Випускний

Завтра вже нарешті настане той день, якого ми всі з нетерпінням чекали. На минулому тижні ми склали всі екзамени, я подала документи в декілька медичних університетів, які були досить далеко від цього страшного міста. Марк вирішив вчитися на архітектора, оскільки він непогано малював, а креслення йому вдавалось навіть дуже добре. А Віка після чергового детективного серіалу захотіла вступити на юридичний факультет. Її батько, звичайно ж, був проти, але не зміг ніяк вмовити дівчину. Ми з тіткою непогано спілкуємось і я роблю все, щоб виконати обіцянку, яку дала їй ще взимку.

Шість місяців тому
— Я прийняла рішення, — впевнено сказала я, коли зранку сиділа в кабінеті тітки.
— Я надіюсь воно правильне.
— Для мене так. Мені байдуже на те, що я не поступлю в медичний. Зараз усе, що я хочу, — це дізнатись правду. 
— Тобто ти вирішила далі пхати свого носа не у свої справи?
— Так, звісно. Я дізнаюся хто вбив моїх батьків і зроблю все, щоб винних було покарано. Хто б це не був.
— Ти думаєш, що це я вбивця, але ти сильно помиляєшся. Не витрачай свою юність на те, щоб відмовлятись від мрії та дізнатись правду, яка розіб'є твоє серце.
— Мені потрібна ця правда, якою б вона не була! Нехай мені потім і буде боляче, але я ні за що не залишу цю справу.
— Ти думаєш, що мені байдуже на тебе. Але насправді я хвилююсь і дуже ціную тебе. Інколи буваю нестерпною, але що ти хочеш від жінки, яку так сильно потріпала доля. Я лише думаю про тебе й не хочу, щоб ця правда розбила твої мрії та твої спогади з минулого.
— Я не розумію про що, власне, ти говориш. Минулого разу ти сказала, що якщо я дізнаюсь всю правду, то буду ненавидіти своїх батьків, а зараз ти кажеш про мої спогади. Про яку саме правду ти говориш? Це аж ніяк не пов'язано з убивством! Скільки ще навколо брехні?
— Якщо ти почнеш копати одне, то з іншого боку вилізе інше. Так побудоване наше життя. 
— Але чому ти не можеш мені розповісти?
— Тому що я не хочу руйнувати твоє уявлення про свою сім'ю. Ти багато пережила, як на свій вік, тому просто займися навчанням, друзями, мріями, хлопцем урешті-решт.
— Ви ж знаєте, правда? — я пильно подивилась на неї. — Це скоріше не питання, а ствердження.
— Про твої стосунки зі сусідським хлопчиком? 
— Так. Про них.
— Звісно, знаю. З самого початку, до речі.
— Чому ви мовчали? Чому не розказали Соні?
— До сьогодні я не хотіла розповідати, адже ти ж знаєш Соню. Вона ще та егоїстка, тому в будь-якому випадку почала б мститись. А тобі того не треба. 
— До сьогодні?
— Оскільки ти не захотіла приймати мою пропозицію, то я подумала, що це буде негарно з моєї сторони, що моя рідна донька не знає, що її сестра зустрічається з її ж хлопцем.
— Тобто це шантаж? Ви хочете, щоб я прийняла вашу угоду, а натомість ви нічого не розкажете Соні?
— Так. Ти все правильно зрозуміла.
— Я не можу, — я гірко засміялась, — ти говориш, що хвилюєшся за мене й у той самий час готова віддати мене Соні на знущання.
— Я не кажу, що вона обов'язково буде мститись тобі. Можливо, вона вирішить відігратися на хлопцеві.
Точно! Марк! Вона точно розповість всім за Аліну. А тітка, блін, розумна зміюка. Добре знає, куди потрібно бити. Це ж треба! Як сильно я б не хотіла дізнатися правду, не можу ризикувати майбутнім Марка. Що буде, якщо всі дізнаються, що він ледь не довів дівчину до самогубства?
— Добре. Я згідна з твоєю умовою.
— По руках, — тітка потягнула мені свою руку та я з великим "бажанням" потиснула її. — Отже, ти нічого не риєш, а я натомість мовчу.
— А медичний університет?
— Ну, як ти можеш бачити, то в нас склалась інша умова.
— Тобто він мені не світить...
Я встала й почала йти до дверей. Це ж треба так! На все вона має відповіді. Як можна настільки продумати всі ходи. Інколи в мене таке відчуття, що вона знає те, що станеться наперед. 
— Якщо я побачу, що ти дійсно виконуєш свою обіцянку, — раптом дещо невпевнено заговорила тітка, — то дозволю тобі вступити в медичний.
— Дякую, — сумно сказала я. — Для мене це справді дуже важливо. 
Я помітила, що тітка дивиться на мене якось не так. Не з ненавистю чи злістю, а з якоюсь рідною теплотою. Це, напевно, дивно, але я вперше відчула, що вона мені не просто знайома жінка, а тітка, моя рідна кров.

Теперішні дні
І я виконувала свою обіцянку так досконало, як тільки могла. Попросила Марка забрати в слідчого ту запонку, поставила її в маленьку коробочку й повністю забула про все, що дізналась. Я настільки звикла не думати про це, що інколи навіть уявляла, що цього всього нема. 
— Яку зачіску ви хочете? — спитала мене дівчина-перукар у салоні краси. 
— Ой, я не знаю, — розгублено відповіла я.
— Обов'язково зберіть її волосся на верх і залиште декілька пасм біля лиця, — вирішила за нас всіх Віка, якій вже почали крутити волосся. 
— Давайте так і зробимо.
— Вона має бути сьогодні найгарнішою.
— Ой, Віко, не перебільшуй.
— А що? Сьогодні в тебе подвійне свято: випускний і ти нарешті зможеш бути зі своїм хлопцем.
Віка знає про те, що ми з Марком зустрічаємось. Я розповіла їй, що ми разом, на День Святого Валентина. Тоді я в себе на парті знайшла великий букет червоних троянд і милу записку від Марка. Потім від ще подарував мені кулончик у вигляді сердечка й від тоді я його не знімаю. Віка, звісно, набігала на мене з питаннями і я вирішила, що варто їй розповісти. Тільки про ситуацію з Аліною я промовчала. Лише сказала, що у Марка та Соні домовленість до випускного, а потім ми з ним нарешті зможемо відкрито бути разом. 
Десь через дві години ми стояли в салоні та любувалися своїми відображеннями. Моє лавандове волосся було підняте на верх і зачеплене шпильками. З обох сторін мені на обличчя впало декілька пасм. А на голові красувався золотий віночок, який гарно вписався у загальну картину. Професійний макіяж зробив моє обличчя майже, як у зірок Голлівуду.  Губи мені підкреслили світлою помадою, а на повіки нанесли тіні в рожево-фіолетових відтінках. У Віки довге волосся спадало великими локонами, а верх був трішки зібраний. Макіяж гарно підкреслив їх чіткі риси обличчя, а помада бордового кольору зробила її губи ще повнішими.
— Блін, ми такі красотки, — захоплено сказала Віка, коли ми стояли вже одягнуті в неї вдома. Оскільки Марк їде на випускний з Сонею, ми з Вікою вирішили прийти разом.
— Ага...
— Та твій Марк впаде, як тебе побачить.
— Прямо-таки впаде, — засміялась я.
Моє плаття лавандового кольору спадало до самого низу. Верх був зроблений з тоненької сіточки, яка оздоблена мереживом і блискітками, а також невеликим декольте, який дозволяє помітити моє тату. Потім був атласний тоненький пояс, який ззаду зав'язувався в бант, а шифонова спідниця досягала долу. Також я взула срібні босоніжки на високих підборах.
Мій образ нагадував більше якусь принцесу, тоді як Віка вирішила стати викрадачкою сердець. Її темно-червоне плаття просто неймовірно виглядало на її фігурі й дуже гарно контрастувало з її світлим волоссям. Макіяж зробив її зелені очі ще яскравішими, а ці неймовірні чорні туфлі...
— Ти виглядаєш неперевершено!
— Ми, — виправила мене Віка. — Ми виглядаємо неперевершено. Як думаєш, Діма подивиться на мене сьогодні по-іншому? Зверне на мене увагу?
— Звісно! Він ідіот, що ще досі цього не зробив!
Через годину ми вже були на місці. Наш святковий зал був переповнений випускниками, яких важко було впізнати. Усі дівчата в нарядних сукнях із неймовірними зачісками, а хлопці в красивих костюмах. Коли ми прийшли, то я одразу ж почала шукати очима Марка. І якраз в цей момент він зайшов за руку з Сонею. Хлопець одразу ж кинув свій погляд на мене, але дивився він, мабуть, секунд пам'ять і пішов до своєї компанії. Усмішка на моєму обличчі одразу ж впала. Він навіть не показав, що вражений тим, як я виглядаю. Може, я йому не сподобалась? Мені навіть стало трохи сумно.
— Пішли вип'ємо, — покликала мене Віка.
— Ходімо.
Ми стояли й пили шампанське. Всюди лунала музика, дівчата з хлопцями танцювали разом. Я почула звук смс-ки та витягнула свій телефон. Повідомлення прийшло від Марка, і я його відкрила. 
«Ти сьогодні настільки красива, що мені аж мову відняло. Ти неймовірна!».
«Дякую. Ти теж нічого.» — швиденько відписала я. 
«Нічого? Хм... Ми з тобою потім це обговоримо. Не можу дочекатись, коли ми залишимось удвох.»
«Я теж. До зустрічі. Цілую!»
Я надіслала останнє повідомлення, а на моєму лиці красувалась величезна посмішка.
— Ну що він? Зацінив?
— Угу. Написав, що вражений.
— Я ж казала, що він впаде, — сказала до мене Віка, а я просто засміялась.
— Дівчата привіт!
— Привіт, — відповіла я до Діми, який непомітно підійшов до нас.
— Привіт, — сказала Віка. 
— Виглядаєте просто неперевершено.
— Дякую, — щиро відповіла я.
— Ви що, без кавалерів?
— Чому ти так думаєш? Вони ще не підійшли. А може, я таємно зустрічаюсь з Полом Веслі й саме зараз він зайде у ці двері! — обурено сказала Віка.
— Якщо в тебе хлопець Пол Веслі, то в мене тоді дівчина Ніна Добрев.
— Як класно!
— Пішли поговоримо, — звернувся Діма до Віки.
— Не піду я з тобою нікуди!
Але Діма другий раз не питав, а просто взяв Віку за руку та повів кудись на вулицю. Мене це не сильно радувало, тому що прямо зараз я залишилась сама, а в моєму полі зору танець Соні й Марка. Він тримає її за талію, а її рука лежить в його руці. Вони легенько хитаються з однієї сторони в іншу, а також про щось говорять. Червоні губи дівчини розтягнулись в широченній усмішці, а Марк теж засміявся. Я просто відвернулась і взяла ще один бокал шампанського. Як раптом почула, що біля мене хтось стоїть.
— Привіт, — сказала тихо Ася.
— Привіт, — здивовано відповіла я. Ми з нею не розмовляли вже майже вісім місяців.
— Я знаю, що образила тебе тоді та хочу вибачитись. 
— Добре, вибачаю.
— Ну, я бачу, що все не так просто. Я лише хочу тобі все пояснити.
— Тобі нема чого мені пояснювати. З тобою ніхто не дружив і ти знайшла мене, але коли Соня захотіла, щоб ти знову стала її подругою, то ти просто мене покинула. 
— Це ти так думаєш. Але насправді все було не так.
— Дійсно? А як тоді все було? Розкажи! Чи ти знову будеш шукати різні тупі виправдання.
— Послухай, я не хотіла переставати з тобою дружити. Ти для мене була дуже важливою. Але коли я розповіла тобі за Назара, то хотіла, щоб ти пораділа за мене. Але ж ні, ти просто образилась, що я тобі раніше не розказала. 
— Так, я знаю, що тоді трохи погарячкувала. Але ти ж одразу стала знову для Соні найкращою подругою, а я лишилась одна. 
— Я стала її подругою, бо ти тоді мене сильно розізлила. Я думала, що ти побудеш декілька днів одна та зрозумієш свою помилку.
— Але у мене з'явилась Віка.
— Так, ти здружилася з Вікою і це мене страшно бісило.
— Чому ти мені раніше цього не сказала? Можливо, ми б змогли повернути свою дружбу. 
— Тому що Віка за один день стала тобі на стільки близькою, на скільки я не змогла навіть за два місяці. Я розуміла, що навіть якщо ми знову станемо друзями, то ти ніколи не будеш довіряти мені так, як їй.
— А ти, своєю чергою, ніколи не цінувала мене так, як Соню.
— Так, Соня була для мене всім два роки тому, але зараз... Зараз вона інша. Я не впізнаю добру й милу Соню. Якби не Назар, я б не змогла бути в тій компанії. Вони вже зовсім не такі хороші, якими були колись.
— Ти щаслива з ним?
— Чесно, так! Він замінив мені всіх. Тебе, друзів, батьків. Я не уявляю свого життя без нього. Я дуже рада, що ти тоді на вечірці вдарила мене ліктем і змусила поговорити з ним.
— Ой, точно, пам'ятаю, — я засміялась, бо дійсно була рада, що ми змогли поговорити.
— Тому дякую тобі за все. І ще раз прошу вибачення.
— Асю, звісно, я тебе пробачаю. Але ж ти розумієш, що ми не зможемо більше бути такими подругами, як тоді. 
— Авжеж розумію. Але ми тепер хоча б зможемо поговорити при зустрічі.
— Я дуже рада за тебе і Назара. Ти заслуговуєш такого, як він.
— Дякую, — Ася посміхнулась і ми стукнулись своїми бокалами. 
Віка ще не повернулась, тому я продовжувала говорити з Асею. Вона зовсім не змінилась. Далі така ж весела, жвава й дуже цікава дівчина. Мені було приємно з нею спілкуватись, не зважаючи на нашу сварку.
— А зараз, дорогі наші випускники та гості, — заговорив у мікрофон ведучий. — Ми оголошуємо короля і королеву школи!
Усі голосно зааплодували, а я просто закотила очі.
— Цілий тиждень, — продовжував хлопець, — ви старанно голосували за наших кандидатів, тому я зараз відкрию конверт і оголошу наших переможців. Підтримайте мене оплесками!
Всі знову почали плескати. І я помітила, як повернулась Віка. Вона не була засмучена, але також і не дуже щаслива. Нічого, випитаю в неї все потім.