кохання...
А тепер закриємо ці всі мрії чорною ширмою, бо реальність виявилася зовсім не такою.
Цей придурок, наче навмисно наступав мені на ногу. Здавалося, що Стас відверто знущається, бо замість того, щоб плавно хитатися з однієї сторони в іншу, він трясеться, як черв'як на морозі.
— Обережніше! — тихо буркнула я, щоб ніхто не помітив. — Ти знову наступив мені на ногу.
— Вибач, кохана. Я не сильний в танцях, — він нещиро усміхнувся мені.
— Це така твоя помста за те, що я випадково розлила на тебе шампанське? — спитала я та глянула на нього, примруживши очі.
— Ні, це правда, — хлопець знизав плечима. — Я дійсно не вмію танцювати.
— І чому зі всіх хлопців світу мені доводиться виходити заміж саме за тебе? — крізь зуби сказала я, але натягнула на обличчя найкращу усмішку.
Раптом музика дійшла до кульмінаційного моменту, і Стас вирішив підняти мене на руки. Від здивування захотілося крикнути, але я вдала, що така щаслива. Хлопець почав кружляти зі мною на руках. І нащо я так багато їла? Раптом відчула, що мені стає погано, а він не збирається ніяк зупинятися. Не витримавши такої долі, наважилася вдарити його каблуком по нозі. Здається, це було найгірше рішення з усіх, що я могла тільки придумати. Нога Стаса підкосилася, а він просто впав на підлогу зі мною на руках. Якраз в цей момент зі стелі полетіли різнокольорові стрічки та конфеті, а ми просто лежали та дивилися одне на одного.
— І чому зі всіх дівчат світу мені доводиться одружуватися саме з тобою? — сердито сказав хлопець, а я лише винувато знизала плечима.
Звідки я могла знати, що він впаде? Мені просто хотілося, щоб Стас перестав кружляти. Точно не такий перший весільний танець був у моїх мріях.
Я важко видихнула та ледве злізла зі Стаса. Хлопець все ж піднявся швидше та навіть допоміг мені. Звісно, треба ж представитися джентльменом біля цих всіх людей. Це весілля — просто сущий кошмар та повний провал. Ще пів вечора нас змушували цілуватися, але це все було на автоматі. Без жодних почуттів, просто легенько торкалися губами. Чи хотілося мені чогось іншого? Однозначно ні!
Я відчувала неабияку втому і страшенно хотіла, щоб це все завершилося. Та святкування було в самому розпалі, тому мені залишалося лише змиритися. Щоб хоч якось розслабитися, я вирішила вийти на балкон. Вдихнувши прохолодне серпневе повітря, взялася за поруччя та закрила очі. В мене було таке бажання забутися. Мріяла, щоб це все було страшним сном, але, на жаль, мене ще чекало попереду три місяці цього випробування.
— У тебе весілля, а ти тут стоїш, — почула я за спиною знайомий тоненький голос.
Навіть здивувалася, коли обернулася та побачила перед собою Єву. Так, мої батьки запросили їх з Артуром, але чому вона підійшла до мене? Ми з нею не подруги, і ніколи ними не будемо.
— Захотіла трохи відпочити, — я спробувала усміхнутися. — Все-таки приготування та організація забирає багато сил.
— Як я тебе розумію, — дівчина видихнула та підійшла до мене.
Виглядала вона як завжди неймовірно. Її фігурі та зовнішності можна відверто позаздрити. Густе світле волосся з красивим природним блиском та великі карі очі з зеленим відтінком. Хотілося б мені знайти у ній хоча б один недолік, але його нема. Навіть ця ніжно-рожева сукня з вирізом на одній нозі виглядала на ній неперевершено. Колись я ставила собі питання, чому він обрав саме її, але відповідь очевидна. Єва краща в усьому.
— Чула, що ви готуєтеся до весілля, — заговорила я, а дівчина кивнула.
— Так, минулого року Артур зробив мені пропозицію, але ми дотягнули це аж до цього часу, — відповіла вона та розслаблено сперлася на поруччя.
— І коли у вас весілля? — поцікавилась я.
— Наступного місяця, — дівчина усміхнулася та глянула на свою обручку. — Знаєш, дякую тобі за те, що відпустила тоді його.
— Збрешу, якщо скажу, що це було легко, — я важко ковтнула, відчуваючи вологу на очах, але стримала себе.
— Лізо, пам'ятаєш нашу останню розмову? — Єва уважно подивилася на мене, а я кивнула. — Ти казала, що пройде час і ти обов'язково знайдеш людину, яка кохатиме тебе.
— Так, казала, — я усміхнулася, — і змогла знайти її.
— Ви зі Стасом дуже гарно виглядає разом, а ще я справді рада за тебе. Ти заслуговуєш на своє щастя. Впевнена, що він буде тебе дуже берегти, бо ти чудова дівчина. Навіть якщо з часом щось не складеться, — дівчина раптом взяла мене за руку, — завжди довіряй своїм почуттям. Слухай те, що говорить тобі серце. Воно не вміє брехати, а якщо кохання справжнє, то ти це обов'язково зрозумієш.
— Думаєш, що та моя закоханість в Артура була просто дитячою мрією? — спитала я та забрала свою руку.
— Це вже тобі краще знати, — Єва відійшла від мене та попрямувала до дверей. — Будь щасливою, Лізо!
Дівчина вийшла, залишивши мене одну на балконі, а я розгублено стояла та дивилася на небо. Хотілося б, щоб так і було.
Згодом мене покликала мама, бо нарешті люди почали розходитися. Мене вже голова боліла від всіх побажань, а Стаса, здається, ця вся ситуація дуже сильно веселила. Навіть не хочу думати, що зовсім скоро ми опинимося в одному домі. Святкування нарешті завершилося, і я змогла з полегшенням видихнути.
— Ну то що, їдемо додому? — спитала я у мами, що розмовляла з моєю тепер свекрухою.
— Лізонько, відійдемо на декілька хвилин, — мати взяла мене за руку та потягнула кудись.
— Що таке?
— Ти забула, що Інга подарувала вам будинок?
— Та ні. Просто думала, що на днях переїду туди.
— Лізо, — мама уважно подивився на мене. — Ти зараз же їдеш туди зі Стасом.
— Але ж у мене нема там жодних речей? — обурилась я. — І чому я повинна вже з цього моменту жити там зі Стасом?
— Ти тепер його законна дружина, і поводься відповідно.
— Мамо, але ж...
— Лізо, перестань перечити! — перебила мене жінка та міцно стиснула мою руку вище ліктя. — Ти сама погодилася на це все, тому, будь ласка, роби все, що потрібно.
— Я так розумію, що ви ще не отримали свою вигоду з цього шлюбу, — сердито сказала я та вирвала свою руку. — Які ж ви цинічні люди! Готові продати власну доньку заради грошей. Може це і добре, що я змогла побачити ваше справжнє обличчя.
Я відійшла від неї та попрямував до виходу, біля якого стояв Стас та про щось розмовляв зі своїми батьками.
— То що, любий, їдемо до нашого нового будинку? — сказала я та взяла його за руку.
— Так, — відповів він і подивився на мене, примружуючи очі, — але ми їдемо до мого нового будинку.
Стас наче навмисно зробив акцент на тому, що цей будинок саме його. Звісно, матуся купила для єдиного сина.
Згодом ми попрощалися з батьками, а тоді попрямували до лімузина, що чекав на нас. Напевно, було помітно, що у мене була не дуже приємна розмова з мамою, адже навіть Стас спитав, що зі мною. Я нічого не відповіла йому, а просто дивилася у вікно. Мене лякало те, що тепер три місяці доведеться жити з ним під одним дахом. Ми ж навіть толком не знайомі. Наша історія почалася далеко не з того. Зазвичай усі любовні романи та романтичні фільми завершуються весіллям, а у нашому випадку все розпочалося саме з нього. Цікаво, чим це завершиться у нас?
Забудьте про все, що я говорила до цього. Справжній страх я відчула тоді, коли побачила цей величезний будинок. Він був таким дивовижним, що в мене очі ледь не випали від здивування.
— Ну що, от ми й вдома! — заговорив до мене Стас, а я просто сиділа з відкритим ротом та дивилася на все великими очима.