Та чи просто друзі ми?

Перший тиждень пролетів дуже швидко. Не встигла я оглянутись, як вже п'ятниця. Ми йдемо з Асею до кабінету на найнудніший у світі предмет. Ну просто ненавиджу іноземну.

Сьогодні я одягнула синє плаття до колін у білі та червоні квіти. Волосся вирішила залишити розпущеним і нанесла легкий макіяж. Насправді цей тиждень не був таким легким, як здається. Мені було дуже важко звикнути до нового життя. У школі всі ще дивились на мене, як на чужу, а вдома я відчувала себе так, ніби мене поселили з манекенами. Зі мною ніхто не розмовляв (крім Дані), а Соня удавала, ніби мене не існує.

У вівторок я мусила розповісти Асі, що саме сталось та як взагалі потрапила у це місто. Після спогадів про батьків і про те, як мені їх не вистачає, я трохи розплакалась, але подруга мене швидко заспокоїла. 
— Слухай, Ніко, — відірвала мене від думок Ася.
— Що таке?
— Ти ж знаєш, що завтра субота.
— Ну і?
— У Назара батьки поїхали відпочивати й у нього вільний дім. Тож ми з тобою завтра йдемо на вечірку! — радісно пискнула Ася.
— А в честь чого взагалі дійство?
— Ну як? — подруга завернула очі. — Початок навчального року, та ще й у випускному класі. Я раніше була тільки на одній вечірці, коли закінчувала минулого року десятий клас. Боже, це було так круто!
— Я не зможу завтра піти.
Точніше не хочу, але їй цього знати не обов'язково.
— Але чому?
— Я ж тільки недавно переїхала, мені треба розкласти всі речі, прибрати в кімнаті.
— От тільки не треба брехати. Я більш ніж впевнена, що ти вже давно все розклала. І прибирати тобі там нічого. 
— Ну добре. Так, я вже все розклала і так, мені нема чого прибирати. Може, просто не хочу. Це все для мене дуже важко. 
— Ніко, ну, будь ласка. Якщо ти не підеш, я теж не піду, — вона подивилась на мене щенячими оченятами і злегка надула губу. І так, я здалася.
— Ну добре, але недовго.
— Супер, клас! — Ася почала ледь не стрибати від радості. — Обіцяю, ненадовго. 
— Добре. 
Урок англійської йшов майже вічність. Я думала, що засну. Потім була ще математика, музика та інформатика. Загалом, день минув швидко. Після уроків ми попрямували з Асею до виходу.
— Знаєш, — почала Ася, — я дуже рада, що ти з'явилась у цій школі. Якби тебе не було, я б не мала з ким дружити.
— До речі, давно хотіла тебе спитати, але не могла наважитись. Як сталось так, що ти зараз ні з ким не дружиш? Я б не сказала, що ти нетовариська, чи непопулярна.
— Це все дуже складно. Ще минулого року я була тут, як зірка, але просто сталось так, що... Ну, ми спочатку дружили троє... Я, Ліза і....
Ми почули гучний сміх і розвернули в сторону компанії, яка прямувала до виходу. І, звичайно, це була Соня. Вона злобно подивилась в нашу сторону та кинула легку посмішку, від якої мені стало ніяково. Поряд з нею йшла Віка, її найкраща подруга, та Ліза. Коли вони пройшли, я спіймала погляд знайомих карих очей. Це був Марк. І дивився він на мене не зі сміхом чи ненавистю, у цьому погляді було щось таке чисте і тепле. І ось він проходить повз мене, серце починає битись частіше, але потім Марк бере Соню за руку і вони прямують до його машини. Усе: момент зруйновано. 
— Я вже піду, Ніко.
— Але ж ти мені розказувала, що ...
— По мене вже приїхали, мені треба бігти. Зустрінемось завтра. Бувай!
— Ну, бувай!
Ася, як завжди, побігла до машини, а я спустилась по сходах і пішла пішки додому. Після того, як минулого разу прийшла пішки, я вирішила завжди так робити. І вранці, і після уроків.

Прийшовши до будинку, я швидко переодягнулася та пішла обідати. Оскільки нікого не було за столом, узяла собі на тарілку фруктів і піднялась до себе дивитись свій улюблений серіал. 
Прокинулась від якогось гуркоту із сусіднього дому. Підійшовши до вікна, я побачила машину. Біля неї стояв, як мені здалось, Назар. Потім до нього підійшли Саша з Лізою. І, звичайно, там був Марк. Цікаво, куди вони зібрались вночі? Раптом я почула легкий рип дверей у нашому домі. 
— Сонька, давай швидше, — крикнув Назар.
— Заткнись, зараз усіх розбудиш. 
Вона підбігла до них в своєму суперкороткому платті та височенних шпильках. Марк обняв її за талію та поцілував. Я відчула різке поколювання у грудях. Мені стало важко дихати. Вони всі сіли в машину і кудись поїхали. Я вирішила відчинити вікно, бо мені зовсім не вистачало повітря. Що зі мною? Невже це ревність? 
Нарешті субота і я спала аж до десятої години. Проснулась я дуже щасливою. Коли я спустилась, на кухні вже сиділи тітка та дядько.
— Доброго ранку! — привіталась я.
— Який ранок? Уже майже обід. Ти думаєш до котрої лежати? 
— Елю, ну чого ти вчепилася. У неї перший тиждень в новій школі. Змучилась напевно, — захистив мене дядько Міша.
— Добре, сідай снідати.
Я вже майже з'їла свій омлет, коли спустилась Соня.
— Ох, Соню, — почала тітка Еля, — ти сьогодні так пізно встала. 
— Мені було дуже погано, мамо. Не могла всю ніч спати.
У мене ледь очі на лоба не полізли. Як вона легко бреше, я ж то знаю, де вона вчора була і чому не спала.
— Бідненька моя. Ну нічого, відпочинеш собі сьогодні. 
— Ем, мамо, я хотіла тобі сказати, що потім йду на вечірку.
— Сонечко, ну тобі ж погано.
— Ні-ні. Мені вже краще. Просто вчора голова трохи боліла. Ну це ж вечірка в Назара. Я не можу її пропустити.
— Ну добре, як знаєш. Але недовго!
— О, ти Ніку теж береш з собою? — спитав дядько Міша.
— Ні, — відрізала Соня. — Її ніхто не кликав. 
— Ну так не піде! — різко сказав дядько. — Вона тепер член нашої сім'ї, тому також повинна підтримувати наш імідж. І дружити з тими, що і ми. Не хочу, щоб думали, що у нас живе якийсь відлюдок. 
Відчула, як сльози почали пекти очі. Кліпнувши декілька разів, я трошки заспокоїлась. Це ж треба! Я думала, що дядько мене захищає, але він як й усі вони. 
— Якщо ти не візьмеш її з собою, ти не підеш!
— Добре, татусю, — надто солодким голосом відповіла Соня, — я візьму її з собою.
Через декілька годин до мене подзвонила Ася. Ми довго розмовляли про те, що одягти. Я обрала чорну шкіряну спідницю, білу футболку та білі кросівки. Волосся просто вирівняла, на повіках намалювала чорні стрілки, а губи нафарбувала бордовою помадою. Загалом, мені сподобалось, як я виглядаю. Вирішила почекати Соню у вітальні. Ми домовились, що вийдемо разом на вулицю до машини Марка, але в той самий час мене забере Ася. Я почула стукіт підборів, коли спустилась Соня. Вона одягла джинсові шорти, чорний топ і чорні туфлі. 
— Ну що, пішли.
Ми попрямували в бік машини, на яку спершись, сидів Марк. 
— Привіт, Соню, — він привітався й оглянув її з ніг до голови, — виглядаєш просто неймовірно. О, вона їде з нами? — він кивнув в мою сторону.
— Ні, ти що? Зараз Ася її забере.
— Ага, зрозуміло. Так ти Соні кузина? Ніка, так?
— Так.
— А я Марк, ти, напевно, знаєш, в одному ж класі вчимось. Ніяк не було можливості познайомитись, — він простягнув мені руку.