Пошук Істини

Естер стояла на краю лісу, де дерева виростали так щільно, що навіть світло місяця ледве проникало крізь їхні густі крони. Холодний вітер пронизував її тіло, нагадуючи про довгі дні, проведені в бою, і ще довші ночі, коли кожен звук здавався небезпекою, що підкрадається. Її погляд був спрямований у бік горизонту, де темрява поглинала все, що знаходилося на її шляху. Вона знала, що за цим лісом, десь далеко, знаходиться її рідне місто, її дім, до якого вона могла ніколи не повернутися.

Ніч сповила землю, а місяць, як єдиний свідок, тихо висів у небі. В її серці панували сумніви і тривога. Її зустріч з Ардал'єном залишила її з почуттям неспокою. Ще зовсім недавно, він був її ворогом, а тепер вона стояла перед важким вибором: довіритися ельфу або продовжувати війну.

Естер замислилася про те, що війна з ельфами, яка вже тривала багато років, забрала у неї найкращих друзів, родичів і навіть частину її самої. Вона втратила віру в те, що ця війна може закінчитися перемогою для її народу. Кожен день здавався нескінченною боротьбою за виживання. І ось тепер вона стояла тут, сповнена сумнівів, після розмови з Ардал'єном — ельфійським генералом, ворогом, який намагався переконати її, що мир можливий.

"Чи дійсно це можливо?" — думала вона, втупившись у темряву перед собою. Ардал'єн говорив з такою щирістю, але чи могла вона довіряти йому? Адже вона бачила на власні очі, як ельфи знищували людські поселення, як вони безжально винищували її народ. Вона бачила ті гори тіл, які залишалися після битв, і відчувала ту пустоту, що наступала після кожної втрати.

Її роздуми були перервані тихим шелестом за спиною. Вона обернулася і побачила Вілла, одного з командирів її війська. Це був високий чоловік з густою чорною бородою, яка робила його вигляд ще більш загрозливим. Він підходив до неї, намагаючись не створювати зайвого шуму, але Естер вже давно навчилася чути навіть найменший звук у тиші.

— Що ти тут робиш? — тихо запитала вона, коли він підійшов ближче.

— Хотів дізнатися, як ти, — відповів він, дивлячись на неї з турботою в очах. — Після того, як ти повернулася від ельфів, ти не така, як завжди.

Естер подивилася на нього і спробувала усміхнутися, але усмішка вийшла слабкою. Вона знала, що Вілл має рацію. Щось змінилося в ній після зустрічі з Ардал'єном, і вона не могла це ігнорувати.

— Я в порядку, — коротко відповіла вона, але Вілл не здавався.

— Це не лише війна, яка змінює нас, Естер, — сказав він, опускаючи голос. — Ти зустріла ворога віч-на-віч і повернулася живою. Це велика рідкість. Що він тобі сказав? Чому ти досі думаєш про це? Що сказав ельф? — суворо запитав Вілл.

Естер задумалась. Чи могла вона довірити Віллу свої сумніви? Вона завжди бачила в ньому сильного лідера, але зараз їй було важко відкрито поділитися з ним тим, що відбувалося у її душі.

— Він говорив про мир, — нарешті відповіла вона. — Про те, що ми можемо знайти шлях, щоб припинити цю війну.

Естер вдихнула глибоко і коротко розповіла про пропозицію Ардал'єна обмінятися полоненими як перший крок до миру. Вона говорила тихо, але впевнено, стараючись не виказати своїх власних сумнівів.

Вілл різко видихнув, як ніби почув найбільшу дурницю в світі.

— Мир? — перепитав він, підвищуючи голос. — Ельфи говорять про мир тільки тоді, коли їм потрібно щось від нас. Вони ніколи не шукали миру, Естер. Вони завжди хотіли лише одного — наші землі.  Це пастка, — сказав Вілл, не чекаючи завершення її розповіді. — Ельфи хитрі і підступні. Вони завжди були такими. Чому б їм зараз змінили свою стратегію?

— Я знаю, — погодилась вона, опускаючи очі. — Але якщо це наш єдиний шанс на мир? Якщо ми не спробуємо, що тоді?  Я не впевнена, що це пастка, — заперечила Естер, дивлячись йому просто в очі. — Ардал'єн міг би вбити мене, коли я була у полоні, але не зробив цього. Він дозволив мені піти, бо вірить, що ми можемо знайти шлях до миру.

— Тоді ми будемо далі битися, — впевнено сказав Вілл. — Ми будемо битися за наші життя, за наші домівки, за наше майбутнє. Ми не можемо дозволити ельфам знищити нас.

Естер замовкла, дивлячись на місяць, який почав ховатися за хмарами. Їй було важко прийняти це рішення. Вона знала, що її народ чекає від неї дій, рішучих дій. Але її сумніви ніяк не зникали. Вона бачила, як Ардал'єн дивився на неї, як його слова знаходили відгук у її серці. Але чи не було це пасткою? Чи не був він просто хитрішим за інших ельфів?

— Ми маємо час до ранку, щоб вирішити, що робити далі, — нарешті сказала вона, повертаючись до табору. — Давайте поговоримо про це з іншими командирами.

— Добре, — коротко відповів Вілл і пішов за нею.

Вона повернулася до табору, де зранку її будуть чекати командири. На світанку командири зібралися в наметі, де стояв великий дерев'яний стіл, покритий картами та планами битв. Вони виглядали втомленими, зморшки на їхніх обличчях ставали глибшими від кожного дня війни. Естер дивилася на них і розуміла, що вони чекають від неї рішення. Їхні обличчя були похмурими, а очі — повні запитань. Всі чекали, що вона скаже, яким буде їхній наступний крок.

— Я знаю, що ви всі сумніваєтеся в намірах ельфів, — почала вона, подивившись на кожного з них. — Але я вірю, що ми повинні спробувати цей обмін полоненими. Це наш єдиний шанс знайти шлях до миру.

— А якщо це пастка? — запитав Айдан, який сидів в кутку, схрестивши руки на грудях. — Якщо ми довіримося їм і вони зрадять нас?  Може, він просто хоче використати тебе, щоб розколоти наші ряди? — додав Айдан, коротко пострижений чоловік з холодними сірими очима.

— Можливо, — відповіла Естер. — Але ми маємо спробувати. Я бачу лише два шляхи: або ми продовжуємо війну, яка вже забрала надто багато життів, або намагаємося знайти шлях до миру.

— А якщо ми помиляємося? — запитав Вілл. — Якщо ми довіримося їм, а вони зрадять нас?

Естер замислилась. Це питання не давало їй спокою від моменту, коли вона залишила Ардал'єна. Але вона знала, що, незважаючи на всі ризики, вона повинна спробувати.