Почуття

— Я прийшла з тобою поговорити, — я зніяковіла, а мої щоки почервоніли. Ніколи не вміла брехати.
— Поговорити зі мною? — Марк допитливо подивився на мене. — У такий час? О першій ночі?
— Так. Ем...Це дуже важливо.
— Як ти сюди потрапила?
— Через вікно, — засоромилась і опустила голову. — Просто не хотіла, щоб хтось вдома бачив, що я вийшла. А в тебе було відчинене вікно. От я і подумала, що зможу так потрапити сюди й поговорити.
— Але ж в мене було вимкнуте світло, — він підійшов ближче, а я відступила назад. — Звідки ти знала, що я вдома? 
— Ну... — Марк зробив ще один крок і я знову відступила, —  я подумала, що якщо тебе не буде, то почекаю. Але ти все-таки був удома.
— Про що ти хотіла поговорити?
— Ем, про тебе та Соню, — я ляпнула перше, що прийшло мені в голову. 
— Я не збираюся обговорювати з тобою мої стосунки з Сонею, — він підійшов ще ближче, а я почала відступати назад, і вдарилась об холодну стіну. 
— Послухай мене, — Марк стояв так близько, що я могла відчувати його дихання на своїй щоці. Мене всю трясло чи то від страху, чи то від чогось іншого. — Ніколи не повірю, що ти прийшла сюди вночі, щоб поговорити про Соню. Невже я схожий на дурня? 
— Ні, — я відчула, як хрипло звучить мій голос і прочистила горло. — Це дійсно правда.
— Хм, — він усміхнувся і відвернув голову. Марк пробубнів якесь прокляття собі під ніс, а потім різко подивився на мене. — Що ти шукала в мене в кімнаті, Ніко?
Те, як легко моє ім'я злетіло з його вуст, змусило мене підняти голову й зустрітись з ним очима. Я відчула тисячі метеликів у своєму животі, а в грудях з'явилось хвилювання. Марк дивився на мене та опустив голову ще нижче. Наші губи були в міліметрах один від одного, а моє серце було готове вистрибнути з грудей. Я інстинктивно закрила очі в очікуванні, а на губах відчула легке поколювання. Ще трошки...
— Марк, ти ще довго? — десь почувся голос Назара, тому Марк швидко відступив від мене. — Ей, чувак, що ти так довго робиш у душі? Ми тебе вже скільки чекаємо.
Я почула, що він уже десь близько. Мене охопила паніка. Подивилась на Марка й зрозуміла, що він теж не хоче, щоб нас застукали. Я бачу, як ручка на дверях починає рухатись. Мені стало страшно, що тепер буде. Я стою в кімнаті, одіта лише в коротку піжаму, а тоді як Марк обмотаний одним рушником. Боже, які тепер будуть плітки? А Марку це ж на руку. Він тепер має ще один привід, щоб познущатись з мене.
— Не заходь! — гнівно сказав Марк, і Назар відпустив ручку, — Я через п'ять хвилин вийду. Почекай мене на вулиці. 
— Окей, — сказав Назар, і я почула, як кроки почали віддалятись. Голосно видихнула. 
— Поговоримо іншим разом, — сказав до мене Марк, — мені треба одітись. Хіба якщо ти не хочеш подивитись…

На його лиці з'явилась нагла посмішка. 
— Ні, дякую. Я вже піду. — повернулась до вікна.
— Ніко!
— Що?
— Я ще не закінчив!

Я подивилась на нього з нерозумінням, що саме він не закінчив: дізнатись, що я робила в нього в кімнаті чи те, що ми майже поцілувались? 
— Усе йди. Досить витріщатись. Мене взагалі-то хлопці чекають.
— Уже йду. Не хвилюйся, — я почала переступати через вікно і коли відчула, що торкнулась однією ногою даху, то підняла другу ногу. Тоді, як я стояла вже двома ногами на даху, то подивилась на Марка, і побачила, що він не зводить очей від моїх голих ніг. Звичайно, я ж йому такий вид тільки що показала. Не могла взяти ще коротші шорти? Ідіотка! Тепер буду спати тільки в штанах. Я швидко пішла до дерева, досить з мене того позору. Коли вже переступала через своє вікно, то почула, що Марк заговорив до мене.
— На добраніч, Ніко! — він уже стояв одітий у чорну футболку.
— На добраніч, Марку! — відповіла я і залізла до себе в кімнату.

Я глибоко вдихнула й сіла на підлогу. Чорт! Усе пішло й близько не так, як я планувала. Мене ледь не розкусили, а ще трохи й відбувся би поцілунок з Марком. Що мені тепер робити? Як я заплуталась. Він же зустрічається з Сонею, у мене не може бути до нього якихось почуттів. Так чому ж тоді так ниє серце? Сльози підступили до очей, я вирішила не стримуватись. Якщо Марк з Сонею, тоді чому він так дивиться на мене? Чому ледь не поцілував мене? Яке він взагалі має право гратись з моїми почуттями? Через деякий час я заспокоїлась і лягла на ліжко. Різні думки крутились у мене в голові, але одне знала точно: я переступлю через свої почуття до нього, якими б вони не були, і все одно зроблю йому боляче. 
Зранку я зайшла у вітальню. Соня, тітка та Даня вже сиділи за столом. 
— Доброго ранку! — привіталась я.
— Привіт! — сказала тітка.
— Доброго ранку! — радісно відповіла мені Соня. Ого! Це Соня заговорила до мене? Щось новеньке.
— Як спалось? — спитала мене тітка. 
— Та добре, але зранку вставати важко.
— Ніко, у мене до тебе прохання, — звернулась до мене Соня.
— Яке? — я здивовано глянула на неї.
— У Марка в суботу день народження, і мені треба, щоб ти після школи пішла зі мною по магазинах.
— Чому я?
— Тому що Віка й Ліза сьогодні зайняті. — Соня закотила очі, — а я одна не хочу йти. Знаю, що в нас з тобою були стосунки не дуже хороші, але я хочу це змінити. До того ж у тебе непоганий смак.
— Добре, я піду з тобою.
— Супер! — Соня широко усміхнулась до мене, а я не могла зрозуміти, чи вона це все говорила щиро. — Після школи чекатиму тебе на вулиці.
— Гаразд.
Я швидко поснідала та пішла до школи. Хоча останнім часом їздила зранку на машині, сьогодні вирішила пройтися і вигуляти свої думки. Урок літератури пройшов досить швидко, ми сиділи з Асею в їдальні.
— Тобто тобі не вдалося забрати записки? — питає мене Ася.
— Ні, — я вирішила розказати їй про свої пригоди, але пропустила той момент з «майже поцілунком», — Марк зайшов у кімнату. 
— Ого! — Ася здивовано подивилась на мене. — І що ти йому сказала?
— Що прийшла поговорити з ним про його стосунки з Сонею.
— І він повірив?
— Ні, не повірив. Але потім прийшов Назар, і Марк сказав мені йти додому.
— Тобто вас не застукали? — Ася якось дивно усміхнулась.
— Ні, — я почервоніла, — Ми ж нічого такого не робили.
— А я нічого й не кажу, — промовила Ася з широкою посмішкою.
— Що таке? — не витримала я. — Чого ти смієшся?
— Нічого. Просто.
— Я сьогодні йду з Сонею по магазинах.
— Ти? З Сонею?
— Так. Сама здивувалась, коли вона запропонувала.
— Чого це раптом вона вирішила йти з тобою?
— Вона сказала, що не має з ким піти, а також, що хоче, щоб наші стосунки стали кращими. Не знаю, наскільки це правда і чи вона часом чогось не задумала.
— А чого саме сьогодні ви йдете по магазинах?
— Того, що в суботу в Марка день народження.
— Аааа, — Ася відкрила рот, а її очі загорілись. — От! Це твоя можливість!
— Що ти маєш на увазі?
— Ми підемо до нього на вечірку, і, поки він буде розважатись з гостями, ти зможеш викрасти ті записки.
— Точно! — у мене в голові загорівся план і я записала його в блокнот: «На вечірці в честь дня народження дістати з шафи синю коробку та викрасти записки». Я обвела це все червоною ручкою й посміхнулась Асі.