Розділ 5

Здається, я дуже сильно сподобалася мамі Стаса. Вона справді була рада за нас. Щоправда, жінка навіть не здогадується, що це все суцільна підстава. Навіть шкода її стало, адже вона стовідсотково придумала собі наше щасливе майбутнє. До того ж, жінка дійсно хороша і мені вона дуже сподобалася. Зараз відчуваю себе якоюсь жахливою людиною, але це не так погано, як те, що її обманює рідний син. І цікаво чому, бо я встигла помітити, що у них дуже хороші стосунки.
Нарешті ми вийшли з того ресторану і настала незручна мить прощання. Не люблю таке, але зараз мені хотілося цього дуже сильно. Я просто мріяла втекти звідси, заснути й не прокидатися до того моменту, поки мене не поцілує прекрасний принц. Ну а потім, звісно ж, "жили вони довго та щасливо". Але реальність не така, і скоро на мене чекає спільне життя з цим придурком, бо принца з нього точно не буде.
— Лізо, що ти стоїш? — тихо буркнула мені на вухо мама та штовхнула в плече.
— Вибач, задумалась, — відповіла я, а тоді підійшла до мами Стаса. — Мені дуже приємно було з вами познайомитися і я впевнена, що ви станете для мене не лише свекрухою, але і подругою та другою мамою.

— Навіть не віриться, що мені так пощастило з невісткою, — сказала жінка та обійняла мене. — Завжди мріяла про доньку і я обіцяю тобі, що ти будеш для мене нею.
— Дякую, — я усміхнулась їй, хоча хотілося себе вдарити за цей обман та лицемірство.
— Я проведу тебе до автомобіля, кохана, — раптом заговорив Стас та потягнув мене у сторону стоянки, схопивши за руку.
— Чому ти забрав мене звідти? Може я ще хотіла поговорити з твоєю мамою? — я роздратовано вирвала свою руку.
— Не було бажання більше слухати твоєї лукавості, — відповів хлопець, а я просто засміялася йому в обличчя.
— Ми лише граємо свої ролі, а ти в цьому перевершив навіть мене. Не хочеш, щоб я вішала лапшу твоїй мамі на вуха, а сам обманюєш її, не моргнувши оком, — я підійшла ближче та зверхнього глянула на нього. — То хто з нас тоді лукавить?
— Значить, ми обоє лицеміри.
— Не знаю, навіщо ти погодився на цей шлюб, але роби все, щоб твоя мати не дізналася про цю домовленість, — я важко видихнула та відійшла від нього, обійнявши себе руками. — Це розіб'є їй серце, адже вона справді нам повірила.
— Напевно, ми з тобою прекрасні актори, якщо всі так легко вірять в цю історію, — Стас трохи усміхнувся кутиками губ, а я подивилася на нього.
— Не хвилюйся, через три місяці ми обоє отримаємо свої Оскари.
— Не забудь підготувати промову, коли будеш отримувати нагороду, — сказав хлопець та розвернувся, щоб піти геть.
— Ага. Можеш не турбуватися, обов'язково згадаю в ній про тебе.
Стас пішов геть, а я просто стояла біля автомобіля та чекала на своїх батьків. Так, після цієї гри кожен з нас отримає свою нагороду, але чи буду я щаслива, коли матиму свій салон? Напевно буду, адже це те, про що я мріяла з самого дитинства. І хай цій мрій судилося здійснитися таким дивним чином, але це справді те, що зробить мене щасливою. Принаймні, я маю надію, що так і буде.
— Доню, ти молодець, — раптом біля мене з'явилася мама. — Інга просто в захваті від тебе. Я впевнена, що вона не тільки домовиться про співпрацю з Амандою, а сама тобі її запропонує.
— Мамо, я зараз відчуваю себе корисливою лицеміркою. Ця жінка не заслуговує цієї брехні. Мені соромно, що я її так відкрито обманюю.
— Не думаю, що вона дізнається, що це все підстава.
— Сподіваюся, що не дізнається.
Я кинула неоднозначний погляд на свою матір, а потім сіла в машину. Якраз в цей момент з'явився батько. Зараз в нас по-особливому холодні стосунки, тому я зовсім не здивована, що він не сказав мені ні слова. Всю дорогу мама схвильовано розповідала про організацію весілля. Вона надто сильно турбується, щоб все пройшло ідеально, а мені просто байдуже.
Коли ми зупинилися біля нашого будинку, то я одразу ж вискочила з машини та попрямувала до себе в кімнату. Не можна дозволити, щоб совість завадила здійсненню моєї мрії.
В таких роздумах я просиділа пів ночі, а тоді нарешті заснула. Прокидатися не хотілося зовсім, але мене розбудив гучний звук рингтону мобільника. Навіть не дивлячись на ім'я вхідного виклику, я приклала телефон до вуха.
— Лізо, в мене така ідея! — голосно сказала Каріна, а я втомлено видихнула. — Ей, ти чуєш мене?
— Чую. Що ти вже придумала з самого ранку?
— Ранку? Вже перша година дня!
— Для мене це тільки ранок, — трохи роздратовано сказала я. — Я пізно лягла спати.
— У тебе вже через два дні весілля, а ми зовсім забули дівич-вечір, — почала говорити Каріна. — Пропоную сьогодні піти в клуб і відірватися на повну.
— Який дівич-вечір? Ти забула, чим завершилося моє день народження? Це саме тому зараз у мене весілля!
— І невже ти не хочеш розважитися? Лізо, ти й так після того випадку нікуди не ходила. Та і що за весілля без дівич-вечора?
— Добре, і кого ми запросимо на цей вечір? — трохи роздратовано сказала я. — У мене тут толком друзів нема, а з Надею та Алісою я не спілкуюся після того випадку.
— Ми можемо і двоє культурно відсвяткувати.
— Культурно?
— Потрібно встановити ліміт. Точно! Максимум два коктейлі.
— Один! — серйозним тоном мовила я.
— Гаразд, — погодилась Каріна. — Сьогодні ввечері я заїду по тебе. Будь готова о десятій.
Дівчина збила дзвінок, а я важко видихнула та піднялася з ліжка. Мені зовсім не хотілося цього всього, але виходу не було. Знаючи Каріну, то відмовити її нереально. Впевнена, що вона заявилася б сюди з чіткою метою витягнути мене з будинку. Зараз ми хоча б домовилися про ліміт алкоголю. Не хочу, щоб все завершилося тим, що і минулого разу.
Цілий день мама говорила мені за те весілля, а я вже страшенно хотіла, щоб це все пройшло. Вона змусила мене в черговий раз приміряти сукню, щоб перевірити чи я раптом не потовстіла. Потім довелося годину слухати, що варто було брати інший фасон.
На щастя, день пролетів досить швидко, тому вже о восьмій я почала збиратися. Спочатку добрих пів години полежала у ванні, а потім почала робити макіяж. Я одягнула синю коротку сукню з відкритими плечима та взула сріблясті туфлі на тонких підборах. Темні тіні на повіках робили мої очі ще темнішими, а яскрава червона помада додавала серйозності.
— У мене сьогодні дівич-вечір, — сказала я батькам, коли вони сиділи на терасі.
— Знову доведеться забирати тебе з відділку? — спитав тато та трохи сердито глянув на мене.
— Побачимо, — я сумно усміхнулася. — Можливо, у тебе буде ще один привід шантажувати мене.
— З ким ти йдеш? — поцікавилася мама.
— Зі мною! — я почула за спиною голос Каріни. — Що ви зробили з Лізою? Мені довелося дуже довго вмовляти її, щоб вона погодилася на цей дівич-вечір.
— Може вона нарешті взялася за голову і почала думати не лише про розваги? — сказав мій тато, а Каріна підійшла до нього.
— Дядьку Славіку, — вона обійняла його, — чому ви такий суворий? Нічого страшного в тому, що ми потрапили у відділок нема. Це ж весело! Хто не робив помилок у молодості? Зате, буде, що згадати.
— Каріночко, Ліза вже далеко не підліток, щоб робити нам такі сюрпризи, — батько глянув на неї, а вона усміхнулася йому.
— Я впевнена, що ви за часи своєї молодості не одну добу провели у відділку, — сказала дівчина, примружуючи очі. — Люблю я слухати свого татуся, а він багато мені веселих історій розповідає.
— Він просто тебе занадто любить, — мовив батько, а вона відійшла від нього.
— Не бачу в цьому нічого поганого, — Каріна підійшла до мене та обійняла мене однією рукою. — Вам би теж навчитися так відноситися до своєї доньки.
— А ти колись договоришся, — сказав їй мій тато, але в нього на обличчі з'явився натяк на усмішку.
— Не в цьому житті, дядечку. Ну що, — Каріна подивилася на мене. — Пішли?
Я кивнула, а тоді вона потягнула мене до виходу.
— Знаєш, інколи мені здається, що мій тато більше любить тебе, ніж мене, — сказала я сестрі, бо справді помічала це.
— Думаю, що йому просто подобається мій характер, але любить він тебе, — відповіла вона, усміхаючись.
Ми приїхали до клубу й одразу ж підійшли до бару, щоб купити собі випити. Людей було досить багато, а мені чомусь не хотілося тут бути. Каріна сказала, що сьогодні вона оплачує.
— Я пам'ятаю про наш ліміт, — почала говорити дівчина мені на вухо, крізь гучну музику, — але якщо ми замовимо ще один коктейль, то нічого не буде ж, правда?
— Гаразд, — погодилась я, хоча розуміла, що це далеко не кінець.
В якийсь момент мені справді захотілось забутися та просто відірватися. Не знаю, що буде далі, але сьогодні я хочу зробити цей вечір своїм.
Спочатку ми з Каріною пили на барі, а потім пішли танцювати. Алкоголь зробив своє і я змогла повністю розслабитися. Голова трішки крутилася та було відчуття легкого сп'яніння. Це наче морська хвиля, що ледь коливається та підхоплює тебе, несучи водами. Ти потрапляєш в ці коливання, а всередині з'являється величезне бажання поділитися своїми проблемами з кимось.
От і я зараз стою на барі та жаліюсь Каріні на своє нікчемне життя. Дівчина уважно слухає, наскільки це можливо в клубі, або вдає, що зацікавлена в цій розмові.
— Лізо, я відійду на декілька хвилин, — сказала вона, а я помітила, що до неї хтось телефонує, тому просто кивнула.
Каріна усміхнулася мені та попрямувала до виходу, а я ж почала розглядати меню з напоями.
— Бажаєте щось випити? — заговорив біля мене якийсь чоловік.
— Це ви до мене? — я повернула голову в його сторону.
— Так, — він усміхнувся, а я почала його уважно розглядати.
Темне коротке волосся та гарні очі, здається, сірі. На обличчі красувалася широка усмішка, а сам хлопець був доволі привабливий.
— То ви вже обрали? — спитав він, а я нарешті перестала витріщатися на нього.
— Ви знаєте, такий великий вибір, що я уявлення не маю, що з цього всього мені б сподобалося.
— То кажете, що довіряєте моєму смаку?
— Зробімо так, — я підійшла трохи ближче до нього та усміхнулася. — Ви оберете напій, який, на вашу думку, може мені сподобалися. Якщо я буду задоволена вашим вибором, то ми продовжимо наше спілкування.
— А якщо вам не сподобається? — хлопець злегка примружив очі.
— Тоді я культурно махну вам ручкою та мило попрощаюся.
— Я згоден, — в нього на обличчі з'явилася трохи дивна посмішка. — Пропоную все-таки перейти на "ти".
— Невже думаєте, що мені сподобається? — я зацікавлено подивилася на нього.
— Впевнений в цьому.
Хлопець зробив замовлення і через декілька хвилин перед мною стояв якийсь коктейль помаранчевого кольору. Я зробила ковток цього напою і навіть трохи здивувалася. Можливо, через свій не надто тверезий стан мені усе здається смачним, але цей коктейль дійсно сподобався.
— Ну то що, я заслужив дізнатися ваше ім'я? — хлопець з очікуванням подивився на мене.
— Ліза, — я усміхнулася йому.
— Мар'ян, — відповів хлопець та простягнув мені свою руку.
Я трохи вагаючись подивилася на неї, а тоді все ж потиснула її, але хлопець не поспішав відпускати мою долоню.
— Нарешті я тебе знайшов, — раптом почувся знайомий голос.
Цього точно не може бути. Напевно, в моїй голові якісь глюки, або галюцинації.
— Куди ти зник? Тебе вже всі зачекалися? — заговорив Стас до хлопця.
Як виявилося, знайшли не мене, а Мар'яна. Невже вони друзі? Я повільно забрала свою долоню, а потім щипнула себе в іншу руку. Та ні, не сплю! Здається, Стас тільки зараз помітив мене, а його вираз обличчя був не надто радісний. Він пройшовся по мені зневажливим поглядом, а я натягнула на обличчя широку посмішку. Вже давно вивчила, що це найкращий захист.
— Коханий, а ти, що тут робиш? — трохи знервовано спитала я.
— Це ти, що тут робиш, дорогенька?