Що ж буде далі?

Через тиждень після тієї ситуації все стало на свої місця. Усі обговорюють п'яні вибрики на суботній вечірці, а я знову ж таки стала сірою мишкою, яку ніхто не помічає. Ну принаймі мені так здавалося. Увесь вільний час я витрачала на те, щоб придумати, як помститися Марку. Для цього почала вести блокнот чорного кольору, який назвала «13 пунктів помсти, або як виграти війну у НСП (наглий самозакоханий придурок)». Прямо зараз я сиджу в їдальні та планую виконати 1 пункт зі свого списку: 
«1. Зібрати якомога більше інформації про свого ворога. Знайти сильні й слабкі сторони.»
— Ну і як просувається твій неймовірний план пости? — питає мене Ася, жуючи свій круасан.
— Ніяк, — я розчаровано зітхнула. — Намагаюся продумати всі кроки, щоб кінень кінцем виграти.
— Може, тобі відкинути цю дурнувату ідею? Звідки взагалі взялась ця війна? Забий і скажи, що не пам'ятаєш такого.
— І що так просто здатись? — я похитала головою. — Нізащо! Він ще не знає з ким зв'язався.
— Ну я тебе підтримую в будь-якому випадку. Моя допомога потрібна?
— Звичайно. Я поки зависла на першому пункті.
— І що це за такий пункт?
— Мені потрібно якнайбільше про нього дізнатись.
— О, ну з цим я тобі точно допоможу, — Ася хлопнула в долоні, — Що тобі вже відомо?
Я відкрила свій блокнот на сторінці «Все про НСП» і взялась зачитувати:
— Отже, Марк. «Майже 17 років. День народження 3 жовтня( на наступну суботу). Мій сусід, у якого спальня навпроти моєї. Грає у футбол. Популярний. Зустрічається з Сонею. Найкращі друзі Саша і Назар. Ворогує з Дімою. Улюблений предмет — математика, а найгірший — література. Любить вечірки і нічні поїздки на машині. Постійно носить льодяники «Halls». Коли нервує, то починає поправляти волосся. Улюблений колір — чорний. Переважно слухає рок, а також, можливо, грає на гітарі. Має собаку — білого лабрадора.» Це все, що я дізналась зі своїх спостережень. 
— Ну це, звичайно, добре, але більш ніж впевнена, що жодна з цієї інформації нам не допоможе. 
— Ти ще щось окрім цього знаєш?
— Можу сказати, що минулого року він побився з хлопцями з іншої школи, але цей інцидент швидко закрили. Його батько працює в міській раді, тобто є впливовим, тому його швидко відмазали. 
— До речі, де його батьки? Я їх ніколи не бачила.
— Вони розлучились уже дуже давно. Батько пішов в іншу сім'ю й, на скільки я знаю, вони не спілкуються. У них дуже погані стосунки. А мати в нього геолог-дослідник, зараз десь в експедиції. Вона часто їздить в інші міста на декілька тижнів, а то і місяців. 
— Аааа, ясненько. Кажеш з батьками не дуже. Може, ти  ще щось таке згадаєш, що можна було б використати проти нього.
— Декілька років тому в нас була одна учениця. Аліна, здається. Вона була на рік молодша, але дуже тихенька. Ну так усі казали, що у них були стосунки, що він був дуже закоханий у неї. Але ніхто не знав, чи це правда, бо Марк заперечував. Одного разу хтось побачив, що вони передавали один одному записки, але він лише посміявся з цього. Потім Марк раптово почав зустрічатись з Сонею, а вона переїхала в інше місто.
— Не розумію, якщо вони дійсно кохали один одного, то навіщо заперечувати?
— Бо вона не підходила йому. Він занадто хвилювався за свій статус, а вона, напевно, не змогла прийняти зраду, тому з'їхала.
— Ну і як ця інформація зможе мені допомогти? 
— Кажуть, Марк досі береже ці записки. Якщо ти їх знайдеш, то йому кінець. Ми можемо їх видрукувати й розклеїти по всій школі. Уяви собі такий заголовок: «Найпопулярніший, найкрутіший поганий хлопець школи безнадійно закоханий у простачку Аліну. Досі береже та присвячує їй любовні листи». Це буде резонанс. Я вже це бачу.
— Як думаєш, це не занадто?
— Звичайно, що ні! Згадай, що він зробив з тобою. Тобі довелося цілуватись з тим Василем.
— Ой, Асю! Навіть не згадуй. Добре, — впевнено відповіла. — Я це зроблю. 
Прогулюючись по школі, я ще дуже вагаюся щодо цієї ідеї. Може, не варто? Можливо, просто вкрасти його одяг у роздягальні, або підлити фарбу в шампунь? А може, придумати якусь смішну історію і розказати всім? Я так поринула в роздуми, що навіть не помітила, як зайшла в когось. Коли я підняла голову, то навіть не здивувалася. Звісно, це був Марк. 
— Полегше! Що так задумалась, що не бачиш куди йдеш? 
— Вибач, я не помітила тебе.
— Не можеш ніяк забути поцілунок на задньому дворі. Я розумію. Це єдине, що тебе може чекати в цій школі. — я допитливо подивилась на нього. — Я маю на увазі, що ти можеш сподобатись тільки таким, як Вася. 
— А що зі мною не так? — я підійшла дещо ближче. 
— Забагато говориш і пхаєш свого носа куди не треба.
— Оу, серйозно? Невже я потривожила ваше спокійне життя? 
— Послухай. Я знаю, що ти цікавишся тою ситуацією з Дмитром, Асею, Сонею. Розумію, що тобі цікаво, але це зовсім не твоя справа, тому, — Марк нахилився і прошепотів мені на вухо: — не лізь і будь слухняною дівчинкою. 
Я швидко відштовхнула його руками, хоча на декілька секунд навпаки хотіла його ближче.
— Знаєш що? Це мені вирішувати, що потрібно знати, а що ні. Ти думаєш, що я злякаюсь твоїх тупих погроз і замислів? Впевнена, що це ти влаштував ту сцену на задньому дворі. Якщо ти думаєш, що я це просто так залишу, то ти дуже сильно помиляєшся. Ти ще пошкодуєш про те, що зв'язався зі мною, — я підійшла ближче, взяла листок, який він весь цей час тримав в руках і зім'яла його в кульку, яку кинула в нього. — Тобі кінець!
Я розвернулась на своїх підборах і пішла в бік виходу. 
— Ух, налякала! Я чекаю твого ходу! — крикнув цей придурок, коли я вже була майже в кінці коридору.
— Та пішов ти! — крикнула я. 
Такої злості в мене не було вже давно. Я, може, і сумнівалась у тому, щоб викрадати ті записки, але зараз впевнена, що мені потрібно його знищити. 
Йдучи додому, я обдумувала план, як саме мені дістати ті записки. Поки дійшла до будинку, то вже трохи заспокоїлась.
— Привіт всім! Я прийшла! — крикнула ще з коридору.
— О, Ніка! — до мене підбіг Даня. — Привіт! Як у тебе справи?
— Було добре, але як тебе побачила, то стало ще краще, — я нахилилась і погладила його щічку. 
— Ти знаєш, нам сьогодні на уроці малювання сказали намалювати найкращого друга, і я намалював тебе.
— Серйозно? Ти мене намалював? 
— Угу. Зараз я тобі принесу. 
Через декілька хвилин Даня приніс листок з моїм зображенням. 
— Даня! Дякую дуже, — я здивовано подивилась на нього, а на очах у мене виступили сльози, — я дуже рада, що ти вважаєш мене своїм найкращим другом.
— Ну я не тільки тебе намалював. Ще Женю і Ваню. Ну і, — він трохи почервонів, а я засміялась, — Алісу!
— Тоді я дуже щаслива, що є серед твоїх друзів.
— Даню! Не муч Ніку. Вона ж тільки прийшла, — сказала тітка.
— Добре, я йду грати у відеоігри.
— Але недовго. Ти ж знаєш! 
— Добре! — Даня побіг до себе, а я пішла обідати.
— Як у тебе справи в школі?
— Та все гаразд. Оцінки теж хороші, — я усміхнулась тітці.
— Я знаю, — сказала вона. — Сьогодні розмовляла з Наталією Дмитрівною . Вона тебе дуже хвалила. Я рада за тебе.
— Дякую дуже.
Ми ще довго розмовляли з тіткою, а також пили чай з печивом. Потім я прийняла душ і переодягнулась у рожеву піжаму, яка складалась з шортів і майки. Після того як почистила зуби, підійшла до вікна. Я побачила, як в спальні Марка вимкнулось світло, а його машина почала від'їжджати. Це мій час! Я можу зайти в його кімнату.