Розділ 2

До ранку ми просиділи у поліції, а потім по нас приїхав мій батько. Соромно було дивитися йому в обличчя. Чотири місяці не бачилися, а тут зустрілися у відділку. Його злість було помітно лише за одним поглядом на мене. Треба буде переконати його, що це останній раз я таке зробила. До того ж, тепер у мене нема Наді й Аліси. Вони взагалі зрадниці й тепер я не хочу навіть бачити їх.
Тато не сказав мені нічого, а просто попрямував на вихід. Нам з Каріною залишалося лише піти за ним.
— Цікаво, мої батьки вже знають? — тихо сказала до мене дівчина.
— Думаю, що знають, — відповіла я та важко видихнула. — Ти можеш не хвилюватися. Знаючи твоїх батьків, то вони ще й посміються з тебе.
— А потім будуть постійно мені це згадувати.
— Ну а мене чекає серйозна розмова з батьком. Навіть не хочу уявляти собі це.
— Розумію, — Каріна з якимось співчуттям глянула на мене. — Маю надію, що тобі не так сильно перепаде.
— Я вже доросла дівчина, тому не хвилюйся.
— Зате на все життя запам'ятаєш це день народження.
—То точно.
— Каріно, по тебе приїхав Юра, — заговорив мій тато, коли ми вийшли на вулицю.
— Зателефонуєш потім, — сказала дівчина та швидко обійняла мене.
Я усміхнулась та помахала їй рукою, а тоді зустрілася поглядом зі сердитими очима батька.
— В машину, — холодно мовив він. — Хутко!
Я покірно схилила голову та попрямувала до чорної іномарки. Батько мовчки сів за кермо, а я всю дорогу додому не могла заспокоїтись від хвилювання. Всередині була маленька надія, що коли поясню все йому, то він зрозуміє. Напевно, сподіватися на таке марно, але мені більше нічого не залишалося. Додому ми приїхали досить швидко, але я відчувала страшенний головний біль. Ну а ще розуміла, що мене нудить. Та це і не дивно, якщо врахувати кількість випитого алкоголю.
Я вийшла з автомобіля та попрямувала до входу в будинок. Мені хотілося якнайшвидше забігти до себе в кімнату та зачинитися. Напевно, вже і мама знає про мої пригоди. Я швиденько схопилася за поруччя дерев'яних сходів та почала підійматися на другий поверх.
— Лізо, до мене в кабінет! — сердитим тоном сказав батько, а я різко зупинилася. — Зараз же!
Перечити не було сенсу, тому я просто важко видихнула та попрямувала в його кабінет. Він знаходився на першому поверсі в самому кінці коридору. Відчувалося якесь хвилювання, бо я розуміла, що уникнути сварки не зможу.
Зайшовши всередину, помітила на невеликому шкіряному дивані маму. Тато ж підійшов до шухляди та витягнув звідти пляшку віскі. Він налив собі в стакан янтарної рідини, а тоді глянув на мене. Я ж просто стояла біля дверей, бо не знала, що мені робити та чого очікувати. Батько кивнув, щоб я сіла на стілець біля його столу.
— Послухайте, — почала говорити я, — я можу все пояснити. Ми просто святкували день народження. Потім гуляли містом, а в Аліси була пляшка коньяку. Не знаю, чим ми думали.
— Нічим! — різко сказав тато, а я замовкла. — Я не хочу слухати твоїх виправдань, бо ти дуже сильно осоромила мене.
— Я ж нічого не робила.
— Нічого? А хто розпивав алкоголь на зупинці? Хто нахамив поліцейському? Я дожив до того, що мені довелося забирати доньку з відділку! Може треба було тебе там залишити на п'ятнадцять діб, щоб ти хоч трохи порозумнішала.
— Перестань, — тихо сказала я та відчула сльози на очах.
— Це ти перестань! Звикла жити на чужі гроші та користуватися цим. Думаєш, я не знаю чим ти займалася у Франції? Тобі пора братися за голову. І відтепер ти не отримаєш від мене жодної копійки. Все! Мені набридло.
— Не хвилюйся. Наступного місяця я отримаю диплом і влаштуюся на роботу.
— Ти? На роботу? — тато ледь не засміявся мені в обличчя.
— Так, — я трохи нахмурилась, бо була обурена такою його реакцією. — У мене гарно виходить шити одяг, тому я можу працювати у якихось салонах.
— Ти знаєш скільки людей вміють гарно шити? — заговорила мама та подивилася на мене. — Мільйони! А скільки з них дійсно стали відомими?
— Я прийняв рішення, — тато відразу випив те, що було в стакані. — Ти більше не поїдеш у Францію.
— Що? — здивувалась я та різко піднялася зі стільця.
— Так, ти правильно мене почула. Мені набридли твої гулянки, тому тобі пора вийти заміж.
— Вийти заміж? — я просто засміялася.
Можливо, на мене ще досі діяв алкоголь в моєму організмі, але це справді було смішно.
— Так, і твоя мама повністю підтримала мене в цьому рішенні. — тато уважно подивився на мене, а я зрозуміла, що вони зовсім не жартують.
— То може ви мені вже і нареченого знайшли!
— Знаєш, — мама підійшла до мене. — Твій тато вже давно про це думав, але я відмовляла його. Ти у нас єдина донечка, і ми хотіли, щоб ти сама знайшла собі щастя. Останні два роки з тобою щось відбувається. Можливо, на тебе досі так впливає те розставання з Артуром, але нам набридло терпіти твої вибрики. Вночі, коли нам зателефонували з поліції, ми з твоїм батьком вирішили, що пора тобі вже нарешті стати дорослою. Двадцять три роки — це хороший вік для одруження. Дехто вважає, що це вже навіть запізно. Я за твого батька вийшла заміж у вісімнадцять.
— І що? Ти хочеш сказати, що щаслива з ним? — я сердито подивилася на неї, хоча розуміла, що мої слова можуть її зачепити.
— Ти вийдеш заміж за Стаса, і це не обговорюється. — різко сказала мама та знову сіла на диван.
— За кого? — я глянула на батька з надією, що це не той хлопець, про якого я подумала.
— Сина Володимира, — сказав він.
— Ти зараз жартуєш?
— Ні, я цілком серйозно. Ми давно хотіли з Володимиром стати партнерами. Раніше в нас було дуже багато розбіжностей. І ми подумали, що нема нічого кращого, ніж родинний зв'язок.
— А чим вас тоді не влаштовує весілля Діани та Ігоря? Вони вже два роки разом, і брат може сміло потішити вас тими родинними зв'язками.
— По-перше, Володимир не залишить Діані свого бізнесу, тому нам нема з неї жодної вигоди.
— В принципі ми змирилися з вибором сина лише тому, що вона виявилася донькою нашого хорошого друга, — сказала мама, а в мене ледь голова не вибухнула від цих всіх новин.
— А яка вигода з нашого одруження? Крім того, що Володимир залишить все своєму синові?
— Ти знаєш, що батьки Стаса розлучилися вже дуже давно. Його мама вийшла заміж за багато бізнесмена в Америці. Так сталося, що два роки тому вони захотіли відкрити свою справу тут. Ясна річ, що це буде дуже потужна компанія. До того ж, зараз активно завершуються будівельні роботи. Десь за чотири місяці все буде готово. Володимир сказав мені, що компанію отримає Стас, а я хочу, щоб нам теж щось перепало, — пояснив тато, а просто втомлено видихнула. — Якщо ти станеш його дружиною, то зможеш отримати свою частину з цієї компанії.
— Добре, ваші мотиви я зрозуміла. Для чого тоді Володимиру партнерство з тобою?
— Я не остання людина в місті, Лізо. Так, багато чого можу зробити для друзів, але для родичів ще більше. Він вже шість років просить, щоб я допоміг йому отримати землю на будівництво його готелю.
— А Сергій з легкістю віддав би ту землю, якби твій батько попросив, — заговорила мама, згадуючи татового брата, який вже два терміни підряд є мером нашого міста.
— І що тобі заважало зробити це для свого друга? — спитала я, дивлячись на людину, що зветься моїм батьком.
— Мені не було з цього жодної вигоди, а зараз є.
— Які ж ви жахливі люди! — я з презирством глянула на них та підійшла до дверей. — Думай, що хочеш, але я ніколи не погоджуся на це весілля.
— Тоді можеш вже збирати речі та йти геть. Я не дам тобі ні копійки на прожиття, а про свій диплом можеш забути. Хочеш продовжувати жити у своє задоволення та отримувати все, що забажаєш — то повинна вийти заміж. Лізо, якщо ти погодишся, — заговорив тато, а я уважно подивилася на нього, — ми почнемо будівництво твого власного салону. Будеш мати свій бренд та свою справу, але це лише за умови, що ти вийдеш заміж.
— Я подумаю, — тихо буркнула я та взялася за ручку дверей.
— Сьогодні на вечерю я запросив Володимира та Стаса. До того часу ти повинна повідомити своє рішення, але не забувай, що ти тепер мені винна.
— Тобто?
— Якби я не забрав тебе з відділку, тобі б довелося там довго сидіти. І який же це сором для майбутнього відомого дизайнера, якщо колись випливе така неприємність.
Мені вже більше не хотілося його слухати, тому я просто вийшла з того кабінету та зачинилася в себе в кімнаті. На очах з'явилися сльози, тому я просто сіла на ліжко та почала плакати. Невже справді нема іншого виходу? Впевнена, що якщо відмовлюся від його пропозиції, то про мрію відомого дизайнера можна забути. Навіть якщо мені вдасться ним стати, то моя репутація буде зруйнувала. Знаю, що тато про це подбає. Та і сама я не скоро досягну цього. Якщо чесно, то думала, що батько зробить мені подарунок на день народження і запропонує відкрити тут власну справу. Виходить, що не може все бути так просто, але я ж не хочу цього весілля. Мене дратує навіть одна думка, що моїм майбутнім чоловіком може бути Стас. Цей хлопець постійно знущався з мене та ображав, коли ми були дітьми. Навіть зараз, як бачимося, намагаємось не дивитися одне на одного, бо колишня неприязнь все ще залишилася.
Я витерла свої сльози, бо всередині була надія, що Стас відмовиться. Впевнена, що йому теж не подобається перспектива одруження зі мною.
Я втомлено лягла на ліжко та заплющила очі. Через те, що я вже добу не відпочивала, мені дуже сильно хотілося спати. На ліжку я пролежала цілий день, поки мене не розбудив стук у двері.
— Ти знову спиш, — крізь сон почула я голос мами. — Через дві години приїде твій майбутній наречений, щоб обговорити питання весілля, а ти ще досі лежиш на ліжку!
— По-перше, він не мій наречений, — сказала я та поклала руку на голову.
— Лізо, не дурій! Подивись на це з іншого боку, — мама сіла на ліжко біля мене та уважно глянула в мої очі. — Ти думаєш, що мені у вісімнадцять дуже сильно хотілося заміж? Та у мене не було вибору, і я зробила це, бо у мене був обов'язок перед своїм батьком. Я не могла нічого отримати з цього шлюбу, а ти можеш. В тебе є шанс відкрити свою справу. Ніхто не змушує тебе жити з ним до смерті та народити йому купу дітей. Якщо ви обоє вирішите розійтися, то ніхто не буде заважати вам це зробити. Лізо, ти повинна взяти з цього шлюбу по максимуму, щоб після розлучення не залежати ні від кого. Повір мені, це твій шанс стати відомою не лише на цьому континенті. Я вже давно дізналася, що мама Стаса товаришує з Амандою Вотерс.
— Ти серйозно? — здивовано спитала я та сіла на ліжку. — Ця жінка ж найвідоміший модельєр сучасності.
— Як думаєш, вона познайомить дружину свого єдиного улюбленого сина з найкращою подругою? — сказала мама з дивною посмішкою на вустах.
— То ти кажеш, щоб я використала цей шлюб у свою користь?
— Звісно, але тато не має про це знати. Нехай думає, що ти погодилась лише заради салону і своєї репутації.
— Добре, — я кивнула головою, бо ця ідея тепер здавалася мені не такою вже і жахливою. — Скажеш йому, що я погоджуюсь на це одруження.
— Ти зробила правильний вибір, — мама поклала руку мені на плече та усміхнулася. — Я піду, а ти починай збиратися, бо скоро прийдуть гості, щоб обговорити всі питання щодо весілля.
Мама піднялася з ліжка та вийшла з кімнати. Вона має рацію, бо у мене нема іншого виходу. Якщо я вже і вийду заміж, то візьму з цього шлюбу максимум для себе. Та тепер я маю зробити все, щоб після весілля ми зі Стасом розлучилися.