ЧАСТИНА 2. ІНДУСТРІЯ ЇЖІ ТА ХІМІЇ: ЯК НАС РОБЛЯТЬ ХРОНІЧНО ХВОРИМИ ЗА НАШІ Ж ГРОШІ

РОЗДІЛ 1. Від поля до лабораторії: Як традиційне сільське господарство стало придатком нафтохімічного комплексу

Коли ти відкушуєш шматок яблука, береш у руку скибку пухкого білого хліба чи нарізаєш свіжий огірок, твій мозок малює пасторальну картинку: безкрає поле, тепле літнє сонце, родюча земля, ранкова роса й дбайливий фермер у солом'яному капелюсі. Цей образ поколіннями шліфували рекламісти молочних брендів і хлібокомбінатів.

Реальність позбавлена будь-якої романтики.

Те, що сьогодні лежить на полицях супермаркетів під виглядом сільськогосподарської продукції — це не стільки результат сили природи, скільки кінцевий продукт важкого нафтохімічного синтезу. Сучасний овоч чи злак не вирощують — його штампують на відкритому повітрі за допомогою вуглеводневих реагентів.

Ми буквально їмо перероблену нафту й конвертований природний газ.

За підрахунками агроекологів, для виробництва однієї калорії сучасної індустріальної їжі витрачається близько десяти калорій викопного палива: на видобуток газу для синтезу азоту, на важку дизельну техніку, на хімічний захист рослин, на пакування у пластик і на транспортування за тисячі кілометрів. Сільське господарство більше не є біологічним процесом. Його повністю підім'яв під себе хімічний картель.

Тінь Фріца Габера: Від бойових газів до штучних полів

Щоб зрозуміти, коли їжа втратила зв'язок із землею, потрібно повернутися до 1909 року, коли німецький хімік Фріц Габер відкрив процес зв'язування азоту з повітря за допомогою високого тиску, температури та водню (який отримують із метану). Разом із Карлом Бошем він створив знаменитий процес Габера — Боша.

Фріц Габер не був філантропом, стурбованим голодом на планеті. Він був батьком німецької хімічної зброї — саме під його керівництвом у Першій світовій війні хлор уперше випустили на солдатів біля Іпра. Синтез аміаку був потрібен Кайзеру насамперед для виробництва вибухівки — нітрату амонію, коли морська блокада відрізала Німеччину від постачання природної селітри з Чилі.

Коли гармати замовкли, гігантські потужності хімічного концерну IG Farben залишилися без замовлень. І тоді мільйони тонн нітратів, які раніше розривали людські тіла на фронті, вирішили висипати на ріллю під назвою «азотні добрива».

З цього моменту тисячолітню мудрість традиційного землеробства було викинуто на смітник.

• Раніше родючість ґрунту підтримувалася сівозміною, вирощуванням бобових культур, відпочинком землі та органічним компостом. Земля була живою екосистемою, де в одній чайній ложці чорнозему вирували мільярди бактерій, актиноміцетів і міцелій корисних грибів (мікориза).

• Нафтохімічний картель оголосив: біологія надто повільна. Досить засипати землю синтетичною сумішшю NPK (азот, фосфор, калій) — і врожайність злетить учетверо.

Землю з живої матерії звели до мертвого поролону, завдання якого — лише механічно тримати коріння рослини, поки її накачують рідкими хімікатами.

Ілюзія достатку: Водянисті муляжі без мінералів

Хімічні азотні добрива діють на рослину як анаболічні стероїди на організм атлета.

Азот примушує клітини злаків та овочів швидко ділитися й закачувати всередину гігантські обсяги води. Рослина росте із шаленою швидкістю, плоди стають великими, глянцевими, налитими соком і бездоганними для вітрини.

Але ця гігантська біомаса внутрішньо порожня.

Оскільки ґрунтовий мікробіом убито хімією, рослина більше не отримує симбіотичної допомоги від ґрунтових бактерій, які раніше переводили залізо, цинк, магній, бор, селен та мідь у легкозасвоювану для коренів форму. За даними міністерств сільського господарства США та Великої Британії, за останні сімдесят років вміст мікроелементів і вітамінів у базових овочах і фруктах упав на 40–80%:

• Щоб отримати ту кількість заліза, яку твоя прабабуся отримувала з одного яблука в 1940 році, сьогодні треба з'їсти чотири-п'ять сучасних яблук.

• Вміст вітаміну C у капусті впав майже вдвічі.

• Мідь і магній у злаках знизилися до критичного мінімуму.

Ми набиваємо шлунки величезними порціями красивої на вигляд їжі, але на клітинному рівні наше тіло перебуває у стані перманентного мікроелементного голоду. Людина відчуває хронічну нестачу енергії, її мозок вимагає нових калорій у спробі знайти дефіцитний цинк чи магній, що провокує переїдання, порушення обміну речовин та ожиріння.

Конверсія отрут: Як нервово-паралітичні речовини стали «захистом рослин»

Рослина, вирощена на синтетичному азоті, має пухкі, водянисті тканини й повністю позбавлена власного природного імунітету (фітонцидів та захисних фенольних сполук). Для комах, грибків і бактерій це ідеальна беззахисна здобич.

На полях почалися масові епідемії шкідників.

Замість того, щоб зрозуміти помилковість знищення біології ґрунту, хімічні гіганти запропонували наступну ланку нафтохімічного зашморгу — пестициди, гербіциди та фунгіциди.

Походження цих речовин настільки ж темне, як і в добрив:

1. Фосфорорганічні інсектициди: Після Другої світової війни німецькі військові патенти на виробництво найстрашніших бойових нервово-паралітичних газів — табуну, зарину та зоману — потрапили до рук союзників. Змінивши кілька радикалів у формулі, хіміки випустили їх на цивільний ринок під виглядом засобів боротьби з комахами: паратіон, малатіон, хлорпірифос. Механізм їхньої дії ідентичний бойовим газам: блокування ферменту ацетилхолінестерази, судоми, параліч нервової системи комахи... і повільна токсична дія на нервову систему людини, яка це споживає.

2. Хлорорганічні сполуки: Знаменитий ДДТ (дихлордифенілтрихлоретан), яким десятиліттями заливали поля, доки не з'ясувалося, що він десятиліттями накопичується в жировій тканині тварин і людей, пробиває яєчну шкаралупу птахів і викликає онкологію.