Нова сторінка

Уночі я довго не могла заснути. Мені просто не виходило з голови те, що сказала тітка. Я лежала e своєму ліжку, яке виявилось, на диво, зручним і просто дивилась в стелю. Не зважаючи на те, що  минулої ночі я спала лише чотири години і була дуже стомлена, я все ж не могла заснути. Дивлюсь на годинник - 2:40...3:00...4:00...

Я відкриваю очі від гучного звуку будильника. На годиннику 6:30. Швидко підіймаюсь і біжу у ванну. Подивившись на себе в дзеркалі, я здивувалась: опухлі очі, червоні щоки та величезні темні синці під очима. Ще ніколи не була настільки страшною, усе-таки дні без сну далися у знаки. Що ж, я почистила зуби і почала наносити макіяж. Для сьогоднішнього дня обрала світло-коричневі тіні, підфарбувала вії тушшю та нанесла нюдову помаду. Як на мене, вийшло досить непогано. Значною проблемою для мене завжди було, що саме одягти. Вибір випав на мою улюблену синю спідницю та лавандову блузку з мереживом. Також я взула туфлі на невеликому підборі. Годинник уже показував 7:10, тому я швидко схопила сумку і спустилась у вітальню. Соня вже сиділа за столом і виглядала просто неперевершено у своєму червоному платті та високих підборах. Волосся вона злегка накрутила, а губи підкреслила червоною помадою. 
— Доброго ранку, — привіталась я.
— Доброго, — відповіла Соня, попиваючи з кружки свою каву. 
— О, Ніка ти вже тут! Дуже добре. Скоро буде водій, ви поїдете у школу через десять хвилин, — якось дуже радісно заговорила зі мною тітка, що було дуже дивно. 
— Добре, я зараз тільки швиденько поснідаю.
Я взяла собі тост з сиром і зробила декілька ковтків чаю, коли до вітальні забіг Даня.
— Усім привіт, — дуже радісно закричав Даня, і я не могла не посміхнутись, — давайте швидше, бо я вже дуже хочу в школу. 
"А я ні!", — сказала собі подумки. 
— Даня, а ти вже поснідав? — спитала я.
— Звичайно, усі супергерої снідають у першу чергу.
— І який саме ти супергерой?
— Ой, я не можу вирішити, напевно, Людина-павук або Бетмен, а може, і Супермен.
Я голосно засміялась. І тоді Соня різко встала і розлючено заговорила:
— Усе, досить. Пішли вже. Набридло стільки чекати.
Я встала зі свого місця і пішла за нею в машину. Дорога до школи займала лише 15 хвилин їзди. Цікаво, чому не можна просто йти пішки? Коли під'їхали до школи я побачила цілу стоянку набиту машинами. Школярі один за одним приїжджали на машинах. І тоді я зрозуміла, що тут перш за все, головний той, хто багатший. А Соня одна з таких. І якщо ти прийдеш до школи пішки, а не на машині, то тоді ти явно не вписуєшся.

Даня швидко вибіг з машини та пішов до хлопчика такого ж віку. Соня повільно, впевнено йшла вперед, крокуючи на своїх височенних шпильках, як модель. Вона підійшла до групи дівчат і хлопців. Деяких з них я впізнала — це були ті ж хлопці, яких я бачила вчора біля сусіднього будинку. Вони всі привітались з нею, але вона повністю їх проігнорувала й одразу ж підійшла до одного хлопця, і він її поцілував. Сильно, пристрасно. Я стояла і заворожено дивилась. Мене так ніколи ніхто не цілував. Хоча і цілувалась я лише з Максом. Почекайте! Так це ж мій сусід! Той темноволосий хлопець у чорному.

Я тупо дивилася на них протягом декількох хвилин, але раптом він повернув голову в мою сторону і ми зустрілись поглядами. Один...Два...Три... І, о, Боже! Моє серце готове вискочити з грудей. Хвилювання накрило мене зі всіх сторін потужною хвилею. Я різко відвернула погляд і попрямувала в школу. З вигляду школа була дуже велика, гарна, багата. Я любила свою колишню школу, хоча вона і була бідніша. Завжди мала авторитет як серед школярів, так і серед учителів: слухняна учениця, відмінниця, редактор шкільної газети та асистент з постановок концертів, найпопулярніша дівчина, яка зустрічалась з найкрасивішим хлопцем. Ким я буду тут?

На вході отримала ключі від індивідуальної шафки. Підійшовши до свого номеру 356, я всунула ключ та відкрила її. Поклала всередину декілька книг, гумок для волосся та дещо з косметики. 
— Привіт! — я сильно налякалась і з гуркотом закрила шафку.

Переді мною стояла красива дівчина, з світлим волоссям з пофарбованими рожевими кінчиками. Вона була трохи вища за мене з карими очима. Вона широко усміхалась до мене.
— Ти, напевно, новенька. Я – Ася.
— Ніка, дуже приємно, — теж їй усміхнулась.
— Ти випускний клас, чи не так? — я кивнула у відповідь, — Що ж, ми тепер й однокласниці, і сусідки по шафках. Пішли на уроки, бо запізнимося.
Я була надзвичайно рада, що у перший же день у мене з'явилась подруга та ще й така яскрава. Ми зайшли у клас і я сіла біля неї. Через декілька хвилин зайшла вчителька. Як завжди, розпочалось усе з організаційних питань, як раптом у клас увірвались Соня з тією компанією.
— Марку, що це таке? Чого ви всі запізнюєтесь? 
— Вибачте, Наталіє Дмитрівно, — значить його звати Марк, — ми трохи спізнились. Перший навчальний день, багато учнів самі розумієте.
— Ну добре, на цей раз пробачаю. Сідайте за свої парти.

 Вони всі пішли за свої місця. Соня сіла з якоюсь дівчиною, а Марк з тим блондином.

 — Діти! У нас в класі з'явилась нова учениця. Ніко, підійди сюди.
Ось і настав той момент, якого я так боялась. І саме зараз мені прийдеться розказувати про себе і знайомитись з однокласниками та й розпочнеться нова сторінка у моєму житті.