Розчарування

Я встала з ліжка й одразу ж пішла у ванну. Коли я почала чистити зуби, то ледве відкривши очі, подивилась на себе в дзеркало. Це не сон! Я дійсно пофарбувалась в лавандовий і це просто неймовірно! Швидко ополоснувши рот від зубної пасти я забігла до себе в кімнату і відкрила шафу. Що ж таке сьогодні одягнути?

Я розуміла, що мій вчорашній образ зовсім не підходить до мого нового відтінку, тому потрібно знайти щось дуже гарне. Перше, що впало мені в очі — біла блуза з відкритими плечима. Я одразу ж зрозуміла, що одягну її, можливо, з ...джинсами? Чи взяти штани? У кінцевому результаті я одягнула чорні джинси й ту білу блузку. Також я  взула свої сірі черевики на підборах. Оскільки вже кінець жовтня, то на дворі досить холодно, тому я ще взяла сіре пальто.

Волосся я залишила розпущеним і трішки накрутила його. Макіяж зробила максимально ніжним, тільки губи підвела темною помадою. Свій образ я доповнила довгими сережками. Я дивилася на себе в дзеркало і не могла впізнати. Як сильно загальний вигляд залежить від кольору волосся. Я любила свій натуральний колір, але цей мені також подобається, навіть дуже. Коли я спускалась на сніданок, то мені було трохи страшно, бо тітка ж вчора сказала, що не відпустить мене з таким волоссям.
— Доброго ранку! — привіталась я і сіла за стіл.
— Ніко, ти така гарна! — біля мене схвильовано крикнув Даня. — Ти поміняла волосся?
— Так, — я голосно засміялась і взяла його за щічку, — поміняла. Як тобі?
— Дуже гарно. А що це за колір такий?
— Це лавандовий, мій улюблений. Є така квітка, знаєш? От вона цвіте квітами такого забарвлення.
— Справді? То може я собі поміняю волосся на зелений. Це теж мій улюблений колір! — його очі загорілись і він повернувся до тітки. — Можна я так зроблю?
— Ні! Тобі не можна. Ніка вже доросла.
— Уф, завжди кажуть, що я ще маленький.
— Може, тому, що так і є! — суворо сказала Соня, а Даня просто надувся і пішов в машину.
— Ніко! — звернулась до мене тітка. — Я розумію, що тобі важко. Тому ми вирішили змиритись з такими твоїми змінами. Ти повинна сама розуміти, що саме робиш. Захотіла пофарбувати волосся — пофарбувала! Тобі ніби пасує, але, якщо чесно, то я ображена, що ти не порадилась зі мною. От до чого, власне, я веду. Ми дозволяємо тобі робити все, що хочеш, крім різних дурниць, таких, як хлопці, алкоголь, наркотики. Ти зрозуміла?
Я сиділа і здивовано дивилась на неї. Тобто мій бунт зовсім не подіяв. Їй байдуже, що я пішла проти неї. Що ж мені тепер робити? Продовжувати бути поганою, чи, може, схаменутись і поговорити з тіткою про минуле. 
— Добре, я зрозуміла. Ніяких хлопців і наркотиків. 
— Мамо, ти розумієш, що робиш? — здивовано сказала Соня. — Чому ти їй стільки дозволяєш? Хто вона тобі? Я твоя рідна донька і ти багато раз відмовляла мене пофарбувати волосся чи зробити пірсинг. А їй ти дозволяєш усе! Чому?
— Соню, заспокойся! Ми вже говорили з тобою про це!
— Так, говорили! — Соня перейшла на крик. — Ти сказала, що в неї померли батьки й привела в наш дім. А ми хотіли цього? Ти навіть не спитала мене, чи буду я рада так званій сестричці! Ти змусила мене тягатися з нею по магазинах і грати роль хорошої подруги, от я і грала!

 Тепер Соня дивилась на мене з лукавою посмішкою.

— Ой, ти думала я хотіла з тобою дружити? Насправді ні. Я ніколи цього не хотіла.
— Соню, що ти кажеш? Ти ж тоді...
— Я тоді що? Сміялась, веселилась і сказала, що ти дуже хороша. Та я грала, розумієш! 
— Соню, перестань! — тітка вже перейшла на крик.
— Що таке, мамо? Хіба не ти сказала мені, що не відпустиш на вечірку до Марка, якщо я не подружусь з Нікою. От я і подружилась доти, доки мені було вигідно. Так що, Ніко, — Соня подивилась на мене, — усе що я тоді тобі говорила, було величезною, смішною і дурнуватою брехнею. Ну, я хоча б повеселилась декілька днів. Я так розумію, ти йдеш пішки?
— Так! — сказала я і почала підійматись з крісла. — До побачення, тітко!
— Коли ти прийдеш, то ми обов'язково поговоримо.
— Добре. 
Я вдягнула пальто та вийшла на вулицю. Прохолодне повітря вдарило мені в обличчя і я закрила очі, глибоко дихаючи. Якого дідька! Вона грала зі мною! Хіба так можна? Я ж повірила їй, справді повірила! Та до біса, я тепер влаштую їм справжнє пекло!

Досить швидко я дійшла до школи. Біля входу одразу ж помітила Марка, який обіймав Соню. Це ще більше розлютило мене, тому я вирішила якнайшвидше пройти повз них, але мене здивувало те, що між ними була й Ася. 
— Ніко, ти пофарбувалась? — почула я голос Назара.
— І тобі привіт, — надто різко сказала я. — Так, пофарбувалась! Щось не подобається? 
— Та ні, тобі дуже пасує. Я просто спитав. Чого ти так збісилася?
— Може, тому, що це не твоя справа, як я виглядаю!
— Ну, Ніко, Назар має рацію, — сказав мені Марк, при цьому тримаючи Соню за руку. — Тобі дійсно пасує.
— Дякую, звичайно, — я підійшла трохи ближче, дивлячись прямо на нього, — але мені взагалі неважлива твоя думка.
Я демонстративно посміхнулась і пішла до школи. Я була настільки зла, що відчула нестерпний біль у голові. Це ж треба так збіситися з самого ранку! 
— Привіт, — біля мене сіла Ася.
— Привіт. Що ти там робила з ними? 
— Нічого, — вона кинула погляд у бік дверей, коли заходила та вся компанія. 
— Ти можеш мені не брехати! — занадто голосно сказала я. — Ніколи не бачила, щоб ти з ними стояла.
— Добре, я розкажу тобі. Чого ти кричиш? Зла якась з самого ранку.
— Вибач, що накричала. Просто вдома важка ситуація.
— Розкажеш?
— А може, ти мені перше розкажеш, а тоді я подумаю, чи взагалі варто тобі це знати.
— Добре, поговоримо в їдальні.
Я побачила, як вона відвернулась. Тоді я зрозуміла, що образила Асю. Так, можливо, я погарячкувала, але чому повинна їй все розповідати, тоді як вона й половини мені не говорить.

Після уроку Ася навіть не почекавши на мене, пішла в інший кабінет. Усе-таки образилась. Ну і що? Це взагалі-то я маю ображатись. Ще декілька однокласників спитали мене про колір волосся і, звичайно, сказали, що мені пасує. Усі вони так говорять, а насправді думають, що я ненормальна. У їдальні я взяла собі пончик з шоколадом та гарячий чай. Ася вже сиділа за столом і чекала на мене.
— Чого ти така щаслива? — спитала я, коли побачила, що вона широко усміхається.
— Просто у мене з'явився хлопець! — сказала дуже радісно Ася, а я ледь не подавилась своїм чаєм.
— Що? — спитала я ще покашлюючи. — Ти жартуєш?
— Ні...Ммм...Це Назар.
— Назар? — надто голосно крикнула я і побачила, як декілька голів повернулись в наш бік, тому я нахилилась ближче і почала говорити тихіше. — Як таке взагалі сталось?
— Тоді, коли ми прийшли до Марка на вечірку, Назар покликав мене поговорити. От ми вийшли з будинку й пішли гуляти дорогою. Спочатку ми обговорили всю ту ситуацію з Сонею та я вибачилась перед ним. Ну, а потім він сказав, що в нього досі є до мене почуття й запропонував мені зустрічатись. Спочатку я трохи вагалася і якщо чесно, то думала, що він жартує. Я йому так і сказала, але він підійшов і поцілував мене так, що я забула про все на світі. Тоді я й погодилась.
— Тобто ти вже більше, ніж тиждень з ним зустрічаєшся, а мені навіть не сказала? — я була ображена, при чому дуже сильно.
— Ніко, ну, я не могла тобі сказати. Я хотіла одразу ж тобі все розповісти, але це все було ще так неясно. Вибач мені.
— Ще хтось знає?
— Так, вся їхня компанія. 
— Дійсно! Чогось мені не дивно, що Назар одразу всім друзям розказав. Не то, що дехто.
— Ніко, я розумію, що ти образилась. Але зрозумій і мене. Ми не настільки близькі, щоб я тобі все розповідала.