Епілог

Шість місяців потому
— Алло, — відповіла я на телефонний дзвінок від тітки.
— Привіт, Ніко. Як ти?
— Усе добре. Марк пішов на роботу, а я чекаю на репетитора. Ви як? 
— У нас все гаразд. Слухай, ти змогла б завтра з Марком до нас приїхати? Даня вже за вами сильно скучив і я теж, — з надією в голосі сказала тітка.
— Ну, я не знаю. Напевно, завтра не зможемо. Єгор Олександрович зараз дає Марку багато роботи. А я старанно вчуся, щоб вступити в університет. Ти ж знаєш, — вирішила збрехати я.
— Шкода, — засмучено відповіла тітка. — Ну, гаразд тоді. Була рада тебе почути.
— Добре, бувай. Цілую! І передай Дані від мене поцілунок!
— Передам, передам. Теж тебе цілую. Марку вітання.
— Угу, — відповіла я, і тітка вибила дзвінок.
— Вона повірила? — спитав у мене Марк.
— Звісно.
Ми сиділи на кухні в його квартирі й пили каву. Шість місяців тому ми повернулися в те місто, у яке я колись втекла з Вікою. Виявилось, що там була квартира його мами. І це те ж саме місто, де він народився. Я все ще працюю в кав'ярні, але тепер до мене приєдналась ще Віка. Оскільки вона знову посварилась з батьком, то вирішила повністю утримувати себе сама. Тітка з Данею залишились у своєму будинку. Інколи я сильно за ними сумую, але Марк для мене є всім. Саме тому ми зараз живемо разом. Даня ходить в школу й старанно вчиться, а тітка зайнята роботою в батька Віки. Виявилось, що Марк не вступив того року на архітектурний, тому зараз готується до вступу. Єгор Олександрович на даний час будує новий заклад, тому попросив Марка допомогти йому з дизайном. Зараз хлопець повністю зайнятий роботою, а я навчанням. Пробуватиму вступати в медичний університет. Навіть тітка сказала, що не проти. Завтра в неї день народження. Звісно, вона нам цього не сказала, а просто запросила в гості. Я вже давно знала про це, і ми з Марком вирішили зробити їй сюрприз. Саме тому я відмовила їй у запрошенні. Думаю, що це буде неочікувано для неї. 
— Усе, поїхали, — сказала я Марку, і ми пішли до машини.
Біля кав'ярні на нас чекала Віка. Вона мала допомогти нам вибрати торт і квіти. З нею ми досі найкращі подруги. Я дуже щаслива, що вона у мене є. 
— Як справи на роботі? — спитала я у Віки.
— Уф, жахливо. Я просто не звикла до такого. Треба постійно бігати від одного столика до іншого. А ці відвідувачі деколи такі противні.
— Так. Я знаю.
— Ну, ти ж зараз тільки два рази на тиждень виходиш, а я кожен день після пар.
— Як там Оля? — через деякий час спитала я. 
— Закохана в того Єгора, як божевільна, — відповіла дівчина.
— А він?
— Усі пилинки з неї здуває. Мене аж нудить від цих ніжностей.
— Можливо, вони одружаться? — спитала я в дівчини.
— Та може бути. Але ця перспектива бачити постійно того Артема мені аж ніяк не подобається.
— Чому? Він ніби хороший, — здивовано спитала я.
— Він поганий, Ніко. Справжнісінький поганий хлопець, — роздратовано сказала дівчина.
— Що в тебе з ним? — відкрито спитала я.
— Нічого, — швидко відповіла Віка й трохи зашарілася. — Я просто його ненавиджу!
— А Діма що? — вирішила вже все в неї випитати.
— Та бігає постійно за мною. Я навіть не знаю, чи кохаю його ще.
— То в тебе цілий любовний трикутник! — зробила висновок я.
— Який ще трикутник? — шоковано спитала в мене Віка.
— Ну ти, Діма й Артем! — з широкою усмішкою сказала я, коли ми вийшли з машини.
— Не верзи дурниць! — роздратовано сказала Віка і потягнула мене у квітковий магазин. Хм, цікаво... Значить, у неї зараз веселе життя. 
Згодом ми вибрали красивий величезний букет і неймовірний торт лавандового кольору. Зверху було срібними буквами написано «Вітаємо» і все прикрашено квітами. Також ми купили свічки з цифрами три та вісім. По дорозі ми ще заїхали в ювелірний магазин, і я забрала основний подарунок. Ми попрощалися з Вікою, вона попросила передати вітання тітці Елі. Дорога була довгою, і я трохи переживала за квіти. На наступний день ввечері ми зупинилися біля нашого будинку. Коли я подзвонила у двері, то відчинив Даня. Він вже хотів голосно закричати, але я жестом показала йому мовчати. Тітка стояла на кухні та щось готувала. Я взяла торт, а Марк ніс букет.
— Ві-та-є-мо, ві-та-є-мо, — всі хором закричали ми, а тітка аж налякалась. 
Вона так сильно зраділа, що аж почала плакати. Я підбігла до неї й обійняла.
— З днем народження, мамо! — щиро сказала я та поцілувала її в щічку. Думаю, у такий день можна її порадувати. Я передала їй торт.
— З днем народження, тітко Елю! — сказав Марк і теж поцілував її.
Він підніс їй букет і вона аж ахнула від здивування.
— Дякую, — зі сльозами сказала тітка. — Мені так приємно. Чому ти не сказала, що ви приїдете? 
— Ми хотіли зробити тобі сюрприз. 
— Мамочко, вітаю тебе! — сказав Даня й приніс якусь листівку, яку сам зробив.
Тітка присіла та міцно обійняла його.
— Ну, усе, — згодом заговорила жінка. — Зараз будемо вечеряти та святкувати. 
Вона переодягнулась у красиве синє плаття, а ми вже чекали її у вітальні. Згодом хтось постукав у двері, а Даня побіг їх відчиняти. До нас зайшов батько Віки, як завжди у костюмі та із серйозним виглядом. У нього в руках був величезний букет, навіть більший за наш і якась коробочка.
— З днем народження, Еліно! — він вручив їй квіти та віддав подарунок.
— Ну що ви, Володимире, — засоромилась тітка. — Не потрібно було. 
Що відбувається? Я щось пропустила? Пізніше ми повечеряли, запалили свічки на торті, а тітка загадала бажання. Потім я вирішила, що варто віддати їй свій подарунок. 
— У мене я для тебе ще один подарунок, — сказала я тітці, коли ми відійшли й вручила їй коробочку.
— Що це? — вона здивовано подивилась на мене.
У коробочці лежала срібна підвіска з невеликим кулончиком, в якому було залито пелюсток лаванди.
— Таке ж як і мій браслет, — сказала я й притулила аксесуар до підвіски.
— Справді, — захоплено сказала тітка.
— Я захотіла повернути тобі твій улюблений колір.
— І твій теж, — відповіла тітка. — Ох, дякую тобі, донечко! Для мене тепер це колір щастя.
— Ага, — погодилась я. — І кохання.
Ми повернулись у вітальню, і я сіла на диван поруч з Марком. Він ніжно гладив мене по руці, а я відчувала себе такою живою, закоханою та щасливою.