Остаточний вибір

Я сиділа в машині Марка й чекала, коли ж нарешті він заговорить. Бачила, що йому важко, він сильно вагався, чи варто мені розповідати. Мене це вже починало трохи злити, але бажання дізнатися правду перемогло. Я помітила, як Марк зробив глибокий вдих і повернувся обличчям до мене.
— Ти, напевно, не знаєш, але два роки тому в нас у школі була одна дівчина. І я її дуже сильно образив. Я справді не хотів і навіть не думав, що так вийде. Але нічого вже не повернути.
— Що сталось з нею? Де вона зараз? — я побачила, як він хвилюється, і мені стало страшно.
— Вона була на рік молодша, якраз перейшла в нашу школу. Її батьки постійно переїжджали й вона часто міняла місце проживання. Аліна була дуже тихою, сором'язливою, такою собі «сірою мишкою».
— Почекай! Аліна? — здивовано перепитала в Марка, чи правильно я почула.

Це ім'я знайоме мені. Саме про неї говорила Ася, коли розповідала про ті записки.
— Так. Її звати Аліна. На той час ми робили дуже багато дурниць. І в нашій компанії була заведена одна гра: ми укладали парі на щось або когось. 
— І ти поспорив на неї? — я не могла повірити.

Це жахливо! Я звичайно бачила багато таких фільмів, але, щоб насправді.
— Не те щоб сильно хотів, але я ще жодного разу не програвав. До того часу. Узагалі це все придумала Соня. Вона почула, як Аліна говорила, що їй подобаються такі хлопці, як я, а вона ще ні з ким не зустрічалась. Саме тоді Соня й запропонувала мені поспорити на дівчину. Спочатку я мав просто гуляти з нею, ходити на побачення та поступово закохати в себе, а потім перед усією школою кинути її, і тим самим осоромити.  Про це знали тільки Соня і Назар. 
— І що ж було далі?

З одного боку мені було шкода дівчину, але з іншого дуже цікаво, що ж таке сталось. Можливо, він закохався в неї, а вона його кинула? Ні! Ні! Не може такого бути, Ніко! Вона точно закохалась в нього. Це все твоя ревність. Але ж щось таки було!
— Я почав виконувати свій план. Спочатку ніби випадково зіштовхнувся з нею в коридорі й познайомився. Потім у знак вибачення запросив її на побачення, але вона відмовилась. На наступний день я поставив їй на парту маленьку троянду з невеличкою запискою, де вибачився перед нею і запросив погуляти. Вона знову ж таки відмовила. На наступний день я зробив теж саме, але все було марно. Вона просто мене ігнорувала. Чим більше Аліна мене відштовхувала, тим більше я хотів виграти той дурнувате парі. Одного разу я помітив її в парку, який знаходився неподалік від школи. Виявилось, що вона живе в тій стороні міста. Аліна сиділа на лавці та читала книгу. Вона була, як ангел. Така спокійна, чиста й наївна. Мені стало шкода її, тому я вирішив, що відмовлюся від цього всього. 
— Але Соня не дозволила... — сказала замість Марка я. Це було зовсім передбачувано.
— Так. Вона сказала, що це низько з мого боку відмовлятись від такого плану й так просто програти. Соня сказала, що я слабкий і нудний, бо навіть не зміг зацікавити таку дівчину, як Аліна. Тому я просто вирішив, що, усупереч усьому, доведу цю справу до кінця. Потім я почав писати їй записки й таємно підкладати їх їй то в рюкзак, то на парту, то в книги. Згодом я отримав від неї відповідь. Так ми почали постійно передавати один одному записки. Десь через тиждень ми пішли гуляти. Якщо чесно, то вона була дуже навіть хорошою дівчиною. Хоч і виглядала тихою та простою, але водночас вона була дуже ніжною. Нам було цікаво й весело проводити разом час. З кожним разом я все більше і більше розумів, що не хочу, щоб вона закохалася у мене, не хочу робити їй боляче. Вона стала для мене дуже дорогою людиною.
— Але вона закохалася, — знову догадалась я, а Марк тільки кивнув і відвернув погляд до вікна.
— Закохалась, як божевільна. Ми з нею одного разу гуляли ввечері в парку, я її поцілував. Я знав, що недалеко від нас були Соня і Назар. Вони постійно слідкували, як просувається наша гра. Тому це був виграшний хід для мене, але тільки не для Аліни. Виявляється, що це був її перший поцілунок. Після нього вона ніби з глузду з'їхала. Аліна постійно переслідувала мене, ходила за мною, писала ті записки. Я бачив, що з нею не все в порядку, тому не міг більше продовжувати цю гру. Повідомив Соню і Назара, що здаюсь і не збираюсь кидати Аліну перед усією школою, а тим більше соромити її перед усіма. Потім ввечері я підійшов до її будинку, де ми мали зустрітись. Оскільки розумів, що вона все дуже сильно близько бере до серця, то вирішив, що ні в якому разі не розповім їй про це парі. Я просто сказав, що помилився і насправді вона не подобається мені. Але Аліна не повірила. Вона почала плакати й кричати, що я не можу її кинути, бо ніби закоханий в неї. Я намагався її заспокоїти, але нічого не помагало. У неї стався якийсь дивний приступ, тоді вибіг її тато та швидко завів у будинок. Я ще довго не міг отямитись і просто стояв на місці. Декілька днів її не було в школі. Я вже майже забув про її існування. Але згодом вона повернулася, як і її записки. Вони були всюди. 
— Що вона тобі писала? У тих записках?
— Спочатку просто те, що не може без мене, що постійно думає та хоче знову бути разом. Я її ігнорував, але потім вона почала писати зовсім інше. Аліна погрожувала, що якщо не повернусь до неї, то вона собі щось зробить. Мені було страшно за її життя. Я просто бачив, що вона не здорова. Але тоді я подумав, що вона просто все придумала.

— Одного разу в ночі, — Марк важко зітхнув, а я зрозуміла, що це найважча частина нашої розмови, — Аліна написала мені повідомлення про те, що вона скоїть самогубство. Я прочитав це повідомлення набагато пізніше, ніж вона надіслала, тому почав одразу ж дзвонити. Спочатку були просто гудки й ніхто не брав трубки, але потім виклик прийняли. Заговорив чоловічий голос. Це був її тато. Він повідомив мені, що вона випила купу пігулок і зараз у лікарні. 
— Вона вижила? — мені стало страшно за цю бідолашну дівчину, а також за Марка. Не можу уявити, як йому важко жити з таким тягарем.
— Так. Її батько сказав, що вона з дитинства страждає психічними розладами й уже декілька разів намагалася себе вбити. Саме тому вони постійно переїжджають. Я пояснив татові Аліни, що думав, що закоханий у його доньку, але зрозумів, що помилився і захотів розійтися з нею, але вона ніяк не могла це прийняти. Ти знаєш, а я слабак!
— Що? Не говори дурниць! — я хотіла його підтримати, тому що бачила, наскільки йому важко.
— Я навіть не зміг зізнатися, що насправді уклав парі на неї й вона мені зовсім не подобалась. 
— Ти просто не розповів всю правду. Ти можеш собі уявити, що вона вчинила б, якби дізналась про це.
— А вона й довідалася.
— Що? — я здивовано подивилась на нього.
— Саме тому захотіла себе вбити. 
— Не можу повірити, — прошепотіла я. — Але звідки?
— Я не знаю. Я жахлива людина: довів дівчину до самогубства, заради власної вигоди. Ледь не вбив її!
— Спокійно, — я легенько погладила його. — Вона ж вижила.
— Зараз Аліна живе в іншому місті, постійно проходить лікування у клініці. 
— Ви спілкуєтесь?