Розділ 26

Ніч пройшла спокійно, і я солодко проспала до самого ранку, відчуваючи себе повністю в безпеці. Біту змінив на посту Ехан, похмурий і мовчазний ріддер з неймовірно густими і кущистими бровами, через які здавалося, що він вічно чимось незадоволений.

А розбудили мене гучні звуки в’їжджаючого у двір воза, гавкіт собак, який вітав його, та жвавий гомін.

Шон приїхав!

Похапцем збираюся і, натягнувши одяг та перев'язавши волосся, стрімголов мчу на вулицю. Віз стоїть, як і передбачалося, посеред двору. Собаки на псарні не вгамовуються, і я прошу Ехана послати кого-небудь їх заспокоїти. Шон вже зістрибнув з козлів і допомагає розвантажувати привезений скарб. Він лише на мить відволікається від цього заняття, щоб привітати мене, і знову береться до справи.

Разом з чоловіком біля підводи стоять і переминаються з ноги на ногу огрядна круглолиця жінка в білому накрохмаленому капорі, веснянкуватий хлопчина років шістнадцяти, молода худенька дівчина, яка боязко притискає до грудей вузлик зі своїми особистими речами і маленька дівчинка, що тулиться до її ніг.

─ Здрастуйте, леді! ─ першою вітає мене поклоном жінка. Вона, швидше за все, давно вже взяла негласне шефство над цією невеликою командою. ─ Ми приїхали на прохання майстра Кіана, вірою і правдою служити вам і цього будинку. Я Полін ─ кухарка, це Оен, ─ хлопчина теж шанобливо кланяється. ─ Мій син. Він дуже спритно управляється з тваринами, особливо з кіньми. Його майстер найняв для роботи на стайні. Шена, ─ вперед виступає дівчина разом з малям і робить чарівний уклін. ─ І її дочка Уна. Шена може допомагати по дому.

─ Леді, ─ Шена раптово кидається до мене, хапаючи за руку і ледь не падаючи на коліна. ─ Я вас дуже прошу, не виганяйте мене. Дозвольте залишитися з донькою. Вона дуже розумна, спокійна дівчинка і зовсім не буде мені заважати виконувати роботу.

Сторопівши, відступаю на крок, намагаючись вирвати руку.

─ Я й не збиралася, ─ розгублено кажу. ─ Тим більше якщо дитина тобі не заважатиме справлятися зі своїми обов'язками. З чого ти це взяла?

Кидаю безпорадний погляд на інших, і помічаю, як червоніє Оен і відводить погляд Полін. Казна що діється!

─ Вставай Шена і поясни, нарешті, чому це я повинна була не прийняти тебе на роботу, ─ кажу, спостерігаючи як вона, злегка заспокоївшись, випрямляється. ─ Тим більше, якщо Кіан схвалив твою кандидатуру.

Дівчина, чомусь, мнеться, не наважуючись говорити. Я спантеличено стискаю губи.

─ Це, тому що у мене немає тата, ─ відчайдушно шепелявлячи, видає мале дівчатко, ткнувшись носом їй у коліна.

─ Ось як? ─ підіймаю брови і присідаю перед дитиною на коліна. ─ Ти знаєш, у мене теж немає тата. І мами немає, ─ кажу я, намагаючись зловити погляд Уни.

─ Я не виходила заміж за батька Уни, ─ нарешті наважується на відвертість Шена.

─ Ну і що? ─ незворушно знизую плечима. ─ Яка мені різниця? Це твоя особиста справа. Мені головне, щоб ти була чесною людиною, щоб не лінувалася і виконувала те, що від тебе вимагається. Решта мене не хвилює.

Шена знову намагається бухнутися на коліна і поцілував руки, але я поспішно відстороняюся, присікаючи незручний момент.

─ Рада вітати вас усіх в замку Кінлох. На жаль, лорд Кіан зараз відсутній, але повинен повернутися з дня на день. Почувайтесь як удома. Щиро сподіваюся, що між нами не буде негараздів. Я людина добра і розуміюча. Але якщо хто посміє абияк ставитися до своєї роботи, шахраювати, обманювати, красти тощо, звільню без жалю. І чоловік мене в цьому підтримає.

Промовляючи ці слова, відчуваю себе не в своїй тарілці. Насправді глибоко сумніваюся, що зможу хоч кого-небудь звільнити, якщо він почне волати до мого співчуття і совісті. Але репутацію суворої леді Кінлоха треба підтримувати, інакше сядуть на шию. Тому намагаюся говорити якомога твердіше і впевненіше.

Вся компанія дружно кланяється і одностайно запевняє мене, що чесніших і працелюбніших працівників мені не знайти у всьому Ері.

Я прошу Рейвен, показати жінкам їх кімнати на третьому поверсі. Оену ж доведеться оселитися в окремому приміщенні, де живуть ріддери і Шон. У замку лише у Ніала є покої, але на першому поверсі, біля кухні.

День проходить у приємних клопотах. Прибулі потихеньку облаштовуються і обживаються, ми розбираємо весь той скарб, який привіз Шон. У загальному залі розвішуємо штандарти клану Мелорі, яскраві гобелени, а біля каміна стелимо пухнасті шкури, щоб не мерзли ноги. Підлоги в житлових кімнатах на другому поверсі встеляємо теплими килимами, а на третьому яскравими в'язаними доріжками. Замок відразу ж набуває затишного і обжитого вигляду. І тільки коли небо темніє, ми, неабияк втомлені і вимотані, сідаємо вечеряти, проводжаючи цей наповнений турботами день.

Сьогодні до нас знову приєднується Ловар, про якого, каюсь, я вже встигла забути. Але навіть його присутність ні скілечки не псує мій настрій.

Юфімія, все-таки погодилася залишитися в Кінлосі на посаді економки, і вони на пару з Полін розстаралися і влаштували справжнісінький бенкет.

Рейвен і Шена живо накривають на стіл, і я їх відпускаю теж святкувати. На кухні затівається, з мого дозволу звичайно, маленьке свято, щоб привітати в нашій невеликій дружній родині нових членів. Нехай відпочинуть, сьогодні всі старалися, як могли.

─ Леді Айне, а ви не боїтеся ... ─ багатозначно тягне Ловар, стріляючи очима в спину Шени.

─ Чого? ─ дивуюся, не зовсім розуміючи суті питання.

Родерік поблажливо посміхається і, відправивши в рот шматочок печені, видає:

─ Як чого? Що особа, настільки розбещена, щоб позбутися дівочої честі і понести до шлюбу, буде служити у вас в замку.

Спина Шени, яка все це чує, здригається, ніби її стьобнули батогом, і дерев'яніє.

─ Раптом ця розпусниця покладе око на вашого чоловіка і спокусить його, ─ примружується Родерік.

Гертруда обурено червоніє, бажаючи кинуться на захист свого хлопчика, але я поглядом її зупиняю.