Складний вибір

Уже пройшло близько місяця відтоді, як ми поговорили з Марком. Я ще досі не змогла зробити свій вибір. Він намагався зв'язатися зі мною й декілька разів дзвонив, але я сказала, що мені потрібно набагато більше часу. Також я повністю скасувала наші вечірні зустрічі й жодного разу не прийшла біля озера. Не знаю, можливо, я перебільшую, але це здається таким неправильним ділити Марка з Сонею, незважаючи на те, як сильно я за ним сумую.

Усі мої спроби поговорити з сестрою були просто марні. Вона взагалі не слухала мене, а коли я сказала, що здається закохалася в одного хлопця і чи не могла б вона поговорити зі мною по-дівочому, то вона просто засміялась і сказала, що мені тут нічого не світить.

Уже сьогодні перший день зими й на вулиці намело трохи снігу. Як би я не любила тепло та запах квітів, але все-таки зима — моя улюблена пора року. Мені так подобається прогулюватись під прохолодним повітрям і відчувати, як під взуттям скрипить сніг, а коли падають сніжинки — усе навкруги стає казковим.

 Мені зовсім не віриться, що то вже грудень і скоро закінчиться перший семестр. Деякі вчителі вже попередили, що з цього тижня починаються контрольні роботи та щоб всі здавали свої недоробки. На даний час, ми з Вікою найкращі подруги. Інколи я помічаю Асю, коли вона сидить у Назара на колінах, чи коли сміється зі всією їхньою компанією. Деколи я справді шкодую, що наша дружба так швидко закінчилась, хоча думала, що вона буде дуже міцною, але Віка настільки хороша, що повністю замінила мені й подругу, і сестру. 
— Подай мені, будь ласка, ложечку, — звернулась до мене Віка.
Майже кожного вечора або я приходжу до неї, або вона до мене. Ми дивимось фільми, обговорюємо різні теми, їмо морозиво(як і сьогодні) або об'їдаємось чипсами й попкорном. Віка справді стала для мене тою подругою, яку я завжди хотіла мати.

Оскільки сьогодні субота, то я залишилась у неї ночувати. Моя тітка дуже поважає їхню сім'ю, тому без вагань відпускає мене, а також дозволяє Віці ночувати в мене. Кімната подруги рожевого кольору з великим білим ліжком і додатковими меблями, а також збоку величезна гардеробна. Це дуже нагадує мою стару кімнату, саме тому мені тут так затишно. За цей час ніхто не помітив моєї тату, адже я постійно одягаю светри, або кофточки. Батько Віки помітив її тату десь через три тижні, коли вона її зробила. Спочатку він був сильно незадоволений і між ними відбулась серйозна суперечка, але насправді він дуже сильно її любить, тому йому не лишилось нічого іншого, як змиритись.
— Ти взяла ванільне морозиво?
— Так, твоє улюблене, і собі шоколадне.
— Що ми будемо сьогодні дивитись?
— Навіть не знаю. Мені здається ми за цей місяць передивились всі мелодрами та комедії, які тільки можна було б.
— Як щодо якогось серіалу?
— І знову заснути на двадцятій хвилині?
— Добре, — погодилась я. — Пропоную тобі два розвитки подій. Перший: вмикаємо якусь спокійну музику та розмовляємо, або другий: клубна музика й танці.
— А як щодо двох варіантів? — Віка широко посміхнулась. — Спочатку розмовляємо, а потім танцюємо. 
— Домовились, — сказала я і засунула добру ложку морозива собі в рот.
— І щоб нам було потім веселіше, у мене тут є схована пляшечка червоного вина.
— А якщо батьки зайдуть?
— Уф, я ж тобі казала. Вони пішли на день народження татового друга й будуть дуже довго, тому все чисто.
Ми хоч і не часто випиваємо, але оскільки нам уже майже сімнадцять, то інколи собі дозволяємо. Люблю я Віку за цю її відвертість. Хоча ми й зараз дуже близькі, але я ще не наважилась розповідати їй про Марка, хоча намагалась декілька разів.
— Про що будемо говорити? — відірвала мене від думок Віка.
— Про хлопців, — впевнено сказала я.
— Добре. Тоді ти перша, — швидко викрутилась Віка й почала їсти своє морозиво.
— Ах, ти хитрюга. Ну гаразд. Коли я навчалась у своїй старій школі, у мене був хлопець Максим. Він був дуже розумний. Ми вчились в паралельних класах. Оскільки він жив недалеко від нас, ми були з ним знайомі з самого дитинства. Він мені подобався, дійсно подобався, але я не можу сказати, що була закохана. Ми деколи ходили в кіно, кафе, на прогулянки. Інколи цілувались, але це було так просто. Я навіть нічого не відчувала. Потім, коли в мене вже померли батьки, він дізнався, що я переїжджаю в інше місто, то просто кинув мене, — я відчула як на очі підступили сльози. 
— Ой, бідненька, — почала мене заспокоювати Віка. — Він тебе зовсім не вартий.
— Я знаю. Але це все одно образливо. Можливо, якби я його кинула, то все було б інакше. Насправді декілька разів намагалася це зробити, але не хотіла його образити. А він навіть не потурбувався про мої почуття. Просто сказав, що він не розуміє стосунків на відстані, а також, що я йому вже не подобаюсь. Тоді я трішки посварилась з ним і так ми більше не підтримували зв'язок. 
— От, козел! Як він взагалі міг кинути таку дівчину як ти? Та хлопці мають пісок цілувати, по якому ти ходиш.
— Віко, зараз сніг, — я засміялась.
— Яка різниця! Він не мав права так вчинити з тобою.
— Добре, тепер твоя черга.
— А що розповідати? Я навіть ні з ким не зустрічалась.
— Серйозно? — я не могла в це повірити. Віка була приголомшливою блондинкою з зеленими очима й неймовірною фігурою. — Але чому? Ти ж така неймовірна!
— Мені важко довіритись людям.
— Але ж хтось тобі подобався.
— Я не казала, що не закохана, а просто, що ні з ким не зустрічалась.
— Ну і хто він? Той, у кого ти закохана?
— Ем...це, — я помітила, як в неї почервоніли щоки, — Діма.
— Що? — я здивовано подивилась на неї, і в мене ледь ложка з морозивом не впала. — Діма? Так він же ніби по Соні сохне.
— Я знаю. 
— Розкажи мені все, — я взяла її за руку. —Ти можеш мені довіряти.
— Як я і казала раніше, то наші матері були дуже близькими подругами. Діма завжди приходив до мене гратись, а я ходила до нього. Ми були дуже хорошими друзями, але він завжди був для мене більше ніж просто друг. Я могла йому розповісти про будь-які дурні проблеми, а він завжди мене підтримував. І ось в дев'ятому класі на одній з вечірок я наважилась зізнатись йому у своїх почуттях. Коли сказала, що більш ніж впевнена, що закохана в нього, то він просто подумав, що я жартую і відповів, що я ніхто більше ніж сестра. Я тоді сильно образилась і довго плакала. Почала уникати його, навіть не хотіла бачити. Напевно, Діма тоді й зрозумів, що я говорила правду про свої почуття, тому одного вечора прийшов до мене та почав заспокоювати мене. Він сказав, що я йому дуже близький друг, а зараз в нього є дівчина, у яку він дійсно закоханий. Мені було настільки боляче.
— Не знала, що все було так серйозно, — я обійняла Віку і відчула, що мушу її підтримати.
— Але це ще не все. Я хотіла дізнатись хто вона. Хто та дівчина, яка змогла зробити з мого доброго і хорошого Діми такого поганого хлопця. Я почала здогадуватись, що це Соня, тому що декілька раз бачила, як вони гуляли. Але для мене це було дуже дивно. Ну ти ж знаєш її. Тоді я пішла до своєї сусідки Іри.
— Чекай, Іра? Щось знайоме. Це ж та що... — Віка кивнула.
— Так. Це та, що переписувалась з Асею. Я знала, що вони ходять разом на танці. Тому попросила їй написати Асі, чи та знає щось про Соню. Ну ти знаєш, що з того вийшло. 
— Тобто це ти посварила Соню й Асю? 
— Так, і мені дуже соромно за це. Я не думала, що так станеться. Просто я була сильно закохана. Діма одразу же зрозумів, що це я. Він сильно розлютився, бо саме через це вони й розійшлись. Тоді він сказав, що нашій дружбі кінець. Ось таке от закінчення.
— Добре, а як тоді вийшло так, що ти опинилась в їхній компанії? Подружилась з Сонею?
— Ми були разом з батьками на прийомі й Соня сама заговорила зі мною. У принципі, вона не мала з ким дружити, а мені це було лише на руку. Я хотіла помститись Дімі за те, що зробив мені так боляче. І, знаєш, мені це вдалося. Уяви, як йому було бачити колишню найкращу подругу та колишню дівчину в одній компанії з іншими хлопцями. Але, якщо чесно, то мені дуже соромно за свої вчинки. Це було так по-дурному й по-дитячому. 
— Не хвилюйся, я не буду тебе засуджувати. Я тебе розумію.
— Але це було все так неправильно. Можливо, вони дійсно були закохані, а я через свій тупий егоїзм їх розлучила.