Тіні минулого страху

У кожного в житті є своя головна мета. Особливий орієнтир, досягнувши якого, ти ніби виграєш це й головний приз під назвою життя.Для когось це кар'єра, для когось мистецтво.А от для цих підлітків усе зводиться до одного перемогти на національному чемпіонаті з волейболу. 

Тиха,спокійна, але точно знає, що робити цей опис ідеально пасував Самірі, учениці десятого класу.Лише два роки тому її родина переїхала до Сент-Ендрюса затишного, маленького містечка на сході Канади.Вони придбали тут чарівний будинок із просторою терасою неподалік від мальовничого озера.Разом із речами, звісно ж переїхав улюбленець - великий рудий пес Оллі, який став для дівчини найкращим другом у часи змін. 

У початковій школі Саміра професійно займалася танцями, проте серйозна травма, отримана під час одного з відповідальних виступів, відбила в неї бажання пов'язувати життя із спортом.Найбільше у світі, вона боялася знову відчути той пекучий сором від невдачі на очах у публіки. Минули роки, біль вщух, але страх залишився.Саме тому мама почала наполягати,щоб у новій школі Саміра обов'язково записалася до якогось спортивного гуртка.Змінивши навчальний заклад, вона зосередилася на іншому й швидко знайшла нових,чудових подруг 

-Алю та Регіну 

Доля ніби сама допомагала Самірі,відтягувала момент повернення у спорт: під час зимових канікул у шкільному спортзалі прорвало труби, і його затопило.Зараз там тривав капітальний ремонт. Через це від початку семестру в них не було жодного уроку фізкультури.Саміра досі навіть не бачила учнів із паралельних класів.Проте це її зовсім не засмучувало.Вона тільки-но встигла звикнути до власних однокласників,тож нові знайомства поки,що не входили до її планів.

Шкільний день розпочався абсолютно буденно.Вони з дівчатами гомоніли про бал, що скоро мав відбутись  

-Дівчата,ви вже думали у чому підете на дискотеку? - змовницьки понизила голос Аля, поправляючи пасмо волосся. Кажуть, цього року буде крутий діджей, тому потрібно виглядати на всі сто!

-Я вже навіть сукню пригледіла - підхопила Регіна 

Таку ніжно-рожеву, з відкритими плечима.Саміро а ти?Обов'язково маєш піти з нами, ми не приймаємо відмов!

-Ну,я ще не думала про вбрання...Можливо, вдягну щось просте, джинси й якусь гарну блузку. Головне ж просто добре провести час,правда?

-Ну,ні,ніяких джинсів!Ми влаштуємо тобі справжній шопінг.

Аж раптом їхню жваву розмову розітнув гучний,неприємний дзвоник на урок.Дівчата невдоволено зітхнули, але слухняно сіли за парти.Як тільки вони вмостилися на свої місця, двері кабінету відчинилися й зайшла вчителька.Вона обвела клас поглядом, витримуючи коротку паузу, і оголосила новину,яка миттєво змусила Саміру здригнутися: ремонт завершено,і сьогодні відбудеться їхній перший у цьому семестрі урок фізкультури. 

Вона з нетерпінням почала вираховувати години до шостого уроку.Кажуть,коли чогось сильно прагнеш, час минає швидше.Так сталося й цього разу. Навчальний день пролетів з максимальною швидкістю, і ось нарешті пролунав дзвоник на довгоочікувану фізкультуру. 

Саміра подумки всміхнулася власному везінню - наче за якимось дивовижним збігом обставин, саме сьогодні вона прихопила з собою свій найкращий спортивний костюм.Дівчина щиро сподівалась, що в оновленому залі буде лише їхній клас.Проте вже за декілька хвилин її надії розвіялися: до приміщення галасливою юрбою припхалися учні з паралелі.

Оскільки вчитель на два класи був один, тримати таку кількість підлітків під контролем виявилося не просто.Недовго думаючи,він запропонував компроміс - зіграти у волейбол.Учні дружньо взялися натягувати сітку через увесь зал.Саміра не мала нічого проти: за час зимових канікул,вона самотужки навчилася непогано відбивати м'яч і тепер хотіла випробувати свої сили. 

Проте везіння закінчилося, коли вчитель почав ділити підлітків на команди.Саміру визначили туди, де більшість гравців були з паралельного класу.Почуття ніяковості міцно тримало її упродовж усієї гри.Попри це, їхня команда впевнено виривалася вперед, рахунок зростав, але розслаблятися було зарано.У якийсь момент Саміра буквально на секунду замріялась спостерігаючи за грою.Раптом прямо над сіткою злетів м'яч, дівчина миттєво виділявся й рвонула вперед, збираючись зробити ідеальну подачу. 

Вона майже всі шкільної поверхні, як сильний, грубий поштовх збоку збив її з ніг.Якийсь хлопець із паралельного класу, не розрахувавши траєкторії в азартні гри,на повній швидкості врізався в неї.Саміра втратила рівновагу,і полетіла прямо на дерев'яну лавку,що стояла під стіною.Удар був такої сили,що в очах потемніло ,і вона на мить знепритомніла. 

Коли ж  свідомість почала повільно повертатися, перший, що відчула дівчина була дивна тепла речовина на її пальцях. Саміра піднесла тримтячу руку до обличчя.З носа швидко й невпинно цівкою лилася яскраво-червона кров.Навколо неї миттєво знявся галас.Винуватець події,високий, скуйовжений хлопець, застиг на місці.В його очах,які ще мить тому палали азартом гри,тепер застиг відчуваючи дикий, неприхований переляк.Він важко дихав перебираючи пальцями, і здавалося зовсім не знав,що робити підійти й допомогти чи провалитися крізь землю від сорому й провини перед незнайомкою. 

-Саміро!Боже, Саміро! - крізь шум у вухах,вона почула знайомий,стурбований голос.

Це був Джеймс,її близький друг. Він опинився поруч швидше ніж вчитель та перелякані подруги.Не гаючи ні секунди,хлопець обережно, але впевнено підхопив її під руки,допомагаючи піднятися з підлоги. Попри власну паніку,його рухи були дуже дбайливими.

-Тримайся за мене чуєш?Я відведу тебе в медпункт - тихо,але тихо сказав Джеймс, притискаючи до її  носа чисту серветку й допомагаючи зробити перший крок із цього залу,де знову, як і шість років тому, ожив її найбільший страх.

Якщо дочитали ставте сердечка, підписуйтеся та пишіть коментарі!