11

- І що це було? - запитала я принца, коли ми їхали додому. По всьому було видно, що він задоволений результатом поїздки. Я і сама видихнула з полегшенням як тільки ми покинули те місце. Але ж він так просто сяяв від щастя.

- А це, дорогенька моя, була операція по відволіканню уваги старого. І ти з нею впоралася на всі сто відсотків.

- Нічого не розумію, - спантеличено призналась я.

- Ну звісно, ангел, ти нічого не розумієш, аха ха, та яка ж з тебе хитра злюка, ти ж чистий ангел, -  ще більше розвеселився принц.

- Бачиш Ліно, у нашого діда виявилися слабкі ментальні здібності, я помітив це ще на порозі. Мало хто знає, але в мене є така особливісь, я дуже добре відчуваю будь яку магію і можу її розпізнати. Дід не одразу запідозрив недобре, інакше не пустив би нас. Але я, знаючи про його здібності, одразу понизив свої емоції до максимально поостих: радів, цікавився, дивувався. І беручи до уваги мій одяг і мій емоційний стан він не запідозрив в мені небезпеку, тоді як ти помітно нервувала. Я це бачив і без всяких талантів, а дід Петро ще й відчував, тому і посадив тебе якомога далі від його скарбу, того самого браку. Доречі, я одразу відчув як від них фонить магією. 

- Чому ж одразу не розкрили себе? - щиро не розуміла я.

-  Щоб зіпсувати такі веселощі? Та ні за що, - весело йому бачите було, а мені чомусь не дуже. Божевільний їй богу

- А що ви там йому показали?

- Так королівську печатку. Такі, сама розумієш, на дорозі не валяються.

     Виявилося, що дід Петро мав магічні відголоски в роду. Особливих здібностей не мав, але міг працювати з особливими матеріалами. А саме, він використовував одну гірську породу, що мала високий магічний фон. Як він сам вважає, її довгий час омивало джерело з живою водою, саме джерело давно висохо, а от гірська порода впитала в себе багато магії. Ось дід і хімічив, підсипав піщинки породи в глину і виходив посуд в якому не псується їжа. Але тої породи в нього вже було мало, тому замовлення він брав тільки в заможних клієнтів і зазвичай від приїзжих із сусідніх королівств. Щоб не пішов слух про чудо-посуд. Та не допомогло, як виявилося. Слух пішов і дійшов аж до самого принца. Бідолаха був такий переляканий і   просив тільки про одне,  щоб його не стратили за те що він тут магічив по тихому. Але принц і його добряче здивував. Я ж кажу він прямо майстер у цьому.

     Він похлопав ніби ще більше постарівшого діда Петра по плечу і вже більш дружелюбно надавав тому купу завдань, той ледве встигав записувати за ним:

1. Вирахувати точну кількість пилку що він підсипав у одну порцію глини.

2. Поексперементувати і зменшити ту кількість на двадцять відсотків, записати результат.

3. Написати точні координати де він знайшов ту породу.

4. Знайти будьякі згадки про живу воду по всьому королівстві і координати місця розташування таких джерел в минулому 

5. Скласти список необхідних матеріалів для розширення виробництва.

6. Знайти підходящу для такого виробництва будівлю.

І ще з десяток різноманітних  пунктів.

     Ми з дідом, якщо що, були однаково шоковані. Але я сумлінно робила вигляд буцімто я все знаю і так і було задумано. 

      Давши усі настанови, принц наостанок сказав, що відправе йому для цього в найближчі дні двох помічників і необхідні кошти. 

     А дід, проводжаючи нас уже на ґанку, запитав розгублено:

- То ви не будете мене вбивати? І навіть не посадите за грати? - скільки недовіри було в його голосі.

- Будеш робити все як треба, то ще й розбагатієш на старості, дід. Тільки будь добріше до людай,- кинув йому через плече принц.

- Звісно, звіно. То в мене просто день був поганим. А так я сама доброта,- кричав дід Петро з порогу, не вірючи своєму щастю.

- У нас за таке справді саджають за грати,- вирішила все ж уточнити я, коли ми вже майже підїжали до замку, - магічне шахрайство. Здається так називається цей злочин.

- Ліна, дай спокій, який там з того діда шахрай. Так, хімічив потрошки, можна сказати для своїх. А от я планую вивести це на промислові масштаби. І ще треба алхіміків запрягти, (є в мене парочка знайомих) хай глянуть, що там за склад тієї унікальної породи, - почав говорити дивні речі Рональд.

- А як же наш король, Принц Роберт. Вони точно таке не оцінять, - вони були консерваторами і ярими традиційниками, це я точно знала. 

- Та де вони дінутся. Я знаєш який майстер по вмовлянням. Гловне правильно подати інформацію, а все інше то невеличкі погрішності не більше, - туманно якось пояснив принц. Я зрозуміла це по свому - викрутиться як завжди. 

    У замку нас уже чекали. Король, принц Роберт і купа охорони. Я аж голову в плечі вжала.

- Не переживай, зараз викручусь, - легко сказав мені принц помітивши мій стан. І вискочив першим з екіпажу.

- Ангеліну не чипати. Все організував я і реалізував я. Дядьку, в мене до тебе серйозна ділова розмова, - все це Рональд сказав практично на льоту і одразу ж потащив за собою спантеличеного короля.

    Роберт затримав на секунду на мені злющий погляд і пішов за ними. А я лишилась стояти посеред подвірья. Частина охорони, що теж тут залишилася, поглядала на мене з явним докором. Напевно їм найбільше дісталося, поки нас не було. А я що? Я сама жертва. Таке пережила. Тому, зовсім не відчуваючи докорів вини, я відправилася на кухню. Буду колупати тітку Фросю поки вона мене не накормить. Вже обід, а я і росинки в роті не мала. І принц доречі теж. А йому ще ж з королем розбиратись. То це коли він зможе поїсти? А чого це мене має хвилювати?