Розділ 4

— Владиславе, ти вирішив відкривати нові ресторани в Україні? — запитав Джордж, фінансовий директор холдингу в Америці.

Влад засміявся та взяв в руки ноутбук.

— Відкрити ресторани в Києві була ініціатива матері, а не моя. На даний час лише є проєкти. Ти переглянув документи, які я тобі надіслав?

— Звичайно, бро! Ресторани приносять стабільний дохід у холдинг. До речі, у Вільнюсі вже закінчили підготовку, через кілька місяців, можливо, навіть у вересні, будемо готовитися до відкриття. Ти коли плануєш повернутися?

— Я хочу купити акції одного торгового центру!

— Навіщо це тобі? — здивувався Джордж. — Якщо тобі потрібна допомога, я можу прилетіти!

В кабінет зайшов помічник Олег. Владислав кивнув йому, щоб проходив.

— Бувай, Джордже. Потім поговоримо.

Влад виключив ноутбук.

— Знайшов інформацію?

— Звичайно, босе. У теці є вся потрібна інформація й навіть більше.

— Олеже, я планую ще залишитися на деякий час в Україні, але також хочу, щоб і ти залишився працювати в холдингу. Ти кмітливий юнак, я дам тобі рекомендації щодо повноцінного працевлаштування. Сам вирішиш, залишитися працювати зі мною чи ні.

Олег вийшов із кабінету, й він взяв теку.

Фінансове становище торгового центру «Амідал» були досить плачевними, але Влад відклав ці документи, вирішивши, що потім із ними більше детальніше ознайомиться. Його цікавила трішки інша інформація. Крім фото Сабіни Олексіївни Бойко та її автобіографії ще були досить цікаві факти з особистого життя. Він усміхнувся, але ця усмішка через кілька хвилин зникла з його обличчя.

   Владислав закрив теку й задумався.

Хоч і Еріка була й зведено сестрою, однак він би знищив всіх, хто б захотів образити сестру, а тут...

Руслан Бойко виявився ще тим мерзотником, якщо рідну сестру хотів продати одному бізнесмену і все заради своєї вигоди.

Сабіна стояла біля вікна. Поглянула на годинник: восьма година п’ятнадцять хвилин. Руслан, як завжди, запізнюється. Вона вже приготувала вечерю та хотіла поговорити без істерик та скандалу. Пролунав вхідний дзвінок, й поспішила до дверей.

— Нарешті ти прийшов.

— І тобі привіт, сестричко.

Руслан тримав у руках букет троянд та пакет. Сабіна відступила й пропустила брата.

— Я приніс твоє улюблене червоне вино.

— А квіти кому?

— Сабі, я дуже винний перед тобою й сподіваюся, що ти зможеш мене знову вибачити.

Сабіна зітхнула. Який би Руслан не був, але вона його любила навіть більше, ніж себе, й тому втихомирила свій гнів та образу й взяла букет.

— Дякую, — тихо промовила.

— Який приємний запах! — весело сказав Руслан. — Сабі, ти приготувала щось смачне?

За вечерею розмова не клеїлася, й вона запитала прямо:

— Руслане, я чекаю від тебе правди. Ким був той чоловік і що за сума грошей?

Він нахмурився.

— Свої проблеми я вирішу сам.

— Я знаю, як ти можеш вирішити все сам, — фиркнула.

Руслан зі злості стукнув кулаком по столу. Сабіна напружилася й піднялася.

— Ти довго будеш мені згадувати? — закричав. — Невже ніяк не можеш вибачити?

— Руслане, не говори зі мною в такому тоні! — закричала у відповідь. — Через тебе моя кар’єра була зруйнованою, Ярослав покинув, вважаючи, що я повія! Я втекла з Києва не від хорошого життя. Тому не смій так говорити зі мною.

— Наскільки я знаю, ти хотіла його покинути…

— Що? — обурилася. — Який ти егоїст.

Сабі відвернулася від Руслана. Не хотіла більше говорити з ним.

— Я програв гроші, — неочікувано сказав Руслан.

Вона істерично розсміялася та, озирнувшись, промовила:

— Руслане, тобі тридцять два роки, а клепки взагалі немає.

— Не починай знову читати мораль!

— Якби я тебе не любила, — склала руки на груди, — я б не читала мораль! А тепер скажи, навіщо тобі Громов?

Руслан хмикнув.

— Сестро, я просив тебе повернутися, тому що мені дійсно потрібна твоя допомога...

— Фінансова? Я правильно тебе зрозуміла?

— Так.

— Ти не отримаєш мої акції. Якщо хочеш, можеш продати Громову частину своїх акцій. Ти хотів моєї допомоги? Ти її отримаєш! Я зацікавлена в тому, щоб наш бізнес не зазнав краху.

— Як хочеш. Це твоє право. Чекаю тебе завтра о восьмій ранку, без запізнень, Сабіно.

Вона була засмученою такою розмовою. Не хотіла залишатися в Києві: якби вона не любила його, але минуле завжди буде з нею, і від минулого вона ще не навчилася тікати! Сабі також сподівалася, що Громов не захоче купити їхні акції й вона знову навчиться нормально жити й дихати без нього...