Гра почалась

Після розмови з Сонею я ніяк не могла заснути. Крутилась з одного боку на інший, але думки взяли верх над втомою. Тому я зробила собі чай і сіла на підвіконня. Незважаючи на пізню годину, у кімнаті Марка було ввімкнене світло. За весь час я жодного разу не бачила його батьків. Можливо, він живе сам, але хіба таке може бути, якщо він ще неповнолітній? Дивно... Спитаю завтра про це в Асі.  

Я зробила ковток свого чорного чаю. Коли підняла голову, то побачила, що Марк стоїть біля вікна і дивиться на мене. По моєму тілу одразу ж пробігли сотні мурашок, а серце почало стукати швидше. Він стояв такий красивий. Його волосся було мокрим і виглядало ще темнішим. Марк був одягнений лише в спортивні штани, тому не могла відвести погляд від його неймовірного тіла.

Через деякий час я оговталась і зрозуміла, що досить довго витріщаюсь. Кліпнула декілька разів і відвернулась. Коли я повернула голову в його бік, то побачила, що він усміхається. Ой, а що це? Невже це невеликий натяк на ямочки? Моє серце зробило всередині сальто, і я глибоко вдихнула.

 Отямилась тоді, коли лежала на підлозі з розбитою чашкою і розлитим чаєм. Я впала... Коли піднялась, то Марка вже не було. Уффф, яка ж я ідіотка. Мало того, що витріщалась на нього, так ще й завалилася з підвіконня. Він, напевно, подумав, що я нікчемна. Я швидко одягла чисту піжаму і лягла в ліжко. Досить з мене на сьогодні пригод. Усе так заплуталось, що не знаю тепер кому вірити.

Зранку я прокинулась, мабуть, після третього сигналу будильника. Не знаю, коли саме вночі заснула, але в школу тепер треба дуже швидко збиратись. Також довелось нанести більше макіяжу, ніж зазвичай. Понад двадцять хвилин я витратила на те, щоб замалювати свої синці під очима. Оскільки на вулиці було сонячно, я одягла червоне плаття у білі квіти на запах, взула білі кросівки, а також білу сумку на плече. Волосся залишила розпущеним, бо вже значно спізнювалася.
— Ніко! Ти чому так довго? — спитала мене тітка, коли я спускалась по сходах.
— Не могла довго заснути, тому трохи проспала. 
— Ну ви вже маєте виходити, а ти ще навіть не поснідала. 
— Я не буду снідати. Ми можемо їхати.
— Ну так не можна! Сніданок — це головний час приймання їжі, — після того як наші стосунки з тіткою покращились, вона стала занадто опікуватися мною. — Обов'язково купи собі поїсти в школі. 
— Добре, куплю, — я широко усміхнулась. 
— Соня з Данею вже в машині, поспішай до них.
— Ага, — я підбігла і поцілувала тітку в щічку, на що та дуже здивувалася. — Гарно вам провести день. 
— І тобі, Ніко! 
— Нарешті, — почала Соня, коли я сідала в машину, — тобі що, подзвонили й сказали, що переносять уроки в другу зміну, бо наша Ніка хоче спати? 
Я завернула очі.
— Ну вибачте, але занадто багато тут секретів. Намагаюсь їх розгадати. 
— Не старайся даремно. Це все в минулому й ніяк не пов'язано з тобою. 
— Так, зі мною, може, і ні, але це пов'язано з тими людьми, які мені дорогі. 
— Натякаєш на Асю?
— Не натякаю, — сказала я, коли зупинилась машина, — говорю прямо. 
Я попрямувала до школи і, як завжди, біля шафки стояла Ася. Широко усміхнулась і обняла подругу. 
— Привіт! Я бачу в когось сьогодні хороший настрій.
— Так, — не знаю, що саме сталось, але я сьогодні дуже щаслива. — Мені треба буде тобі дещо розповісти. 
— Добре, — відповіла Ася, — поговоримо під час ланчу. 
Я кивнула і побачила, що на моїй шафці прикріплений лист. Відкрила записку і почала читати:
«Ніко! Я знаю,  що в тебе зараз багато питань, на які ти намагаєшся знайти відповіді. Хочу тобі дещо розповісти. Зустрінемось після уроків на задньому дворі біля стадіону. Я буду чекати.» 
Що це таке? Хто мені це надіслав? 
Коли зайшла в клас, одразу ж спіймала погляд Марка. Мої щоки почервоніли, і я згадала своє нічне падіння. 
— Ти в порядку? — спитала Ася.
— Так, усе добре.
— Ти почервоніла.
— Спекотно просто.
Урок літератури швидко закінчився, і ми пішли в їдальню. Я взяла собі сендвіч з куркою та сиром, а також апельсиновий сік. Ася, як завжди, взяла гамбургер і колу.
— Я вчора говорила з Сонею.
— І що вона тобі розповіла? — Ася трохи напружилась.
— Те, що і ти: ви дружили, вона дуже цінувала вашу дружбу ти була їй як сестра, а потім зрадила. Але...
— Але що?
— Вона показала мені листування.
— Листування?
— Так, з якоюсь дівчиною, де розповідаєш їй усі секрети Соні.
— Що? — Ася шоковано подивилась на мене. — Яке листування? З ким?
— З якоюсь Ірою, здається. 
— Чорт! У мене тоді зник на деякий час телефон. Я залишила його в їдальні, але потім мені його віддали. Напевно, тоді й відбулось те листування.
— Можливо, я ж не знаю. Але Назар точно нічого не розповідав Соні.
— Ніко, ти віриш мені? Віриш, що я нічого не писала?
— Звичайно, вірю! Я завжди тобі віритиму. 
— Дякую, — Ася посміхнулась і взяла мене за руку, — я ціную це.
Після уроків я попрощалась з Асею і пішла на задній двір. У мене було незначне хвилювання, але цікавість взяла наді мною верх. Я стояла на тротуарі  і чекала. Через деякий час побачила якогось хлопця, що наближався до мене.
— Привіт, Ніко! — він підбіг до мене. 
— Ем, привіт. Ти хто? — він виглядав трохи смішно у своїй сорочці, заправленій у штани та в окулярах. 
— Дуже смішно, — він почав сміятись. І я засумнівалась у його адекватності, — Усе. Я зрозумів. Ти хочеш зробити типу перше знайомство. Добре, я Вася.
— Значить так, Вася, я отримала записку. Ти її написав?
— Ні, це ти мені написала.
— Що? 
— Слухай, я, як побачив тебе вперше, то одразу закохався. Ти така красива, добра, розумна, — він підійшов ближче, — у тебе такі гарні очі...
— Послухай! — я трохи підвищила тон, — Я прийшла сюди, щоб отримати відповіді на деякі питання, а не слухати про твої почуття. Тому, якщо в тебе їх нема, то я піду. 
— Стій! Ти нікуди не підеш! Ти мене любиш!
— Що? — я почала сміятись. — Ти жартуєш? Я тебе вперше бачу! 
— Ні. Ти написала, що я тобі подобаюсь, що ти думаєш про мене.
— Досить! Я тобі нічого не писала. 
Тільки я зібралась йти, як він потягнув мене за руку. Не встигла й отямитись, як його губи опинились на моїх. Я почала бити його руками, але нічого не допомагало. Коли відчула його слинявий язик на своїх губах, я підняла коліно і вдарила його нижче живота. Він впав на коліна і почав скиглити.
— Ти ненормальний придурок! Як ти взагалі посмів? Щоб я тебе більше не бачила біля себе! Ти зрозумів?
Я ще раз його вдарила і пішла розлючена додому. Довго витирала рот рукою і, коли прийшла додому, спершу пішла в душ. Я лежала ввечері на ліжку і дивилась у стелю. Ну чому це сталось зі мною? Я взяла телефон і побачила повідомлення від Асі. 
А: «Що це?» 
Подивилась на прикріплену фотографію і від шоку відкрила рот. На ній була я з тим хлопцем у той момент, коли він мене цілував.
Н: «Де ти це знайшла?»
А: «У нас є група, де анонімно скидують плітки. А ось ЦЕ тепер новина дня. Нічого не маю проти твоїх смаків, але Вася?»
Н: «Це якесь непорозуміння. Як багато людей про це знає?»
А: «Уся школа.» 
Н: «Я тобі завтра все розкажу.»
А: «Добре.»
На наступний день я побачила, що всі дивляться на мене і перешіптуються, а деякі відверто насміхаються. Тому пішла шукати того Васю, щоб розібратися з тим всім. Коли він мене побачив, то почав йти в іншу сторону.
— Ей, ти! Стій! — він повернувся, і я побачила в нього синець біля ока.
— Я думав, що подобаюся тобі. Ти ж мені написала.
— Де той лист? Я тобі нічого не писала.
— Ось тримай. Я справді думав, що ти закохалась в мене. Вибач мені. Якби я знав, то не робив би цього. 
Я взяла лист і почала читати: 
« Дорогий Вася! 
Я побачила тебе минулого тижня в школі та не могла відвести погляд. Те, як ти поправляєш свої окуляри, те, як гризеш ручку, те, як усміхаєшся, робить зі мною дивні речі. Спочатку я хотіла ігнорувати це, але більше не можу. Зустрінемось після уроків на задньому дворі біля стадіону. Я буду чекати.
                                                                                            Закохана в тебе, Ніка» 
Я шоковано підняла очі й зустрілась поглядом з такими знайомими темними очима. Марк дивився на мене, а на обличчі в нього красувалась нагла посмішка. І тоді я згадала нашу розмову на вечірці. Отже, він почав війну! Гра почалась. Марк уже зробив перший хід, наступний за мною. І ой, як він пошкодує, що розпочав це все!