Зміни

Сьогодні я прокинулась з думкою, що вже ніколи не буду такою, якою хоче бачити мене тітка. Також я вирішила поки що не говорити їй про те, що все знаю. Вона хоче, щоб я була спокійною, слухняною, чемною дівчинкою, але може, уже досить підкорюватись її дурним стереотипам. Від сьогодні я буду зовсім інша. Зустрічайте невгамовну, егоїстичну, жахливу прогульницю і бунтарку Ніку! 
— Ну що ж, подивимось, як ти сьогодні заспіваєш, дорогенька тітко! — сказала я, дивлячись у дзеркало і наносячи ще один тон темних тіней. 
Оскільки я вирішила взяти на себе роль бунтарки, то образ має бути відповідним. Я вдягнула обтислі джинси, відвертий топ і зверху накинула чорну шкіряну куртку. Серед взуття мій вибір впав на масивні чорні черевики, які я купила два роки тому, коли захоплювалась готами. Так-так, я не завжди була спокійною і слухняною. Волосся я вирівняла, а макіяж зробила настільки темним, що аж сама налякалась свого відображення.
— Ого! — скрикнула Соня, як тільки мене побачила. — Що з тобою?
— А що зі мною? — я зробила байдужий вигляд. — Я десь брудна, так?
— Ні, ти...ти просто, — Соня шоковано подивилась на мене, а я надула губи та просто пройшла попри неї.
— О, Ні! Ти так не підеш в школу! — суворо сказала мені тітка. 
— У чому взагалі проблема? Я вже доросла і можу одягатись так, як хочу.
— Ти з глузду з'їхала? Я сказала тобі піднятись і переодягнутись. Швидко! — тітка підвищила на мене тон, а я навіть оком не моргнувши почала сміятись.
— А то що? — я підійшла до неї ближче.
— Що з тобою, Ніко? Ти ж була такою сором'язливою, скромною, розумною дівчинкою. Що це за вибрики з самого ранку? І змий цей чортів макіяж! — тітка аж почервоніла від злості. Я вже бачила, як по кімнаті почали літати іскри її люті.
— Розумієш, — я вперше звернулась до неї на «ти» і помітила, що тітку Елю почало трясти, — та Ніка була несправжня. Я просто грала роль милої та наївної дурепи, яка буде робити все, що їй скажуть тільки, щоб тут залишитись.

— Усе було так, як ви й хотіли, — я розвела руками в сторони, — але мені це набридло. Справді набридло. Я більше не буду такою, якою хочеш бачити мене ти. 
— Ти маленьке, дурне, невдячне дівчисько! — звернувся до мене дядько Міша. — Якби не ми, то ти б зараз у дитячому будинку сиділа без їжі та лахів. Безсовісна! Ти навіть не цінуєш те, що тобі дають інші люди!
— Хто б говорив! — я лукаво усміхнулась і розвернулась у бік виходу.
— Та я її зараз так відлупцюю, що тиждень на ноги не встане! — я побачила, як дядько намагається мене догнати.
— Досить! Перестань! — почала заспокоювати його тітка. — У неї зараз такий вік. Усе пройде і вона вибачиться. Не хвилюйся.
Після цих ласкавих слів від тітки я почала голосно сміятися і кинула жуйку собі в рот. 
— Я сьогодні пішки! Дякую, що спитали! — сказала я на кінець, при цьому продовжуючи чавкати.
А бути стервом не так і погано. Мені сподобалось. Ну і де ж той мій оскар? 
— Ніко, з тобою все в порядку? — уже вкотре за сьогодні питає у мене Ася.
— Так. Усе навіть дуже добре.
— Я вже казала, що ти сьогодні якась трохи не така?
— Купу раз.
— Я не можу, — голосно зітхнула подруга. — Ти точно не в порядку.
— З чого ти взяла? Зараз я справжня. А весь це час я просто грала роль.
— Зі мною також?
— Ні, ти що! З тобою я завжди була собою. Можеш не сумніватись.
— Ай, що там з тими записками? Не могла ніяк згадати, що ж мала в тебе таке спитати. Ти їх вкрала? — Ася нахилилась ближче до мене, а я запанікувала.

Дідько! Я ж зовсім забула про ті листівки. Вони десь там валяються в мене в сумочці. Але я не знаю, чи хочу їх використовувати. Ні, після того, як Марк мене підтримав, я не маю жодного права їх показувати. 
— Я не змогла. Кімната була зачинена.
— Уф, — розчаровано сказала подруга, — такий геніальний план провалився. У тебе є вже нові ідеї?
— Навіть не думала про це.
— Хто ти така і що зробила з моєю найкращою подругою? Я не розумію, що з тобою.
— Та все зі мною добре, — трохи розлючено сказала я.
— Ти точно щось приховуєш! — Ася тикнула мені пальцем перед самим обличчям.
— Нічого я не приховую. Зайду якось і викраду ці записки. Можна подумати велика справа, — зі сарказмом сказала я.
— Мабуть, тому тобі це так і не вдалось.
— У мене є до тебе прохання, — я вирішила змінити тему.
— Я слухаю.
— Я бачила, що ти часто фарбувала волосся.
— І?- Ася підняла одну брову.
— Я хочу пофарбувати волосся! — з рішучістю сказала я.
— Ти що? — подруга здивовано подивилась. — Волосся? Чому?
— Ну мені захотілось деяких змін.
— У який колір? Надіюсь не чорний, — Ася з жахом скривилась.
— Не знаю. Ще не вирішила. Можливо каштановий? — подруга аж побіліла, а я тільки засміялась. — Це жарт, Асю!
— Ух! Добре. Ти впевнена?
— На сто відсотків.
— Тоді я запишу тебе до свого стиліста і ми завтра після школи підемо змінювати тебе.
— Добренько, — сказала я навіть дуже радісно. 
— З тобою точно щось не так, — відповіла Ася і почала сміятись разом зі мною.
У школі на мене досить багато людей звернуло увагу. Коли я проходила, то чула, як деякі насміхаються, але я вдавала, що мені плювати, хоча це і правда було так. Найбільше я не хотіла йти додому. Але час у школі швидко пройшов, тому єдине, що мені залишалось, так це піти та зустрітись зі своїми майбутніми вбивцями. Бо після того, що я планую зробити з собою, мене точно вб'ють. Я перейшла поріг і впевнено всадилась на крісло у вітальні. Якраз усі обідали. Я почала голосно їсти суп і помітила, що всі голови повільно повернулись до мене.
— А, я що голосно їм? — я зробила невинне лице. — Вибачте мені.
— Нічого, — сухо відповіла тітка.
Після того, як всі поїли суп, принесли десерт. Це був тірамісу в стаканчиках. Я взяла ложку і набрала величезну кількість десерту.
— Мммм... Як смачно... Блаженство, — промурчала я, як тільки попробувала десерт.
— Досить! — крикнула мені Соня. — Ти можеш поводитись культурно?
— Соню, — звернулась до неї тітка, — відтепер Ніка робить, що хоче і як хоче, а ми не зважаємо. Ми будемо її просто ігнорувати, тому, будь ласка, не трать на неї свій дорогоцінний час.
Вони обидві встали та пішли по кімнатах, а я продовжила їсти свій тірамісу. Ну, він справді смачний. 
Я зайшла в кімнату й мій погляд одразу ж знайшов мою сумочку, а я її відкрила і побачила, що записки на місці. Дуже добре. Я витягнула з-під ліжка рожеву коробку і всунула туди ті записки. Так... Тепер мені треба придумати, як їх повернути назад в його кімнату. І зробити це треба якнайшвидше. Хоч я і хотіла прочитати ті записки, але вирішила, що не варто цього робити. Це його особисте і щось дуже важливе, якщо він ховає це в себе в кімнаті в якійсь коробці. Можливо, Марк відкриється мені, як я вчора відкрилась йому і розкаже мені про цю подію в його житті. Я подивилась на годинник і побачила, що вже 20.30.  Я швиденько переодягнулась в чорні джинси, футболку і накинула курточку. Макіяж я повністю змила і попрямувала до озера, щоб зустрітись з Марком.
— Привіт! — сказала я, коли побачила, що він вже сидить на березі. 
— Привіт, — Марк широко мені усміхнувся.
— Не очікувала тебе так рано сьогодні побачити.
— Якщо чесно, то я надіявся, що ти прийдеш швидше і ми довше поговоримо.
— О! — тільки й змогла я сказати.
— Сідай, я взяв нам плед.
І дійсно, на одному він сидів, а інший був складений збоку. Я сіла біля нього і відчула, як нарешті відпускаю цей дурний день і стаю сама собою.
— Що то сьогодні було? — одразу ж спитав у мене Марк.
— Про що ти? — сказала я відводячи очі.
— Не прикидайся, я про твої зухвалі витівки в школі. І про твою поведінку.
— Нічого такого, а що? Цей еколог давно мав отримати по заслугах за те, що ніби так хвилюється за навколишнє середовище, а сам носить воду в пластиковій пляшці. Та й ще й кожного дня з іншою приходить.
— Це міг сказати будь-хто, але явно не ти.
— Чому ти так думаєш?
— Бо ти не така! Та дівчина, що була сьогодні в школі — це не та Ніка, яку я знаю.
— Ой, добре ти мене знаєш, — я завернула очі.
— А ти як думаєш? — він грайливо посміхнувся, а я забула про все на світі.
— Перестань, — сказала я.
— Перестати що? — не відставав від мене Марк.
— Ну, досить! — я відчула, як мої щоки почервоніли.
— Що таке? Ти засоромилась? — не стримуючи усмішки спитав у мене Марк.
— Ще чого! І взагалі сьогодні ми мали про тебе говорити, забув?
— Ні, чому ж? Я пам'ятаю. Що ти хочеш почути?
— Я не знаю, — і я справді не знала, що саме спитати. У голові крутилось ціла купа питань, але я не могла підібрати ні слова. — Розкажи про дитинство. Про батьків.
— Добре. Батько в мене працює в міській раді, а мати геолог. Вона часто їздить в експедиції на наукові дослідження, а я залишаюсь сам. Ти, напевно, помітила, — він боляче усміхнувся.