Розділ 22

Всі погляди були прикуті до Владислава Громова та Сабіни Бойко.

Серед гостей та шановного панства столиці Влад також помітив Ярослава Артеменка й нахмурився лише від однієї думки: якого біса цей кретин тут робить? Він ледве стримав свої бажання, щоб не згребти Сабіну в обійми та не викрасти з вечірки. Помітив, як дівчина напружилася й сіпнулася вліво, ніби намагаючись втекти від нього. Чоловік взяв її за руку й, легко поцілувавши, побачив, як щічки Сабі стали червоніти. У цей момент, так не вдало для Влада й, мабуть, на щастя Сабіни, появився поряд Руслан. Дівчина зітхнула й перевела погляд на брата. Руслан по-братськи поклав руку на плече дівчини й потиснув руку Владу.

— Ну що ж, якщо всі вже зібралися, настав час до урочистих заходів, — посміхнувшись, сказав Руслан й, взяв бокал шампанського.

Кілька хвилин Руслан розпинався перед гостями, який він щасливий, що на святкування п’ятнадцятиліття торгового центру «Амідал» прийшло скільки гостей. Сабіні та Владиславу залишалося лише посміхатися та кивати головами, як ті іграшки.

— Я вже не дочекаюся, коли викраду тебе, — шепнув Сабіні на вухо Влад.

Дівчина оглянулася й від здивування округлила очі.

— Ми й так привертаємо занадто уваги, — шепнула у відповідь.

Влад на такі слова лише хмикнув й, поклавши руку на талію дівчини, підморгнув їй. Сабіна стояла ніби на голках та нервувалась. Серед гостей помітила жінку й молоду дівчину, з якими прийшов Влад, та, побачивши їхній прискіпливий погляд, хотіла скинути руку чоловіка зі своєї талії, але натомість Влад лише сильніше притиснув дівчину до себе.

Руслан вже майже п’ятнадцять хвилин говорив свою промову про плани на майбутнє та розширення бізнесу. Від таких слів Сабіна та сам Влад відверто здивувалися. Закінчивши свою промову, він підняв бокал догори, подякував всім присутнім, сестрі й Владиславу за підтримку та віру.

Сабіна усміхнулася, але ця посмішка була нещирою та натягнутою.

— Я знаю, сестричко, коли ти щира, а коли ні, — тихо сказав Руслан. — Розслабся, це наша вечірка.

— Перший раз погоджуся з твоїм братом. Ти напружена,  — сказав Влад.

Сабіна зиркнула на нього й всміхнулася.

— Дякую, — прошепотіла.

— А це вже дійсно щира усмішка, — підморгнув Громов

На таке зауваження Влада вона не витримала й засміялася.

Коли до них підійшла матір та сестра, чоловік продовжував тримати дівчину за талію. Відрекомендував не лише Сабі, але й Руслана, який миттєво опинився біля них. Жінка досить стримано привіталася з Сабі та Русланом, проте Еріка не стримувала емоції.

— Ти дуже гарна! Тепер зрозуміло, чому Владислав покинув на деякий час Манхеттен,  — з акцентом сказала Еріка.

Він таких слів Марія Степанівна нахмурилася, а Влад, усміхнувшись, підморгнув сестрі.

Ситуацію виправив Руслан, який, взявши ініціативу у свої руки, запропонував Марії Степанівні та Еріці показати будинок. 

— Ще побачимось, — підморгнувши Сабіні, сказала Еріка. 

Еріка пішла з Русланом, проте Марія Степанівна залишилася стояти біля Сабіни та Владислава. 

— Еріка сказала правду, ви дійсно дуже гарна дівчина. Сину, — жінка перевела погляд на Влада, — дозволиш поговорити з Сабіною наодинці? 

Влад кивнув й, відпустив її.

Сабі провела жінку на терасу. 

— У вас досить гарний будинок,  — сказала жінка.

— Дякую, — стримано відповіла Сабі.

Варто було залишитися наодинці, як Марія Степанівна відразу пішла в атаку. 

— Ви ж повинні розуміти, що Влад не зможе постійно бути в Україні, а я помітила, як мій син поводить себе поряд із вами!

Сабі напружилася та, взявши себе в руки, присіла поряд із жінкою. 

— І як же Владислав поводить себе поряд зі мною? 

Марія Степанівна хмикнула. 

— Ви ж не лише гарна дівчина, тому повинні розуміти, що Владислав не покине родину та бізнес. 

— Скажіть прямо, що ви хочете почути від мене? 

— Правильне питання, Сабіно! — жінка неочікувано взяла її за руку. — Як кожна матір, я хочу, щоб мій син та моя донька були щасливими. Владислав кілька разів помилявся з вибором жінок, сподіваюсь, ви не розчаруєте його та нас! 

— Маріє Степанівно, я не іграшка, щоб когось радувати. Навіть іграшки рано чи пізно можуть розчарувати, я людина, яка також помиляється. Якщо хочете дізнатися правду, я була проти того, щоб Владислав купляв акції торгового центру, проте ваш син все вирішив сам, і наше минуле з ним... 

Сабіна запнулася, адже зрозуміла, що на емоціях може сказати дещо зайве, але сказане нею не пройшло мимо Марії Степанівни. 

— Минуле? — перепитала жінка. — Дуже цікаво. 

— Ви прийшли подивитися на мене, дізнатися, чи я варта вашого сина? 

— З першого погляду тяжко щось сказати, але... життя покаже! 

Марія Степанівна й Сабіна почули позаду кроки та обернулися.