Розчарування 2

Після закінчення тренування я прийшла додому сильно розлючена. Ніяк не можу змиритись з вчинком Асі, а також з поведінки Соні. Як людина в один момент може говорити, що хоче мати таку сестру як я, а в інший сказати, що це все було для її вигоди? А ще сьогодні Марк не прийшов на наше щасливе місце. Я досить довго на нього чекала, але він так і не з'явився.

Я ніяк не могла заснути, від постійних думок на очах з'явились сльози. Спочатку я намагалася заспокоїтись, але все марно. Я лежу на ліжку й ридаю, бо мені настільки образливо, настільки сумно. От, якби цього всього не було! Якби батьки були живі, якби я нікуди не переїжджала, якби не зустріла цих усіх людей. Можливо, я була б там щасливою, а тут одні розчарування. 
Зранку я прокинулась у дуже поганому настрої. Я навіть не хотіла йти в ту дурнувату школу. Сьогодні вперше я навіть не думала про те, що саме вдягнути, тому просто взяла звичайні джинси, светр та пальто. 
— З тобою все добре? — спитала мене тітка. — Ти маєш кепський вигляд. Може, ти захворіла?
— Зі мною все нормально.
— Ти впевнена?
— Так! — мені вже це набридло. Для чого тітка вдає, що їй цікаво, якщо вона навіть не хотіла, щоб я народилась? Бісить це все!
— Добре. Якщо ти так кажеш. Сідай тоді снідати.
— Я не хочу, — сказала я та почала одягати пальто.
— Ти точно в порядку? Може, лікаря викликати? 
— Я пішла. До побачення!
Тітка ще щось там кричала, але мені було байдуже. Я просто вийшла на холодне повітря й попрямувала до школи. За цей час я змогла трохи освіжити свої думки та повністю заспокоїтись.

Зайшовши в клас, я одразу ж помітила, що у мене парта вільна: Ася сиділа з Сонею. Тоді коли Віка, яка раніше була з Сонею, тепер сидить одна на передній парті. Цікаво, що ж сталося? Може, Соня та Віка посварились через Асю? Перші уроки я сиділа одна. Якщо чесно, мені було навіть не дуже погано чи нудно, хоч і не мала з ким поговорити й посидіти в їдальні. Також я помітила, що Віка теж була постійно сама. Мені стало дуже цікаво, тому я вирішила поговорити з нею.
— Привіт! — привіталась я, ставлячи свою їжу біля неї.
— Привіт, — здивовано подивилась на мене Віка.
— Я бачу тебе теж друзі кинули.
— Ага, — вона сумно подивилась на їхню компанію. — Уже більше ніж рік ми з Сонею були найкращими друзями, але тільки як повернулась Ася, то вона одразу ж мене кинула. Вона завжди довіряла тільки їй, тому я точно знала, що коли Ася вибачиться, то Соня зразу ж їй пробачить.
— А яка тоді проблема з тобою? Дружили б собі троє.
— Я теж спочатку так думала, але все-таки вирішила поговорити з Сонею. Я спитала в неї, чому вона так швидко пробачила Асі, але Соня вирішила, що я ніхто й мені не треба про це знати. Якщо чесно, то вона ніколи мені нічого не розказувала. Я ніколи не відчувала від неї справжньої підтримки, розумієш?
— Така ж ситуація. Якщо мене про щось питала Ася, то я одразу ж їй все розповідала, а коли я питала щось про неї, то вона завжди знаходила якійсь відмазки й нічого мені не розповідала.
— Отак ми з тобою за один день стали ізгоями в школі.
— Ой, і не кажи. 
Ми ще всю перерву говорили з Вікою. Я дізналась, що вона одна дитина в сім’ї. Її батько має свою мережу магазинів, а мама давно померла. Зараз у неї є мачуха, яка виявляється є нашою вчителькою хімії, але у Віки з нею дуже погані стосунки. Я дуже часто помічала, як Віка могла зробити їй якесь зауваження чи просто нахамити. Тоді я думала, що вона просто стерво, але виявляється у неї дійсно є на це причини. Усі наступні уроки ми сиділи разом і постійно про щось говорили. Часто я помічала, що на нас дивляться то Соня, то Ася. 
— Я так рада, що ти заговорила зі мною в їдальні! — сказала мені Віка, коли ми вже вийшли зі школи. — Чесно, я думала, що буду сама в цій школі, але тепер у мене з'явилась ти.
— Я теж дуже рада, що ми з тобою здружилися.
— Ми тепер покажемо їм, де справжнє пекло! — впевнено сказала Віка. — Зробимо все, щоб вони пошкодували, що так вчинили з нами!
— Добре, партнере! — сказала я і потиснула її руку.
— Нам треба придумати план. Може, прийдеш сьогодні ввечері до мене?
— Я б з радістю, але мені не вийде, — я вирішила відмовитись, адже сьогодні планую піти до озера й нарешті побачитись з Марком. 
— Ой, дійсно! У тебе, мабуть, якійсь плани, а я отак одразу до себе кличу. Як щодо завтра?
— Можна після школи.
— Добре. Ну тоді до завтра!
— Ага, бувай! — Віка посміхнулась і нахилилась, щоб обняти мене.

Нарешті за всі ці дні хоч щось хороше. Не думаю, що зможу ще довіряти Віці, але вона справді мені сподобалась. Можливо, я нарешті знайшла справжню подругу. Після уроків я з досить хорошим настроєм пішла додому. 
— Доброго дня! — крикнула я, як тільки зайшла в будинок.
— О, Ніко, ти вже прийшла! Підійди сюди. Нам треба поговорити.
— Добре, тітко.
Я зняла своє пальто й сіла на диван біля тітки.
— Ніко, розкажи мені, що в тебе сталось?
— Нічого. А чому ви питаєте?
— Останнім часом ти дуже дивна. Постійно якійсь нові вибрики. Пішла до школи, одягнута як незрозуміло хто, посварилась з вчителем, пофарбувала волосся. Що з тобою?
— Послухайте, зараз сталось дуже багато подій, які мені зовсім не подобаються та засмучують. Це моя можливість трішки заспокоїтись. Мені зараз дуже самотньо, тому хотіла привернути увагу. Я дуже сильно сумую за батьками, кожного дня мені все гірше і гірше без них. 
— Я розумію, що тобі сумно, але ти повинна змиритись з цим. Ти не маленька дитина, тому можеш усе прийняти.
— Але це все не те! — я вже не стрималась і перейшла на крик, а з моїх очей полились сльози. — Це не та кімната! Не та школа! Не ті люди! Я тут нещасна, розумієш? 
— Заспокойся, будь ласка. Ти не є одна. Ми твоя сім'я.
— Сім'я? Яка до біса сім'я? — я швидко встала й почала голосно кричати крізь сльози. — Ти постійно то кричиш, то чимось незадоволена. У тебе завжди якійсь проблеми й претензії до мене. Твій чоловік — останній козел, який мало що тобі зраджує, так ще й мене ненавидить. А твоя дочка? Вона мене любить? Та вона зробить усе, щоб мене знищити. Вона просто зіграла зі мною в тупу гру заради її вигоди.Ти кажеш, у мене сім'я, а насправді я живу з людьми, які тільки радітимуть, якщо мене не буде.
— Ти не можеш так говорити! Можливо, я спочатку погано до тебе ставилась, але я справді тебе полюбила.
— Я не можу бути тут, розумієш? Уже нікому не вірю. Мені настільки погано, що я задихаюсь тут. 
— Так, Ніко! Ти щось собі вигадала й зараз в тебе істерика. Йди до себе в кімнату та заспокойся. Поговоримо тоді, коли ти будеш у порядку.
— Я йду прогуляюсь.
Я пішла до дверей і мої ноги повели мене в єдине місце, яке зможе мені допомогти. Коли я прийшла, то Марка там не було. Напевно, він і не прийде. Але десь всередині все ще була надія, що він з'явиться. Я просиділа ще десь годину, але його ще не було, тому я встала і вирішила йти додому. Недалеко з'явився Марк і підійшов до мене.
— Я думала, що ти не прийдеш, — сумно сказала я, а Марк став навпроти, але на значній відстані.
— Але я прийшов, — якось трохи злісно сказав Марк.
— Тебе вчора не було, а я чекала, що ти прийдеш.
— Ти чекала? Мені здалось, що в тебе мала бути зустріч з Дімою.
— Що? Звідки ти це взагалі взяв?
— Я бачив, як ти давала йому свій номер.
— Ну і що? Я просто побачила в нього тату й попросила його, щоб він домовився зі своїм другом, тому що я хочу собі зробити.
— Ти хочеш зробити тату?
— Так! — я завернула очі. — І він мав зателефонувати мені тоді, коли домовиться, щоб я знала, коли саме мені потрібно прийти.
— Чому ти мені не сказала, що ти хочеш тату? Я міг ми домовились і відвести тебе.
— Можливо, тому, що ти постійно з Сонею. І я не бачила в школі, що ти дуже сильно хочеш зі мною спілкуватись.
— У школі все зовсім по-іншому. І я не можу кинути Соню.
— Чому ти не можеш її кинути?
— Бо не можу!
— Ти її любиш? — спитала я, а серце пропустило декілька ударів. Я почала сильно хвилюватись. Звичайно, він її любить. Навіщо я це спитала?
— Ні, не люблю! — впевнено сказав Марк.
— Тоді чому? Чому ти з нею? — сказала я і зробила декілька кроків вперед.
— Бо я обіцяв, що не покину її, — він підійшов ближче.
— Чому? Ти говориш якимось загадками.
— Я не можу тобі розказати. Це не моя таємниця.
— Добре, а хто тоді я? Хто я для тебе?
— Чесно, — він зробив ще один крок, — я не знаю!
— Не знаєш... — тихенько прошепотіла я й опустила голову, а на очі почали навертатись сльози. — Тобто він нічого до мене не відчуваєш.
— Ти мені подобаєшся, — сказав Марк і я подивилась йому прямо в очі. — Я ніколи такого не відчував. Тоді, коли я побачив тебе у вікні, у мене зразу ж з'явилось таке відчуття всередині, якого я не міг зрозуміти.
— Чекай, ми вперше зустрілись хіба не в школі?
— В школі. Але я побачив тебе ще раніше. Тільки як ти приїхала. Ти дивилась з вікна,коли ми з хлопцями стояли на вулиці. Тоді я швидко вернувся до себе в кімнату і декілька хвилин дивився на тебе.
— Так, я тоді помітила вас, але я не думала,що ти бачив.
— Повір, я одразу тебе помітив. І не тільки я.
— Що ти маєш на увазі?
— Ти дуже гарна дівчина, тому багато хлопців помітили тебе. І як мене бісило те, що вони звертають на тебе увагу.
— Ти ревнував мене?
— Ще й як! В деякі моменти я думав, що з глузду з'їхав. Особливо, коли бачив тебе з Дімою. Мене аж трісло від злості. Не знаю чи ти мені повіриш,але ти правда мені подобаєшся. 
— Просто я не хочу відкривати свої почуття, бо не впевнена, що ти говориш щиро.
— Я розумію. Це через ту ситуацію з Василем. Боже, цей придурок! Він мав просто тебе обняти чи доторкнутись рукою, але він вирішив поцілувати тебе. Я тоді сильно розлютився і вдарив його.- от чому я бачила тоді на Васі синець. Не можу повірити,що Марк це зробив!- Ну і ще я пригрозив йому,щоб більше не підходив до тебе. 
— Ти справді це зробив?
— Так. До речі не знаю, чи тобі можна довіряти. Ти ж ще не зробила свого ходу.
— Ти впевнений?
Я підійшла до нього, огорнула руками його шию і поцілувала. Цей поцілунок був дуже ніжним. Я могла відчувати, яке тепле його тіло, яке м'яке волосся, а цей запах. Я б заховала його собі кудись в баночку і нюхала вечорами. Я вже божевільна! То точно. Ми досить довго цілувались, а потім я просто обняла його за шию і притиснула своє обличчя на його плече. Марк погладжував мене по спині, а я просто закрила очі і вперше за сьогоднішній день відчула спокій і гармонію. Мені біля нього так легко. Я відчуваю себе вільною, коли Марк біля мене. Як тільки він усміхнеться мені, то в мене ніби з'являються крила, які підносять мене високо в небеса, де я є сама собою, де я ....щаслива?