Розділ 1

"З тебе послуга"

Голова паморочилася, а руки чоловіка гарячими жаринами ковзали по тілу, викликаючи п'янку насолоду й бажання не зупиняти його, дозволити переступити межу, зробити останній крок. Губи Гернія вологими прохолодними пуп'янками зціловували мій рум'янець на щоках, бо я і соромилася того, що дозволила сьогодні чоловікові, і бадьорилася, запевняла себе, що завжди зможу його зупинити. Він гладив мої плечі, затишні обійми дарували тепло й солодку млість, в животі пурхали метелики, а в голові, як сказала б моя бабуся, гуляв вітер! То от що значив цей вислів, який вона часто повторювала, сварячи мене за мрійливість і безпечність. Думки про бабусю трохи отверезили мене, я почала злегка опиратися, відвертати обличчя від настирливих губ.

Чоловік, неначе зрозумівши, що втрачає наді мною контроль, почав цілувати мене агресивніше й палкіше, гостро уп'явся в мої губи, викликаючи дрож у всьому тілі. Рука Гернія, котра давно вже залізла в декольте й хазяйнували там, різко опустилася до колін і почала швидко задирати мені поділ сукні. 

"Агов! А на це ми не домовлялися!" - подумала я якось в'яло й байдуже, бо всі мої емоції та думки зараз скупчилися на вустах чоловіка. Він почав повільно прокладати стежину від мого підборіддя до грудей. Дихав важко, хрипко, стримуючи себе з останніх сил.

"Ну все, досить", - знову повільно якось подумала я, вже відчуваючи гарячі пальці на колінах: рука мого залицяльника вперто повзла по нозі вище. Я спробувала відштовхнути Гернія, але він вчепився в мене, мов кліщ. 

- Ні, Гернію, годі, відпусти мене, - промовила я в'яло, ще під впливом приємних відчуттів, які дарували поцілунки чоловіка. - Досить. Зупинись!

- Нізащо, - прохрипів чоловік, притискаючись до мене всім тілом. - Це станеться сьогодні. Це тобі вже досить морочити мені голову!

- Ти що, редьки дикої об'ївся? - спитала я, різко отямившись.

Мене вже не радувала близькість чоловіка, бо я розуміла, що зайшла надто далеко, і це треба спинити зараз, в цю мить, бо далі не зможу. 

- Ти сама фліртувала зі мною, завела сюди, дала поцілувати, дозволяла торкатися до тебе... Ти та ще звабниця, Ідо! Я давно чекав цієї миті. Кажуть, ти вже перебувала з усіма парубками. Один я не міг похвалитися, що знаю, яка ти гаряча. Сьогодні дізнаюся!

Він, вже не прикидаючись ніжним, почав смикати пояс на своїх штанях!

- Це все брехня! Я незаймана, бовдуре! І віддамся лише своєму чоловікові після весілля! Ми з сестрами так жартували, розпускаючи дурні плітки про нас. Насправді, у мене й хлопця ніколи не було. Так, цілувалася кілька разів з декотрими та й усе! Відпусти! - я вже серйозно почала пручатися.

- Не бреши! Вартас із Гусячого Перешийку казав, що був із тобою, і Старній з Хоромів. Не прикидайся! Та я й сам бачу, що ти ще та штучка!

Вже не приховуючи своїх намірів накинувся на мене з палким поспіхом.

- Відпусти! - не на жарт злякалась я. - Я кричатиму!

- Кричи, - погодився той. - Так буде цікавіше. Адже ми в закинутому млині. Тут на дві милі по колу немає нікого. 

Я виривалася, вже плачучи та просячи відпустити, але Герній був сильним, колись, поки не пішов у найми до Парта, підробляв ковалем. Руки мав, як ковадла - куди там втекти мені, тендітній, худій і тонкій, як билина!

- Рятуйте! - репетувала я, але мене, зрозуміло, ніхто не чув.

І справді, до закинутого млина намагалися не ходити. Це ми тут гуляли, та й зайшли "відпочити". От і відпочила, дурепа! 

Відчайдушно пручаючись, я почала розуміти, що програю́ цю битву. Ковзала руками по брудній долівці в надії знайти палицю, камінь чи щось подібне, аби захиститися. Руки лише порізала об якесь скло - але нічого так і не знайшла...

І раптом Герній, котрий вже почав грубо зривати з мене сукню, розірвав, сволота, декольте, обм'як і впав на мене, приваливши всією вагою тіла. 

А я перелякалася ще дужче, бо побачила, хто стояв над нами, хто вдарив Гернія здоровою ломакою по голові. І навіть втрата незайманості тепер видавалася мені не такою великою втратою, як зустріч із цією істотою, яку я бачила перед собою. 

Він стояв і дивився на мене, презирливо скрививши потріскані губи, нахабно й глузливо розглядав моє тіло, оголені де-не-де груди, які я шпарко почала прикривати клаптями сукні...

- Д-д-дякую, - прошепотіла я злякано, відповзаючи в куток кімнати, до якої ми забрели з Гернієм. 

- З тебе послуга, - глухо промовив той, хто стояв наді мною. - Одне моє бажання!

Ще раз окинув мене поглядом, в якому я не бачила співчуття чи хіті, лише холодну байдужість та якусь відсторонену цікавість, що межувала з огидою. Відкинув ломаку геть і вийшов з кімнати...

Я з полегшенням перевела подих, а потім верескнула від несподіваного доторку до оголеного коліна. Велика сіра ропуха дивилася на мене вибалушеними очима. Пронизливо, серйозно, наче все розуміла. Ох, правду кажуть, що в дуенде в прислужниках нечисть всяка! Ой, мамочки! Треба втікати звідси!

Я підхопилася на ноги й кинулася геть з цього страшного місця. Сподіваюся, Герній скоро отямиться й сам знайде дорогу додому, бо те, що він живий - я помітила. Тихо дихав, отримавши масивним дубцем, схожим на булаву. Із дерев'яного в руках дуенде він перетворився на залізний. Ох, добре, що та потвора не торкнулася до мене! А міг би! І з Гернієм, якби не ломакою вдарив, а рукою - невідомо, що було б! Коротко кажучи, втекла я звідти, як сполохана зайчиха, з того закинутого млина, до якого чорти мене смикнули зайти...