Приємна випадковість

Приємна випадковість

Спочатку Марічка перебрала весь одяг у шафі, потім разів три -чотири нафарбувалася, ще стільки ж разів змінила зачіску, і все одно вкрай незадоволена своїм виглядом попрямувала на таку важливу для себе співбесіду.

Усю дорогу до офісу вона розглядала себе у вітринах магазинів та у автомобільних вікнах. Вона то пришвидшувала, то сповільнювала крок, змінювала ходу, виправу, коректуючи та вдосконалюючи образ впевненої в собі цілеспрямованої жінки.

- Добрий день! Ви стосовно вакансії? - оперативно спрацювала дівчина-секретар, і Марічці не довелося підбирати необхідні слова.

- Добридень. Так. Я Марія Біла. Це я вам телефонувала, - сором’язливо промовила Марічка, опустивши довгі вії і погляд додолу.

- Проходьте, пані Маріє, на вас уже чекають, - мило проспівала молода співробітниця і блиснула мало не ангельською  посмішкою.

- Як? Уже? - запанікувала Марічка, поглянувши на годинника, на якому стильні довгі стрілки показували ще за десять другу.

- Так, проходьте-проходьте. У нас шеф надзвичайно привітний і коректний. Так що можете не хвилюватися зайве. - відповіла міс-бездоганність і прочинила перед відвідувачкою  двері, а тоді пошепки додала: - Усе буде добре...

Дівчина зібралася з духом і переступила через поріг.

- Марічка?! - приємно здивувався директор.

Перед дівчиною стояв той самий зраджений чоловік і її товариш по нещастю, що  ще недавно завітав до неї у квартиру із досить цікавою і нестандартною пропозицією.

- Олег?! - не менш здивованою виглядала і дівчина.

- Привіт, Марічко! Оце так зустріч! - не приховуючи радості, вигукнув директор. - То це ти роботу шукаєш? Молодець! Треба змінювати все, не тільки сімейний статус... Можеш розслабитися, я без співбесіди візьму тебе на це  місце…

- Серйозно? - привідкрила від подиву нафарбовані губи дівчина.

- Куди ще серйозніше? Після всього того, що ми... пережили! - вказав на крісло подрузі, а потім покликав адміністратора: - Наталю, дві кави, будь ласка. Цукор?

- Так, дві, будь ласка...

- Дві, Наталю!.. - усміхнувся чоловік підлеглій, і та швиденько заховалася за вхідними дверима.

- Дякую тобі за цю можливість! - вже спокійніше і впевненіше промовила Марічка. - Я не підведу! Чесно! Я землю зубами гризтиму, щоб довести…

- Тихо-тихо-тихо! Тільки нічого гризти не потрібно! - розсміявся Олег, точно радий бачити Марічку. - Спробуєш, а якщо виникнуть якісь труднощі, то не бійся - допоможемо, навчимо…

- Тисячу разів дякую! З першого разу і в яблучко - це неабиякий успіх! - не вірила у такий талан дівчина.

- Тобі дякую! Знаєш, як моя колишня собі лікті кусає, як дізналася від твого… ем... колишнього, що ми… Ну що нібито у мене є палка коханка… Я так потім сміявся, аж сльози виступили… - Олег замовк, коли двері знову відчинилися, і до кабінету зайшла висока струнка Наталя з двома біленькими чашечками на таці.

Вони мовчки зачекали, доки адміністраторка залишить їх на одинці, а тоді продовжили розмову.

- А ти... Як поживаєш? Не пробачила того козла, маю надію? - спостерігав зацікавлено за  сором’язливою новою працівницею керівник.

- Ні! Що ти! - замахала в знак протесту Марічка, ледь каву не розлила на новенький стіл. - За твоєї поради взяла аж чотирьох квартиранток. Дівчата такі чудові! Ми всі відразу потоваришували. Така щаслива, що тоді послухала тебе!

- Я за тебе радий! Вибач, немає багато часу розмовляти. У мене запланована наступна зустріч. Але тепер бачитимемося частіше. То ще поговоримо! Ти зараз йди до Наталочки, вона тебе відведе туди, куди потрібно, все розкаже і покаже.

- Добре, я розумію! Ще раз дякую! - сказала Марічка і, ніби той метелик, випорхнула з кабінету.