Глава І

Ніч оповила маленьке містечко Тесарі. Один за одним у вікнах будинків та квартир починає згасати світло, вулиці потроху стають пустими. Машини, хоча ще світяться світлофори, вже в таку пору їздять без них, тобто на свій розсуд. Згодом вуличні ліхтарі та ті самі світлофори вимкнуться взагалі.
 

Навколо залишилася темрява. Лише небо яскраво світиться завдяки безлічі зірок. Так дивно, для нас вони настільки мізерні, а десь там, в космосі, мають неабиякі величезні розміри. 

На небі видніється повний місяць з своїми химерними рельєфами. Багато хто вбачає в них обличчя старого дідугана. 
Здавалось би, цю тишу ніхто не порушить, але це триватиме недовго. Сюди насуваються чорні хмари з грозою.
Враз зірвався поки що маленький літній вітерець, який щомиті посилюється, а в повітрі відчувається запах дощу. Та це неважливо. Усі люди вже давно сплять міцним сном в м'яких ліжечках. Вони не попадуть під зливу, окрім маленької дівчинки, яка блукає вулицями, не знаючи, де знаходиться. Поки її батьки сплять, закутавшись в теплий плед, вона тихенько вирішила прогулятися і тепер загубилася. Її вабив місяць, тому вона йшла за ним. Раптом в небі яскраво засяяла зигзагоподібна блискавка, за нею вдарив гучнив грім, полив дощ. Вуличні собаки повскакували і почали гавкати та вити. Дівчинка злякалася, вона залилася гіркими слізьми, кликачучи батьків на допомогу, але нікого немає. Вона бігла... 
Через слизьку дорогу від дощу, маленьке дівча, підскознувшись, впало. Вона ще більше розплакалася. На руках, ліктях та колінах були подерті рани, з яких виступала кров. З ніг до голови дитя було мокре. Для неї все це здавалося страшним сном. Піднімаючись вона побачила якраве сяйво, яке ставало все ближчим... і ближчим... Дівчинка, прикрившись рукою від світла роздивилася навколо: близько, за два метри від неї, знаходиться пішохідний тротуар. Вона зрозуміла, що стоїть на дорозі. Її заціпило від страху і час неначе зупинився. Тільки чула своє прискорене серцебиття і важке дихання. Ця мить тривала так довго... Гучний гудок машини. Здалеку важко побачити маленьку постать, а через велику швидкість водій не міг зупинитися вчасно... Сильний удар, від якого дівчинка впала на капот, розбивши скло водія, і покотилася далі по дорозі. З потиличної частини голови пішла кров, яку змивав по асфальті дощ. Жодного живого місця. Страшенно наляканий водій. Швидка допомога... Дівчинка лежала непритомна, присмерті.

- Аааа, - Анастасія знову прокинулася посеред ночі від страшного сну. Її кинуло в холодний піт, вона важко дихала. З очей полилися краплинки сліз. 

Батьки прибігли на крик десятирічної дівчинки. Мама одразу оповила руками її і почала погладжувати по волоссю.

- Мамо, мені сниться один і той самий сон кожну ніч,- захлипуючись промовила Анастасія.- З кожним днем мені стає страшніше засинати...
- Це просто кошмар. Таке часто людям сниться. Не хвилюйся- це скоро припиниться. Все буде добре. 

Середнього росту чоловік з темним волоссям та глибокими синіми очима подав дружині воду та якісь таблетки. 

- Випий їх, Настю. Тобі стане краще. Ти сама знаєш, що вони справді допомагають.
 

Дівчинка закивала і без відмов проковтнула їх. Ці ліки приписала їхній сімейний лікар. Одна таблетка має заспокійливу дію, а інша- снодійне. Після цього мати накрила її покривалом і батьки по черзі поцілували дитину в лоб, побажавши "солодких снів".

- Скільки це буде тривати?? Я не можу бачити, як кожну ніч вона так прокидається! Це триває вже 3 роки, якщо не даємо снодійного перед тим, як вона лягає спати,- казала мати, коли вони зайшли на кухню. 

Батьки не знаходили собі місця. Вони не знали, чим зарадити їхній проблемі.

- Давай сходимо до психіатра? Вірніше Настю заведемо до нього? Можливо, якісь терапії допоможуть їй позбутися... ти й сама знаєш чого. Якщо зараз опустити руки, то далі буде катастрофа. Краще зібратися з усіма силами,- сказав Ростислав, обіймаючи Елізабет.- Що скажеш, Ліз?
- Я не знаю... я втомилася просто дивитися на це все і впевнена, що ти почуваєшся так само... Але добре. Спробуємо.
- Ось і все. Тепер потрібно організм змусити трохи поспати. Ходімо.

Він взяв її за талію і вони пішли. По дорозі батьки зупинилися біля дверей, які ведуть до кімнати дівчинки. Прислухавшись, що там тихо, вони з полегшенням пішли у свою кімнату.