Розділ 1.

Так дивно сталося, що я таки потрапив на навчання до університету, вчитися на інженера!

Але одна річ зіпсувала всю мою радість — я потрапив тільки за однією умовою, що буду якось оплачувати власне навчання. Спонсор одразу знайшовся, це власний батько, але я був дуже цим фактом засмучений!

Не тим, що не пройшов на бюджетну форму навчання, а тим, що кошти були колосальними, чи такими вони для мене здавалися. Місяць якось пройшов швидко, коли я думав засісти за підготовку до вступних іспитів.

У мене був повністю вільний місяць!

Але якось я не зміг підтягнути те, що за роки школи не вивчив, - місяць відпочивав, насолоджуючись тим, що не треба кудись вставати та встигнути на певний ранній час, дивився художні фільми, на які чомусь раніше не знаходилося часу.

Так, я школу ледве домучав, чомусь навчання у мене не завдалося, деякі дисципліни давалися напрочуд легко, як фізика, математика, хімія й історія, не знаю чому, а інші не йшли ніяк! З гуманітарними — це жах! Особливо літератури — сидиш читаєш і засинаєш десь на п’ятій сторінці описів страждань бідняків, як сучасних, що узяли кредит для створення “родинного щастя” з молодою, чи з молодим коханим, чи давно старих, що страждали в кріпацтві від панів-дворян, як рани замазували грязюкою.

Це було пекло — читати це гіперберебільшенне творіння визнаних класиків, що української літератури, що іноземної.

З мовами було трішки легше, але ненабагато, бо правила треба було запам’ятовувати, чи як кажуть вчителя: “закарбовувати в голові!” Так і хотілося карбонути по голові тією сокирою від тих правил з купою виключень. Не правила дратували, а їх виключення, що треба закарбувати на мізках. Ніколи не забути ті скляні очі гуманітаріїв-вчителів, що не могли пояснити як математик, чи фізик правили, з доказами! Одне пояснення я прийняв — що то так домовилися для полегшення, бо один чує “мабуть”, а інший “мабудь”, і хто з них правий?! От домовилися — і все тут! Ну так можна — прийнято!

Але ніколи не забудеш — встаєш і щось своє розповідаєш, а тебе сідай “два”, бо не читав, немає такого в творі, наплутав ти, бо твій герой, то негативна особа, а того, що лаєш, якраз і є позитивний герой. Я для себе відкрив хрестоматію — коротко та дана оцінка хто є поганий, а хто добрий. Якось здавав. Вірші я чомусь не міг вивчити, чи запам’ятовував я якось не так, бо не повірите, з математики я підручник не відкривав поза школою, там якось вже життєво, що само собою зрозуміле, як і в фізиці. Правда, з хімією було все не так — якось зацікавили ті металургії, як з земляного окису заліза завдяки вугіллю отримувати залізо, що можна здати та отримати за учорашню землю гроші, чи “царська вода”, суміш нітратної та хлоридної кислот, що вимиває з піску золото.

Хімія — це сила, бо те, що валяється під ногами може завдяки неї стати цінним!

Історія, праця, біологія — я чомусь сподобався вчителям! Не розумію сам! Повірив в їх очікування, бо історію я почав таки вчити боячись розчарувати великі очікування історички.

Отак з моїми шансами поступити — де сильними, де мізерними, бо мови треба було здавати. Якось ця мова і дала мені той бал, що і має право вчитися, але не нарівні тих, хто заповнив бюджетні місця навчання. Мені не сказали, що я неук, як і не узяли вчитися до свого закладу. Фізику і математику здав на відмінно, мову задовільно, що дало середній бал 4.

Чому таки високі вимоги?

Відповім.

Більшість бюджетних місць зайняли пільговики, які потім отримували ще відчутні доплати до стипендій, бо більшість була з бідних родин.

Думаю, що здогадалися, чому пішов вчитися в технічний університет — бо був впевнений, що вже точні я то вивчу. Але я й мріяв стати інженером, щось винайти, стати чи вченим, чи винахідником. Забув! Працю — я обожнював, як дисципліну, як же мені подобалося щось майструвати чи в слюсарній, чи в столярній майстернях. А вже про станки я мовчу — це зарадість на них працювати, тим більше, що я більше за однокласників за ними працював, вчителю подобалася моя дисциплінованість та здатність спокійно робити без емоцій!

Але мрія вже моя ставала не такою привабливою, бо треба кожен семестр вносити колосальні кошти! Батько мій був налаштований мене підтримати, в моїй мрії стати виробником, коли мати казала, що, схоже, це не моє, нехай в інший університет подає документи. Я, правда, сам завагався, але батько наполіг, що нічого зраджувати мрії та йти на компроміс з життям, нічого якось знайдемо ті кошти.

Але він психував, дуже був незадоволений, що про його, вояка радянської армії, що воював в війнах, про які не кажуть, витерли ноги, що забули про поранення, що сини та дочки інших, що не заслужити свої пільги, поступили, скориставшись численними соціальними пільгами. Тоді то я добре зрозумів, чому я так невдало давав оцінку літературним героям, - бо я постійно чув його слова, про несправедливість, коли його, законослухняного громадянина, що сумлінно виконував накази і вбивав усяких капіталістів, назвали окупантом і не дали ніяких пільг. Він вважав, що держава, у якої столиця в Москві, його зрадила, коли усяким нездарам, біднякам, були дані пільги, а він за все платив гроші, в тій державі, за яку він воював! Що треба соромитися того, що здорова людина не може заробити, а не клянчити у держави пільги, що ти такий працівник, що тобі платять мало, треба вчитися, експериментувати, а не пхати своїх дітей-нездар, забираючи у інших можливість отримати улюблену спеціальність.

Внесу уточнення, я вже поступав в український університет, але батько вважав, що усюди сидять старі чиновники, ще радянські. Не повірити — він став завзятим націоналістом, не пропускав жодну акцію, казав, що ті цінують його бойовий досвід, що за цю державу він буде воювати! Як в тій голові вміщалися такі дивні речі — не знаю!

Знаю, що він єдиний в родині, хто заробляв непогано, з нього вийшов не тільки добрий вояка, а й робочий, що з часом відкрив власну справу по виготовлення всього. Він казав, що цьому він навчився робити ще в армії, а я думаю, що його дисциплінованість допомогла реалізуватися як виробнику. Правда і дід наш, інвалід-кустарщик, думаю, чомусь мого батька та навчив.